Батьки часто схильні плутати поняття «обдарованість» і «геніальність». Остання обов’язково з’явиться, варто лише створити для їхнього чада кращі умови. За деякими оцінками, 20–30% дітей є обдарованими – тобто помітно випереджають однолітків за різними аспектами інтелектуально-творчого потенціалу.
Виявити таких дітей і створити умови для реалізації їхніх здібностей в Україні проголошене справою державної ваги. Та й самі батьки немало стараються, шукаючи всі доступні засоби, щоб розпалити в улюбленому чаді іскру божу і забезпечити йому краще майбутнє.
Але навіть виявлена у дитини обдарованість дуже часто розвіюється, коли вона потрапляє в освітній конвеєр молодшої і середньої школи, причому інколи не без участі батьків.
За останні роки в Україні сформувався прошарок молодих батьків, які піклуються про поглиблений розвиток своїх нащадків із ніжного віку. Про це свідчить зростання популярності різних центрів раннього розвитку й дитячих академій, куди малят записують із пелюшок у буквальному значенні цього слова. «За п’ять років кількість малюків у нас подвоїлася, — розповідає Ірина Кужель, керівник Центру раннього розвитку «Перші кроки». — При цьому усе частіше приводять зовсім маленьких діточок. Торік 80% нової групи становили діти віком шість місяців».
Безумовно, не можна засуджувати прагнення батьків якомога раніше розкрити потенціал дитини, забезпечити їй кращі умови для всебічного розвитку, нехай навіть якщо з їхнього боку це підсвідома компенсація за недоотримані у свій час можливості. Зрештою ці зусилля дають певний результат. «При такій опіці з боку батьків і кваліфікованих педагогів не дивно, що діти розвиваються швидше. Вони швидше вчаться читати й лічбі, краще передають свої думки й почуття, впевненіше спілкуються з дорослими й однолітками. У підсумку таланти малюка розкриваються набагато раніше. Часто вже на порозі шкільного віку можна зрозуміти, у чому він обдарований, і в якому напрямку варто просуватися активніше», — зауважила психолог Олена Гончар.
Однак вітчизняні школи не готові до прийому першокласників з такою диференціацією підготовки. «У нашій країні школа — це конвеєр, що не розпізнає індивідуальностей, не бажає визнавати, що в кожної дитини свій темп розвитку й свої задатки до сприйняття інформації. Усіх валять в одну купу, і з цією купою вчителеві дуже важко впоратися. Ця проблема й раніше стояла гостро, але з припливом діток, з якими встигли попрацювати за новими педагогічними методиками, ситуація загострилася ще більше. Такі діти не відкривають на уроках для себе нічого нового, їм нудно. Якщо дитина до того ж обдарована, то школа не просто не підтримає її таланту, а навпаки, поступово вб’є в ній потяг до знань», — констатує Олена Гончар.
У розвинених країнах цю проблему вирішують шляхом диференційованого навчання. Наприклад, американська педагогічна доктрина будується на твердженні, що обдаровані діти відчуватимуть дискримінацію через орієнтацію освітнього процесу на «середнього» учня і зайву уніфікацію програм, які погано враховують індивідуальні можливості засвоєння знань і творчі здібності школярів.
Починаючи з першого класу, дітей розподіляють на групи, виходячи з їхнього рівня дошкільної підготовки, природних інтелектуальних і психологічних схильностей. Для цього вони проходять кілька видів тестів: Національний тест на готовність до школи, тести на вимір інтелекту, оцінку соціального розвитку й на лідерство.
Через рік-два навчання у школі тестування повторюється, і склад груп відповідно коригується. В Україні, як відомо, торік парламентарії, щоб уникнути дискримінації, заборонили перевірку знань і вмінь дітей при прийомі в перший клас. За словами експертів, на практиці ця заборона мало посприяла запобіганню маніпуляцій з прилаштуванням дітей у школи, зате дуже завадила педагогам формувати класи, хоча б виходячи із загального рівня підготовки майбутніх учнів. Побоюючись нажити собі зайвих проблем, більшість шкільних адміністрацій сьогодні не намагається з’ясувати потенціал навіть уже зарахованих дітей.
І тут постає серйозна проблема. Говорячи про необхідність виявлення сторін дитячої обдарованості і їхнього розвитку, педагоги (і українські, і закордонні) мають на увазі радше гуманістичний, індивідуально-орієнтований підхід і реалізацію права кожної дитини на розвиток своїх здібностей. Складно собі навіть уявити вживання протилежного поняття — «бездарні діти». Заразом батьки часто схильні плутати поняття обдарованості з геніальністю, що у їхнього чада якщо не очевидна, то обов’язково виявиться, варто лише створити для нього кращі умови: якщо не влаштувати дитину в школу, «де солідні батьки своїх учать», то хоча б не допустити, щоб вона потрапила у клас, «де одні дебіли».
Це зводить нанівець спроби диференційованого навчання у школах (наприклад, розподіл учнів по класах залежно від їхньої академічної успішності) і дитсадках. «Це закладено в нашому менталітеті. Кожний батько хоче, щоб його дитина вчилася із най-най, не бажаючи при цьому чути, що вона не дотягає. І так відбувається з першого років життя дитини. Навіть відвідуючи дошкільні заклади, мами наполягають на тому, щоб їхніх малюків записали в групи до старших, незважаючи на рекомендації педагогів і навіть здоровий глузд», — розповідає Ірина Кужель.
«Небагато батьків готові наступити на горло власним амбіціям і погодитися з порадами педагогів. А дарма. Потрапляючи в сильніші групи, дитина не те, що не підтягнеться, вона може втратити всякий інтерес до навчання й зневіритися у власних силах, — переконана Олена Гончар. — Найімовірніше, що будь-яким спробам ввести диференційоване навчання радітимуть тільки батьки обдарованих діток. Решта сприймуть його в штики й боротимуться за допомогою хабарів».
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Куди діваються вундеркінди?
Світ:
Батьки часто схильні плутати поняття «обдарованість» і «геніальність». Остання обов’язково з’явиться, варто лише створити для їхнього чада кращі умови. За деякими оцінками, 20–30% дітей є обдарованими – тобто помітно випереджають однолітків за різними аспектами інтелектуально-творчого потенціалу.
Виявити таких дітей і створити умови для реалізації їхніх здібностей в Україні проголошене справою державної ваги. Та й самі батьки немало стараються, шукаючи всі доступні засоби, щоб розпалити в улюбленому чаді іскру божу і забезпечити йому краще майбутнє.
Але навіть виявлена у дитини обдарованість дуже часто розвіюється, коли вона потрапляє в освітній конвеєр молодшої і середньої школи, причому інколи не без участі батьків.
За останні роки в Україні сформувався прошарок молодих батьків, які піклуються про поглиблений розвиток своїх нащадків із ніжного віку. Про це свідчить зростання популярності різних центрів раннього розвитку й дитячих академій, куди малят записують із пелюшок у буквальному значенні цього слова. «За п’ять років кількість малюків у нас подвоїлася, — розповідає Ірина Кужель, керівник Центру раннього розвитку «Перші кроки». — При цьому усе частіше приводять зовсім маленьких діточок. Торік 80% нової групи становили діти віком шість місяців».
Безумовно, не можна засуджувати прагнення батьків якомога раніше розкрити потенціал дитини, забезпечити їй кращі умови для всебічного розвитку, нехай навіть якщо з їхнього боку це підсвідома компенсація за недоотримані у свій час можливості. Зрештою ці зусилля дають певний результат. «При такій опіці з боку батьків і кваліфікованих педагогів не дивно, що діти розвиваються швидше. Вони швидше вчаться читати й лічбі, краще передають свої думки й почуття, впевненіше спілкуються з дорослими й однолітками. У підсумку таланти малюка розкриваються набагато раніше. Часто вже на порозі шкільного віку можна зрозуміти, у чому він обдарований, і в якому напрямку варто просуватися активніше», — зауважила психолог Олена Гончар.
Однак вітчизняні школи не готові до прийому першокласників з такою диференціацією підготовки. «У нашій країні школа — це конвеєр, що не розпізнає індивідуальностей, не бажає визнавати, що в кожної дитини свій темп розвитку й свої задатки до сприйняття інформації. Усіх валять в одну купу, і з цією купою вчителеві дуже важко впоратися. Ця проблема й раніше стояла гостро, але з припливом діток, з якими встигли попрацювати за новими педагогічними методиками, ситуація загострилася ще більше. Такі діти не відкривають на уроках для себе нічого нового, їм нудно. Якщо дитина до того ж обдарована, то школа не просто не підтримає її таланту, а навпаки, поступово вб’є в ній потяг до знань», — констатує Олена Гончар.
У розвинених країнах цю проблему вирішують шляхом диференційованого навчання. Наприклад, американська педагогічна доктрина будується на твердженні, що обдаровані діти відчуватимуть дискримінацію через орієнтацію освітнього процесу на «середнього» учня і зайву уніфікацію програм, які погано враховують індивідуальні можливості засвоєння знань і творчі здібності школярів.
Починаючи з першого класу, дітей розподіляють на групи, виходячи з їхнього рівня дошкільної підготовки, природних інтелектуальних і психологічних схильностей. Для цього вони проходять кілька видів тестів: Національний тест на готовність до школи, тести на вимір інтелекту, оцінку соціального розвитку й на лідерство.
Через рік-два навчання у школі тестування повторюється, і склад груп відповідно коригується. В Україні, як відомо, торік парламентарії, щоб уникнути дискримінації, заборонили перевірку знань і вмінь дітей при прийомі в перший клас. За словами експертів, на практиці ця заборона мало посприяла запобіганню маніпуляцій з прилаштуванням дітей у школи, зате дуже завадила педагогам формувати класи, хоча б виходячи із загального рівня підготовки майбутніх учнів. Побоюючись нажити собі зайвих проблем, більшість шкільних адміністрацій сьогодні не намагається з’ясувати потенціал навіть уже зарахованих дітей.
І тут постає серйозна проблема. Говорячи про необхідність виявлення сторін дитячої обдарованості і їхнього розвитку, педагоги (і українські, і закордонні) мають на увазі радше гуманістичний, індивідуально-орієнтований підхід і реалізацію права кожної дитини на розвиток своїх здібностей. Складно собі навіть уявити вживання протилежного поняття — «бездарні діти». Заразом батьки часто схильні плутати поняття обдарованості з геніальністю, що у їхнього чада якщо не очевидна, то обов’язково виявиться, варто лише створити для нього кращі умови: якщо не влаштувати дитину в школу, «де солідні батьки своїх учать», то хоча б не допустити, щоб вона потрапила у клас, «де одні дебіли».
Це зводить нанівець спроби диференційованого навчання у школах (наприклад, розподіл учнів по класах залежно від їхньої академічної успішності) і дитсадках. «Це закладено в нашому менталітеті. Кожний батько хоче, щоб його дитина вчилася із най-най, не бажаючи при цьому чути, що вона не дотягає. І так відбувається з першого років життя дитини. Навіть відвідуючи дошкільні заклади, мами наполягають на тому, щоб їхніх малюків записали в групи до старших, незважаючи на рекомендації педагогів і навіть здоровий глузд», — розповідає Ірина Кужель.
«Небагато батьків готові наступити на горло власним амбіціям і погодитися з порадами педагогів. А дарма. Потрапляючи в сильніші групи, дитина не те, що не підтягнеться, вона може втратити всякий інтерес до навчання й зневіритися у власних силах, — переконана Олена Гончар. — Найімовірніше, що будь-яким спробам ввести диференційоване навчання радітимуть тільки батьки обдарованих діток. Решта сприймуть його в штики й боротимуться за допомогою хабарів».
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта