Він міцний хлопець “без страху і докору”, котрий звик діяти, а не філософствувати. Мачо, як і його приятелі: жорсткі, холоднокровні, небагатослівні – найманці.
Українських найманців по світах не менше, ніж повій з України, та на відміну від останніх перші не звикли скаржитися на долю, і взагалі не люблять багато балакати. За радянських часів хлопці з України складали кістяк усіх силових структур імперії. Тепер вони воюють у гарячих точках планети, дуже часто один проти одного – достоту, як в Галичині під час Першої світової.
Знайомтеся: його звуть Дізфайндер. Утім, у попередньому забутому житті він мав ім’я Юрко та був звичайним хлопцем з Полтавської Наддніпрянщини, але минуле перекреслено... Колись смерть занесла вже свою косу над ним, але відпустила... Він пообіцяв у якості викупу за себе “Три тисячі смертей”, саме так, ні більше, ні менше.
У першій частині група найманців з Дізфайндером на чолі отримує завдання викрасти безпосередньо з пускової шахти надсучасну боєголовку: “... головка знаходиться в ракеті, ракета – в шахті, шахта – на Уралі, а Урал – в Росії”. Місця, знайомі Дізфайндеру – він там “тягнув” службу колись. Автор влучно змальовує – просто з натури – реалії “тягот и лишений” примусової пострадянської армії. “Такі самі акуратні асфальтовані або посипані пісочком стежки, чисті газони... – дивна річ, але така остогидла колись картина, викликала в Дізфайндера мало не ностальгію. Утім, тривало це доти, поки серединою вулиці не пройшовся товстий майор й не почав дорікати солдатам: у того мітла погано мете, у того за лопатою сміття залишається, у третього папірець з нош упав.
Юр сплюнув й стиха вилаявся.
- Нічого не змінилось.”
Солдати, котрим усе по-барабану, караульні, озброєні автоматами без патронів, кухар, що краде м’ясо з солдатської їдальні...
А в другій частині Дізфайндеру доводиться діяти самотужки. Його відряджають в Україну, до рідного міста. Дізфайндер повертається, країну ґвалтує зграя негідників, перше Юркове кохання лупцює п’яний негідник... В Україні теж мало що змінилося.
Книжка вийшла пригодницькою та вельми реалістичною; правда, не без містики й навіть НФ. Радує й те, що автору вдалося уникнути як зайвої романтизації діяльності персонажів, так і надміру “чорнушки”, якої в сучасних письменників і без того достатньо.
Повість «Три тисячі смертей» (що пізніше увійшла до одноіменного роману) вперше опублікована в 2000 році в журналі "Перехід-IV", випуск 3 (5).
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Спецназ підкрався непомітно, або Знайомтеся: його звуть Дізфайндер
Світ:
Він міцний хлопець “без страху і докору”, котрий звик діяти, а не філософствувати. Мачо, як і його приятелі: жорсткі, холоднокровні, небагатослівні – найманці.
06092601e.jpg
Українських найманців по світах не менше, ніж повій з України, та на відміну від останніх перші не звикли скаржитися на долю, і взагалі не люблять багато балакати. За радянських часів хлопці з України складали кістяк усіх силових структур імперії. Тепер вони воюють у гарячих точках планети, дуже часто один проти одного – достоту, як в Галичині під час Першої світової.
Знайомтеся: його звуть Дізфайндер. Утім, у попередньому забутому житті він мав ім’я Юрко та був звичайним хлопцем з Полтавської Наддніпрянщини, але минуле перекреслено... Колись смерть занесла вже свою косу над ним, але відпустила... Він пообіцяв у якості викупу за себе “Три тисячі смертей”, саме так, ні більше, ні менше.
У першій частині група найманців з Дізфайндером на чолі отримує завдання викрасти безпосередньо з пускової шахти надсучасну боєголовку: “... головка знаходиться в ракеті, ракета – в шахті, шахта – на Уралі, а Урал – в Росії”. Місця, знайомі Дізфайндеру – він там “тягнув” службу колись. Автор влучно змальовує – просто з натури – реалії “тягот и лишений” примусової пострадянської армії. “Такі самі акуратні асфальтовані або посипані пісочком стежки, чисті газони... – дивна річ, але така остогидла колись картина, викликала в Дізфайндера мало не ностальгію. Утім, тривало це доти, поки серединою вулиці не пройшовся товстий майор й не почав дорікати солдатам: у того мітла погано мете, у того за лопатою сміття залишається, у третього папірець з нош упав.
Юр сплюнув й стиха вилаявся.
- Нічого не змінилось.”
Солдати, котрим усе по-барабану, караульні, озброєні автоматами без патронів, кухар, що краде м’ясо з солдатської їдальні...
А в другій частині Дізфайндеру доводиться діяти самотужки. Його відряджають в Україну, до рідного міста. Дізфайндер повертається, країну ґвалтує зграя негідників, перше Юркове кохання лупцює п’яний негідник... В Україні теж мало що змінилося.
Книжка вийшла пригодницькою та вельми реалістичною; правда, не без містики й навіть НФ. Радує й те, що автору вдалося уникнути як зайвої романтизації діяльності персонажів, так і надміру “чорнушки”, якої в сучасних письменників і без того достатньо.
Повість «Три тисячі смертей» (що пізніше увійшла до одноіменного роману) вперше опублікована в 2000 році в журналі "Перехід-IV", випуск 3 (5).
Радій Радутний. Гра в солдатики
Продай одежу й купи меч!
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи