Металургійне виробництво 10–13 століть, розташоване не менш як на кількох десятках гектарів, і нині залишається унікальною, проте ніким не дослідженою пам’яткою Європи.
Село Харалуг у межиріччі Случа і Горині належить до Корецького району Рівненської області. Шлях туди схожий на екскурсію до Освенціма: дитячі панчішки і кофтинки, які сушаться на тлі зруйнованих корівників, надихають на моторошні асоціації.
Припущення, що “мечі і списи харалужі”, згадувані у “Слові о полку Ігоревім”, кувалися саме тут, було висловлено ще 1966 року львівським професором Савкою. Представники офіційної науки сповна нареготалися з приводу “антиісторичності” припущення і… забули про Харалуг.
Річка, що тече повз село, на карті позначена як Вороб’ївка, хоча насправді зветься Рудка. Місцеві мешканці, які пам’ятають епоху тотальної меліорації, розповідають, що і річище, і канали виблискували на сонці металічним сяйвом: осад заліза сягав 40 сантиметрів. Поряд з Харалугом – село Залізниця, хоча тут і досі нема не лише колії, а й пристойної асфальтованої “соши” (так по-місцевому називають шосе — НО).
Нещодавно у російських спеціалізованих виданнях з’явилося повідомлення про відкриття “хоролугу” – бойової криці давніх слов’ян, надсучасного класу нікелевмісного металу. Секрет його виготовлення був відомий лише слов’янам-русинам. Згодом його забули так міцно, що сучасним відкривачам навіть видали патент.
Ігор Кирильчук, вчитель історії Харалузької школи, бере у руки чималий шмат чавуну, який за тисячу років тільки ледь покрився іржею: - Ось вона, криця харалужа! Древні домниці, у яких вона варилася, простяглися вздовж Рудки майже на 10 кілометрів.
Ігор Пантелеймонович розповідає, що існує кілька версій походження незвичного топоніму: начебто від “хара” - гора, від “харва” – сітка, навіть від тюркської лайки “харалґна” (щось на кшталт “трясця його матері”), бо є припущення, що на поліських руднях працювали невільники-половці.
У візантійських, європейських, арабських хроніках 8-10 століть можна знайти згадки про слов’янську зброю, кращу за дамаську сталь. Тому є й більш простий “переклад” непрозорого топоніму Харалуг: сонячне поле, від “хоро” - коло-сонце. А з мечами і списами харалужими наші прабатьки воювали і проти половців, і проти татар…
Металургійне виробництво 10–13 століть, розташоване не менш як на кількох десятках гектарів, і нині залишається унікальною, проте ніким не дослідженою пам’яткою Європи. Окрім решток прадавніх домниць, шлаку і брил “прокатного” чавуну, тут нічого не знаходили. Хтось зненацька заскочив на рудні і винищив-зруйнував чи не найбільший металургійний центр середньовічного світу, знаний ще за часів Римської імперії! По сусідству у Великих Межиричах знайдено римські монети 2 століття і залишки поселення доби ранньої бронзи, а в селі Самостріли - поховання римського воїна.
В Харалузі була унікальна музейна колекція експонатів, яка з невідомих причин щезла за одну ніч! Ще за радянських часів із Харалуга не вилазили геологи, які таки віднайшли поблизу села і поклади заліза, і кам’яне вугілля, і… бурштинову жилу! Втім, результати досліджень засекречено у Білокам’яній.
1971 року в урочищі Кут поблизу Харалуга археологами було виявлене поселення доби раннього заліза. Було віднайдено і кам’яні підвалини споруд третього тисячоліття до нашої ери! На рештки таємничих фундаментів натрапляли й місцеві мешканці, дехто навіть намагався відтягти кілька брил до себе на обійстя. Втім, під дощем міцні брили розсипалися на порох!
Щойно має розпочатися гроза, над цим місцем в’ються чайки, а блискавки притягує наче магнітом! На тому ж місці загинув від атмосферного електророзряду пастушок, який вигнав на пасовище череду! Фактів ніхто не заперечує. Але складається враження, що хтось умисне приховує і викривлює інформацію… Зрештою, десятки зразків криці, безліч місць давніх домниць, пам’ятки доби каменю збігаються з пам’ятками металургійного виробництва; від Речечина до Харалуга знаходили залишки давнього ливарного виробництва – виорювали плити завбільшки зі шкільну парту.
Поклади руди у цій місцині знаходяться на невеликій глибині – від 200 см до 7 м, у вигляді лінзоподібних шарів. Руда містить більш як 40% заліза, 8% марганцю, титан, нікель, кобальт, відсутні сірка і фосфор. Тобто можна отримувати леговану марганцеву сталь, що, зрештою, і робили наші предки, випередивши час на тисячу років!
Ігор Кирильчук дістає із шафки уламок мінералу, який принесли до школи діти:
- Це сульфітна руда, що містить високий відсоток міді і ще вісім компонентів корисних ресурсів – такий висновок рівненських геологів. Щоправда, я гадав, що це уламок метеориту, адже тут, на зламі, була крапелька, наче від електродного зварювання. Вона могла утворитися лише за дуже високих температур. А такий самий шматок чавуну, датований 10-м століттям, який ви бачили, досліджували у лабораторії геохімії і фізики мінералів НАН України, де й визначили його високу якість. Цікаво, що у Криворізькому басейні руда містить лише 30% заліза, наша – 45%!
Втім, офіційна наука й досі заплющує очі на факти, які не вкладаються у звичний контекст:
- Минулого року, - каже Ігор Кирильчук, - мені телефонували з обласної ради. Питалися, у якому стані урочище Кут. Кажу: травою давно поросло. Добре, значить, законсервоване…
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Слов’янська зброя, краща за дамаську сталь
Світ:
06102901e.jpg
Припущення, що “мечі і списи харалужі”, згадувані у “Слові о полку Ігоревім”, кувалися саме тут, було висловлено ще 1966 року львівським професором Савкою. Представники офіційної науки сповна нареготалися з приводу “антиісторичності” припущення і… забули про Харалуг.
Річка, що тече повз село, на карті позначена як Вороб’ївка, хоча насправді зветься Рудка. Місцеві мешканці, які пам’ятають епоху тотальної меліорації, розповідають, що і річище, і канали виблискували на сонці металічним сяйвом: осад заліза сягав 40 сантиметрів. Поряд з Харалугом – село Залізниця, хоча тут і досі нема не лише колії, а й пристойної асфальтованої “соши” (так по-місцевому називають шосе — НО).
Нещодавно у російських спеціалізованих виданнях з’явилося повідомлення про відкриття “хоролугу” – бойової криці давніх слов’ян, надсучасного класу нікелевмісного металу. Секрет його виготовлення був відомий лише слов’янам-русинам. Згодом його забули так міцно, що сучасним відкривачам навіть видали патент.
Ігор Кирильчук, вчитель історії Харалузької школи, бере у руки чималий шмат чавуну, який за тисячу років тільки ледь покрився іржею: - Ось вона, криця харалужа! Древні домниці, у яких вона варилася, простяглися вздовж Рудки майже на 10 кілометрів.
Ігор Пантелеймонович розповідає, що існує кілька версій походження незвичного топоніму: начебто від “хара” - гора, від “харва” – сітка, навіть від тюркської лайки “харалґна” (щось на кшталт “трясця його матері”), бо є припущення, що на поліських руднях працювали невільники-половці.
У візантійських, європейських, арабських хроніках 8-10 століть можна знайти згадки про слов’янську зброю, кращу за дамаську сталь. Тому є й більш простий “переклад” непрозорого топоніму Харалуг: сонячне поле, від “хоро” - коло-сонце. А з мечами і списами харалужими наші прабатьки воювали і проти половців, і проти татар…
Металургійне виробництво 10–13 століть, розташоване не менш як на кількох десятках гектарів, і нині залишається унікальною, проте ніким не дослідженою пам’яткою Європи. Окрім решток прадавніх домниць, шлаку і брил “прокатного” чавуну, тут нічого не знаходили. Хтось зненацька заскочив на рудні і винищив-зруйнував чи не найбільший металургійний центр середньовічного світу, знаний ще за часів Римської імперії! По сусідству у Великих Межиричах знайдено римські монети 2 століття і залишки поселення доби ранньої бронзи, а в селі Самостріли - поховання римського воїна.
В Харалузі була унікальна музейна колекція експонатів, яка з невідомих причин щезла за одну ніч! Ще за радянських часів із Харалуга не вилазили геологи, які таки віднайшли поблизу села і поклади заліза, і кам’яне вугілля, і… бурштинову жилу! Втім, результати досліджень засекречено у Білокам’яній.
1971 року в урочищі Кут поблизу Харалуга археологами було виявлене поселення доби раннього заліза. Було віднайдено і кам’яні підвалини споруд третього тисячоліття до нашої ери! На рештки таємничих фундаментів натрапляли й місцеві мешканці, дехто навіть намагався відтягти кілька брил до себе на обійстя. Втім, під дощем міцні брили розсипалися на порох!
Щойно має розпочатися гроза, над цим місцем в’ються чайки, а блискавки притягує наче магнітом! На тому ж місці загинув від атмосферного електророзряду пастушок, який вигнав на пасовище череду! Фактів ніхто не заперечує. Але складається враження, що хтось умисне приховує і викривлює інформацію… Зрештою, десятки зразків криці, безліч місць давніх домниць, пам’ятки доби каменю збігаються з пам’ятками металургійного виробництва; від Речечина до Харалуга знаходили залишки давнього ливарного виробництва – виорювали плити завбільшки зі шкільну парту.
Поклади руди у цій місцині знаходяться на невеликій глибині – від 200 см до 7 м, у вигляді лінзоподібних шарів. Руда містить більш як 40% заліза, 8% марганцю, титан, нікель, кобальт, відсутні сірка і фосфор. Тобто можна отримувати леговану марганцеву сталь, що, зрештою, і робили наші предки, випередивши час на тисячу років!
Ігор Кирильчук дістає із шафки уламок мінералу, який принесли до школи діти:
- Це сульфітна руда, що містить високий відсоток міді і ще вісім компонентів корисних ресурсів – такий висновок рівненських геологів. Щоправда, я гадав, що це уламок метеориту, адже тут, на зламі, була крапелька, наче від електродного зварювання. Вона могла утворитися лише за дуже високих температур. А такий самий шматок чавуну, датований 10-м століттям, який ви бачили, досліджували у лабораторії геохімії і фізики мінералів НАН України, де й визначили його високу якість. Цікаво, що у Криворізькому басейні руда містить лише 30% заліза, наша – 45%!
Втім, офіційна наука й досі заплющує очі на факти, які не вкладаються у звичний контекст:
- Минулого року, - каже Ігор Кирильчук, - мені телефонували з обласної ради. Питалися, у якому стані урочище Кут. Кажу: травою давно поросло. Добре, значить, законсервоване…
Олександр Сінкевич, Велень - Велінь - Харалуг
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта