Енергетична безпека України: ситуація ускладнюється. Що робити?

Становище в ПЕК і ОЄСУ є настільки загрозливим, що в будь-який час може відбутись дуже важка системна аварія, а вслід за нею й колапс усієї економіки країни. Немало з тих, хто належним чином не аналізує стан справ у ПЕК, можуть не погодиться з такою перспективою розвитку подій, тому що, мовляв, у нас і подвійний запас потужностей теплових електростанцій (ТЕС) є, і відсутній дефіцит електрики, ми навіть експортуємо її у значних обсягах, і обсяги цього експорту неухильно зростають. Усе це так і є, але це благополуччя є тимчасовим і непевним. Факторами, які на даний час найбільшою мірою загрожують енергетичній та економічній безпеці України, на наш погляд є наднормативна зношеність усіх основних фондів та інфраструктури країни, у тім числі основних фондів ПЕК (особливо ТЕС), т. зв. «газова війна» з РФ і відсутність не тільки компетентної програми, а й навіть адекватної викликам часу доктрини стратегії щодо виходу із цієї складної ситуації.

Через брак власних інвестиційних коштів і відсутність хоча б мінімально сприйнятних умов для іноземних інвесторів в Україні впродовж уже більше 25 років не відбувається спорудження і введення в експлуатацію будь-яких нових електростанцій. Введення 2-ох блоків на ХАЕС і РАЕС в розрахунок можемо не приймати, бо вони були спроектовані і на 80-90% збудовані ще у 80-их роках. Окрім того, після введення цих блоків в експлуатацію значного поліпшення роботи ОЕСУ не відбулось і не могло відбутись, бо вона має значний дефіцит маневрових генеруючих потужностей, а АЕС спроможні діяти лише в базовому режимі навантаження. Значне підвищення базової потужності ОЕСУ, що виникло після введення цих блоків, вплинуло на роботу ОЕСУ досить негативно. Утворився надлишок базової потужності, який важко збалансовувати обмеженими можливостями маневрової генерації, в наслідок чого в ОЕСУ дуже часто виникає дисбаланс. Проблема дефіциту маневрових потужностей настільки загострилась, що навіть у зимовий період виникають труднощі з прийняттям електрики, виробленої на ХАЕС і РАЕС. Найбільшою мірою надлишок базової потужності в ОЕСУ відчувається у вихідні та святкові дні. Подальше нарощування потужностей АЕС призведе до повного витіснення ТЕС із графіка добового навантаження, що створить проблеми його регулювання, а також регулювання частоти та графіків зовнішніх перетоків струму. За цих обставин значно погіршились умови експлуатації ТЕС, які ще більшою мірою стали використовуватися у важкому для них режимі покриття «пікових» навантажень і забезпечення необхідної якості електрики у споживачів (за частотою і напругою струму). Саме ТЕС є найбільш слабкою ланкою, яка нині може стати спусковим гачком системної аварії в ОЕСУ з непередбачуваними катастрофічними наслідками для всієї країни.

ТЕС і ТЕЦ, що входять до ОЕСУ, налічують 102 блоки одиничною потужністю по 150; 200; 300 та 800 МВт. В експлуатацію ці блоки вводились з 1959 р. по 1988 рік включно. Станом на 01.01.2006р. усі без будь-якого винятку блоки ТЕС відпрацювали розрахунковий ресурс (100 тис. год. експлуатації), з них лише 4 блоки на Зуївській ГРЕС загальною потужністю 1200 МВт (5,6%) ще не здолали граничний ресурс (170 тис. год. експлуатації) і до його досягнення можуть ще деякий час (не більше 3-4 років) попрацювати. Решта блоків на інших ТЕС цей рубіж уже здолали. При цьому 50 блоків сумарною потужністю 10075 МВт (47,5%) уже перейшли межу фізичного зносу (220 тис. год. експлуатації), подальша їх експлуатація не можлива і тому припинена, а 35 блоків загальною потужністю 9945 МВт (46,9%) межу повного фізичного зносу поки що не перевищили, їх подальша експлуатація ще може відбуватись, але впродовж доволі короткого періоду часу і то за умови проведення дорогого капітального ремонту, після якого на 10-15% зменшиться їх потужність та на стільки ж зростуть питомі витрати палива. Нагадаємо, що ще в 1992 році на ТЕС були виведені з експлуатації практично усі 6 блоків одиничною потужністю 800 МВт, оскільки їх котли працювали лише на природному газі. Отже, якщо не чекати поки почнуть падати димарі і стіни ТЕС, вибухати їх котли, а діяти відповідально, економічно і технічно грамотно, то в експлуатації можуть перебувати лише 4 блоки Зуївської ТЕС (і деякі ТЕЦ великої потужності). Решта блоків ТЕС уже не спроможна забезпечити ефективну, а головне, безпечну експлуатацію і потребують модернізації, а ще краще повної заміни і обладнання, і технологій. В останній час маємо дуже багато прикладів, до яких втрат приводить понаднормова експлуатація зношених основних фондів - зокрема, це падіння конструкцій будівлі мартеновського цеху Єнакієвського металургійного заводу, вибух газу та руйнування 10-поверхового будинку в м. Дніпропетровську і т.п. Нагадаємо також про те, що усі зношені блоки перебувають на балансах ТЕС, на них зносять фінансові витрати, за ними закріплено обслуговуючий персонал, а усе це призводить до значного погіршення техніко-економічних показників роботи галузі і до завищення собівартості електрики.

Стан обладнання ГЕС також є незадовільним, потрібні його заміна чи модернізація, а крім того ще й капітальний ремонт гідротехнічних споруд ГЕС дніпровського каскаду. Однак, зважаючи, що частка ГЕС в загальних обсягах виробництва електрики в Україні становить лише 7-9% і що на модернізацію їх обладнання уже відкрито кредитну лінію на 100 млн. дол. США, можна сподіватись на їх ефективну і безпечну роботу в майбутньому.

Стосовно ж АЕС нагадаємо, що жоден із їх блоків ще не відпрацював 30-річний нормативний термін експлуатації, перший такий блок з’явиться лише в 2012 році, а за ним впродовж доволі короткого інтервалу часу й решта інших завершать свій нормативний термін експлуатації. Тому, зважаючи на 7-10-річний цикл проектування і спорудження АЕС, потрібно уже тепер приймати рішення щодо компенсації потужностей АЕС, що будуть виводитись з експлуатації. Зараз йде багато розмов про те, що, зважаючи на досвід зарубіжних країн, свої АЕС маємо експлуатувати не 30, а 40 років. Це дуже ризикований крок з огляду на ймовірність повторення аварії з важкими наслідками. В зарубіжних країнах використовуються більш безпечні ядерні технології, більш надійне обладнання, там більш високі рівні технічної і виробничої культури та особистої відповідальності. Вважаємо, що з АЕС Україна загалом уже давно зайшла в такий глухий кут, вихід із якого навіть не проглядається. В першу чергу маємо на увазі ті величезні матеріальні та моральні збитки Україні від аварії на ЧАЕС, відшкодування і подолання яких важким тягарем упало і ще довго давитиме на плечі української держави і народу. На передодні 20-ої річниці чорнобильської аварії колишній 1-ий Віце-прем'єр-міністр уряду України Сташевський С. Т. заявив, що сумарні витрати державного бюджету на подолання наслідків аварії на ЧАЕС до 2015 року становитимуть 170 млрд. дол. США. Навіть, якщо погодитись з цією досить скромною оцінкою фінансових витрат, необхідних для подолання наслідків аварії на ЧАЕС, то все одно бачимо, що усі АЕС України впродовж свого нормативного терміну експлуатації не спроможні забезпечити фінансування заходів із ліквідації наслідків цієї аварії у повному обсязі. За нинішніх гуртових тарифів на електрику від АЕС вони це могли б зробити за терміну експлуатації понад 200 років. Уже тільки ця цифра переконує будь-яку тверезо мислячу людину в тому, що поширений стереотип про нібито спроможність АЕС вирішити проблему енергетичної безпеки України є необґрунтований розрахунками, він помилковий і навіть шкідливий як з огляду на наведене, так і на невирішеність проблеми утилізації та захоронення радіоактивних ядерних відходів, на відсутність гарантій щодо не повторення важких аварій, бо світова статистика свідчить, що аварії такої важкості ймовірні кожні 15 років, а за збільшення парку АЕС, цей період зменшиться до 10-12 років. Окрім того, є ще багато інших не згаданих тут підстав для того, щоб відмовитись від нарощування парку АЕС в Україні та світі, а здійснювати хоча б поступове його згортання. Саме так нині діють більшість розвинених країн світу, зокрема в ЄС.

На жаль, Україна й досі не спромоглася визначити заходи з модернізації свого ПЕК, які були б адекватні виклику часу. Так само неадекватно Україна реагує й на інший виклик часу, іменований «газовою війною з РФ». Можна скільки завгодно говорити про «газовий шантаж», «бандитські дії», але це тільки емоції, бо з боку української влади ніяких реалістичних і ефективних контрдій у цьому напрямі не проводиться навіть нині, коли ситуація неухильно погіршується, хоча нескладно було такий розвиток подій передбачити, і навіть спланувати й почати реалізовувати потрібні ефективні контрзаходи. Вони є, їх чимало, вони відомі, але для їх реалізації потрібен час. Кожен день відтермінування виконання цих заходів неухильно зменшує шанси України вирватись з енергетичної залежності від свого «недоброго» сусіда, який, навпаки, лише радіє з безгосподарності і безвідповідальності нашої влади, бо прагне цю залежність нашої країни лише поглибити. Однак, вибирати сусідів по своєму бажанню ніхто не спроможен, а тому у розв’язанні проблем потрібно розраховувати перш за все на власні сили і ресурси.

Загалом, для ефективного вирішення проблеми енергетичної незалежності країн, які мають дефіцит енергоносіїв власного видобутку, авторитетними світовими економічними та енергетичними інституціями розроблені досить обґрунтовані рекомендації, висока ефективність яких перевірена практичним досвідом багатьох країн, зокрема Данії та ФРН. Здавалось би, що ще потрібно? Бери ці рекомендації, вивчай досвід і вирішуй свої проблеми. Можна сказати, що рекомендації то взяли, навіть більше ніж рекомендації, за зразок взяли «Энергетическую стратегию Российской Федерации…» і прив’язали її до умов України. Але РФ не є країною, що як Данія, ФРН чи Україна мають дефіцит енергоносіїв, навпаки, РФ повністю забезпечена енергоресурсами власного видобутку і навіть більше того, поки що експортує їх у таких великих обсягах, що по окремим видам, наприклад, по природному газу є фактично монополістом на ринку цього енергоресурсу в ЄС. Зрозуміло також, що РФ ніяким чином не зацікавлена ні у зменшенні експорту енергоносіїв, ні в популяризації і впровадженні нових ефективних енергетичних технологій та альтернативних джерел енергії, навіть не зважаючи на те, що вони можуть бути екологічно чистими. Російська приказка мовить: - «Что русскому хорошо – то немцу смерть!» Дійсно, ФРН, Данія і Україна по відношенні до модернізації ПЕК не можуть діяти так, як РФ: для них, як для багатьох інших це - дійсно смерть, тобто повна втрата енергетичної незалежності. Тобто, Україна під егідою НАН взяла не те, що потрібно для її умов, і на цій невірній базі розробила «Енергетичну стратегію України на період до 2030 року та подальшу перспективу». Що з цього вийшло - дуже добре відомо: нічого реалістичного, доброго не вийшло і вийти не могло, хоча ця «стратегія» була схвалена Урядом України і навіть уже прийнята ним до виконання. Зокрема, в поточному році для виконання завдань цієї «стратегії» уряд запланував у державному бюджеті 600 млн. грн. Загалом же виконання усіх заходів завдань стратегії НАН, як заявив екс-міністр І. Плачков, потребує фінансування в обсягах більше 1 трлн. грн. Фінансування для виконання завдань названої стратегії Україна до 2030 р. в таких обсягах здійснити не в змозі. Легко порахувати, що за нинішньої фінансової спроможності (600 млн. грн/рік) Україні для цього потрібно не менше 1500 років?! Отже очевидно, що цінність «стратегії» НАН України є не більшою від цінності пустого папірця, це - мильна бульбашка, навіть гірше того – вона шкідлива і може послужити лише прикриттям для «дерибану» бюджетних коштів тими керівниками, що мають до них доступ. Цією нереалістичною «стратегією» уряд України дезорієнтований, не робить і ще не відомо, як довго не буде робити правильні кроки для виправлення загрозливого становища в ПЕК. Згаяний нині час може принести Україні такі непомірні фінансові втрати, що загальмують розвиток держави на десятки чи й сотні років.

Як могло статись, що така, колись надзвичайно авторитетна інституція, як НАН України, підготувала таку нереалістичну стратегію розвитку однієї з ключових базових галузей економіки, якою є ПЕК? На це питання відповідь така: - Це – результат занепаду багатьох НДІ НАН України, в першу чергу через погану організацію моніторингу кращих світових досягнень та інформаційного забезпечення їх діяльності, в результаті чого інформацію частіше «черпают из забытых газет, времён Очакова и покоренья Крыма», ніж хоча б з Інтернету, не кажучи вже про фахові іноземні наукові журнали, отримання яких абонентами з України практично припинилось ще в 1992 році. Значною мірою через інформаційний вакуум НАН України до цього часу ігнорує той величезний технологічний прорив, той бум, який нині відбувається в енергетичному секторі економіки усіх розвинутих країн світу. Однак, справа не тільки в інформаційному вакуумі. У своїх оцінках і розрахунках розробник «стратегії» повністю проігнорував системний підхід, зокрема він не провів ні ретроспективного, ні перспективного порівняльного аналізу запасів (ресурсів) традиційних і нетрадиційних енергоносіїв, собівартості енергії, отриманої за допомогою різних технологій і джерел, а також очевидну світову тенденцію неухильного збільшення цін на традиційні енергоносії і їх вичерпання. Проігнорувавши нові енерготехнології і альтернативні енергоносії, НАН України фактично ніякої стратегії не розробила, бо за визначенням «стратегія має смисл винятково в ситуації зіткнення стратегій. Ті, хто розробляє довгострокову програму, не інтегруючи її в ситуацію стратегічного поєдинку, і при цьому називає це стратегією, не розуміє, що робить». Іншими словами, стратегія потребує стратегічного суперника, у нашому випадку це протиставлення стратегії РФ шляхом застосування якісно нових, альтернативних рішень, чого в «стратегії» НАН України нема, бо пріоритет в ній надано традиційним енерготехнологіям та енергоносіям, конкурентоспроможність яких з новими, нетрадиційними неухильно погіршується. Усе це призвело до того, що і затрати, і терміни реалізації цієї «стратегії» є непомірно великими, не реалістичними. Тобто замість стратегії, яка мала б являти собою системно обґрунтований варіант інтенсивного інноваційного розвитку ПЕК шляхом модернізації його за рахунок широкомасштабного впровадження сучасних більш ефективних енерготехнологій, НАН України запропонувала неякісну довгострокову програму його екстенсивного розвитку, який не спроможний забезпечити прогресу, а навпаки, веде до регресу галузі і заодно поступового розвалу всієї економіки країни, до подальшого поглиблення енергетичної залежності України від імпорту енергоносіїв.

«Стратеги» заявляють, що після виконання усіх заходів «стратегії» рівень енергетичної залежності (обсяги імпорту енергоносіїв) зменшиться у 5 разів. Коли це буде? Якщо це буде через 1500 років, то темпи підвищення рівня енергонезалежності будуть настільки повільні, що економіка країни дуже швидко, уже в найближчі 2-3 роки не витримає фінансового навантаження і тих його економічних наслідків, що створить лише тільки імпорт природного газу і нафти.

Що ж потрібно включити до енергетичної стратегії України, щоб виправити цю негативну ситуацію, до якої привела й надалі вестиме «стратегія», розроблена НАН України. Зважаючи на стереотип «В своём отечестве пророков нет», спочатку наведемо рекомендації авторитетних світових інституцій, зокрема ті, що викладені в Резюме Програми розвитку (ПР) ООН «Енергетика після Ріо-де-Жанейро», виданому ще в 1993 р. На підставі результатів системних досліджень, виконаних Стокгольмським інститутом системних досліджень, ПР ООН, Комісія ООН з проблем сталого розвитку та ряд інших міжнародних інституцій з проблем екології, енергетики та сталого розвитку дійшли однозначного висновку: «...Діючі сучасні моделі виробництва, розподілу та використання енергії на національному, регіональному та глобальному рівнях нестабільні і нераціональні з огляду на екологію та фінансові витрати і вже нині є перешкодою для сталого соціально-економічного розвитку багатьох країн світу...» Зазначимо, що аналогічних досліджень НДІ НАН України з цього приводу не проводили. Далі, в Резюме ПР ООН зазначається, що спільними для стратегій модернізації ПЕК усіх країн мають бути такі її напрямки:
«-…підвищення ефективності використання енергії, особливо на етапах кінцевого використання, через впровадження енергоощадних техніки, технологій, матеріалів;
- масштабне використання нових та поновлюваних джерел енергії;
- модернізація техніки і технологій використання органічного палива...»

Першим пріоритетом рекомендацій ПР ООН, як бачимо, є енергозбереження і це цілком зрозуміло, оскільки питомі суспільні витрати на економію енергії у 3—4 рази менші, ніж на її генерування. В той же час досвід свідчить, що підвищенням енергоефективності, заходами з ресурсо- і енергозбереження у повному обсязі проблему енергозабезпечення розв’язати неможливо, бо, щоб ефективніше використовувати енергію, насамперед необхідно її генерувати і генерувати найбільш раціональним способом. Заходи з енергозбереження лише уповільнюють темпи зростання потужностей ПЕК і обсягів споживання енергії та енергоресурсів. За досвідом розвинутих країн світу найбільш ефективні заходи з енергозбереження вичерпуються за 15—20 років і вони можуть забезпечити скорочення споживання енергії приблизно лише на 30%, якщо одночасно кардинально не змінювати структуру економіки. Якщо ж здійснювати системну структурну перебудову економіки, то скорочення обсягів споживання енергії і енергоносіїв може становити 50% і більше. На жаль, в Україні системної структурної перебудови економіки не відбулося, а ті структурні зміни, що відбуваються хаотично, стихійно, є не перебудовою, а елементарним її руйнуванням. В наслідок цього, незважаючи на величезний спад (60%) обсягів промислового виробництва, споживання паливно-енергетичних ресурсів в Україні скоротилось лише на третину, а природного газу, як відомо, ми споживаємо більше, ніж ФРН, Франція та Велика Британія разом узяті.

Водночас, вважаємо за необхідне вказати на те, що суттєвого внеску у вирішення проблеми енергетичної безпеки шляхом реалізації заходів з енергозбереження Україні очікувати не слід щонайменше ще впродовж найближчих 15-20 років. Це зумовлюється тим, що такі заходи швидко реалізовуватись можуть лише за прямого державного управління енерговитратними галузями та/або запровадження державного ефективного регулювання ринковим сектором економіки. Перше можливе за частки державної власності у відповідному секторі економіки не меншої від 61,8%, а друге – за наявності відповідного законодавчого поля та частки державної власності у відповідному секторі економіки не меншої від 38,2%. Як відомо, частка державної власності в усіх секторах економіки України становить 8%, і лише в генеруванні електрики, транспортуванні газу та нафти, а також на залізниці вона досягає рівня, що дозволяє здійснювати директивне державне управління. Усіма іншими галузями та/або їх окремими секторами через відсутність відповідних стимулюючих законодавчих норм управління здійснюється виключно приватним бізнесом. Зрозуміло, що за цієї ситуації приватний бізнес, наприклад, у такій енергоємній галузі, як металургія, кон’юнктура продукції якої вкрай не стабільна, ніколи не буде виконувати рекомендації уряду щодо модернізації свого виробництва, бо це загрожує йому фінансовим крахом, або як мінімум значним скороченням прибутків.

З викладеного є очевидним, що за нинішніх умов першим пріоритетом у вирішенні проблеми енергетичної незалежності України є модернізація ПЕК шляхом масштабного використання нових та поновлюваних джерел енергії. За прогнозами ПР ООН частка цих енергоносіїв у світовому паливно-енергетичному балансі (ПЕБ) до 2050 року досягне 27—54%, тобто ці джерела енергії займуть провідне, або одне із провідних місць у світовому ПЕБ. Варто підкреслити, що аналогічну концепцію модернізації ПЕК виголосив і перший екс-Міністр енергетики України Скляров В.Ф. ще до публікації «Резюме» ПР ООН (влітку 1991 року після вивчення відповідного досвіду Данії). Ці свої погляди він виклав у книзі «Завтра был Чернобыль». Ось невелика цитата з цієї книги: "Одновременно необходимо определиться с концепцией развития энергетики. Это чрезвычайно важно, ибо необходимо со всей определённостью подчеркнуть, что практически у нас никогда её не было. Мы бы избежали очень многих бед, если бы обладали научно обоснованной концепцией. То, что за неё выдается, не выдерживает никакой критики. Для этого нужно чётко представлять, что в перспективе п’ятдесят-семдесят лет реальними источниками энергии, на которых должны базироваться устойчивые в социальном и экологическом отношениях энергетические системы, могут приниматься только возобновляемые, безвредные и чистые технологии. Для их ускоренного развития необходимо поставить перед учёними задачу на базе системного анализа и ретроспективного прогноза определиться по основным стратегическим направлениям развития отрасли. ... Есть основания думать, что передовые страны в этом смысле уже концептуально и стратегически определились, и спокойно, без лишнего шума двигаются в нужном направлении. ... Наши же успехи в освоении возобновляемых источников энергии весьма скромны и практически не имеют численного выражения. ...Через некоторое время мы, в очередной раз прозевав стратегический поворот в научно-техническом прогрессе, но уже в энергетике, будем с искренным и привычным удивлением задавать себе сакраментальный вопрос: "Как же так? Почему мы опять отстали?" ...Несомненно одно: возобновляемым источникам энергии, ввиду конечности всех остальных её видов, самой природой предопределена решающая и историческая роль в энергетике будущого." Чи не кажеться Вам, шановні читачі, що усі критичні думки і зауваження Склярова В. Ф. на усі 100% стосуються "стратегії" НАН України, її змісту, відсутності в ній "системного анализа и ретроспективного прогноза". Саме так воно є, і не треба вірити, що «В своём отечестве пророков нет».

За роки, що пройшли з часу публікації Резюме ПР ООН і згаданої книги В. Склярова, завдяки комплексному аналізу актуальної зарубіжної науково-технічної інформації та вивченню досвіду країн ЄС з використання поновлюваних джерел енергії наша професійна діяльність у цій сфері дозволила нам визначитись «…по основным стратегическим направлениям развития отрасли...». Значною мірою ці напрями нами уже неодноразово представлялись в ЗМІ та в фахових журналах, але оскільки ситуація динамічна, з'являються нові енерготехнології та енергоносії, то й кон’юнктура їх також змінюється. На данний час найбільш стратегічно важливими є наступні напрями і завдання щодо модернізації ПЕК:

- масштабне спорудження промислових вітряних електростанцій (ВЕС) на базі вітряних електричних установок (ВЕУ) мегаватного класу потужності. Важливість розвитку цього напряму модернізації ПЕК зумовлюється наступними чинниками:

- великими територіальними та значною мірою й інфраструктурними можливостями України: за досить обережними оцінками в Україні на суходолі можна спорудити парк загальною потужністю близько 500 ГВт, а на морських та інших акваторіях країни –1000 ГВт. Парк ВЕС такої потужності за використання сучасних ВЕУ електрики може генерувати близько 4,5 трлн. кВтхгод/рік (уся Європа електрики споживає близько 3 трлн. кВтхгод/рік). Вважаємо, що нинішнього стану і завантаження ТЕС, ГЕС, ГАЕС та інших об’єктів ОЕСУ є доцільним використання їхньої інфраструктури (ЛЕП, ТП тощо) для спільної роботи з ВЕС, що зменшить терміни і капітальні витрати як на спорудження ВЕС, так і на модернізацію ТЕС, ГЕС, ГАЕС і підвищення ефективності їх роботи;

- низькою собівартістю електрики, генерованої ВЕУ мегаватного класу. (В Україні такі ВЕУ не виробляються, а ті, що досі виробляються з благословення Л. Кучми, за своїми техніко-економічними показниками вкрай не ефективні, за що в Міненерго їх глузливо прозвали «брухтом» і «вітродулями»). Без урахування інвестиційної складової і виплат премій за надання кредитів собівартість електрики, генерованої ВЕУ мегаватного класу потужності (1,5-3,0 МВт), становить близько 0,7-1,0 євроцент/кВтхгод. Коли ж іноземні кредитори заявляють, що електрика від ВЕУ потребує тарифу в 9,0 євроцент/кВтхгод терміном на 20 років, то це нічим не приховане їхнє бажання якомога швидше повернути кредити і «наварити» на Україні великий прибуток. В ФРН при залученні кредитів на спорудження ВЕУ спеціальний тариф у 9,0 євроцент/кВтхгод у відповідності до закону діє лише впродовж перших 5 років експлуатації ВЕУ, впродовж наступних 5 років діє тариф в 5,0 євроцент/кВтхгод, а після завершення другого п’ятирічного терміну в ФРН електрику від ВЕУ продають на загальних підставах, тобто за загальними правилами енергоринку;

- досить високою ефективністю ВЕУ мегаватного класу потужності в умовах вітрового потенціалу України. Такі ВЕУ в українських умовах забезпечують коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) на континентальних площадках в межах 0,25 – 0,35, а на акваторіях – 0,35-0,45. Зазначимо, що з такими показниками КВВП в Україні працює більшість ТЕС та ГЕС і лише на АЕС КВВП становить 0,6-0,7. В Україні ці ВЕУ з більшою чи меншою, але достатньою ефективністю можуть працювати в будь-якому її регіоні, а не тільки в Криму, чи на березі моря. В ФРН нині не виникає питань «Який вітропотенціал площадки?», стоїть лише питання «Де площадка?». Така постановка питання пов’язана з тим, що ВЕУ мегаватного класу потужності мають високі вежі (висоти 70-100 м – найбільш поширені, але є уже вежі висотою 160 м), а у цьому випадку повсюдно поширеними стають вітри з швидкостями 7-13 м/сек, які забезпечуть основний внесок в обсяги виробництва електроенергії любої ВЕУ. Для оптимізації обсягів і собівартості виробництва електрики ВЕУ окрім регулювання висоти вежі застосовують також регулювання діаметра її ротора;

- цикл спорудження ВЕУ дуже короткий: після виготовлення фундаменту час монтажу, налагодження ВЕУ і передачі її в промислову експлуатацію займає блиько 1 тижня. Значно більше часу потребує виконання проектних і підготовчих робіт, але в середньому термін в 1 рік є достатнім для вводу ВЕУ її в дію. Потужності ВЕС вводять послідовно, за модульним принципом, а тому капітальні вкладення практично не «омертвляються», тоді як будівництво АЕС, ТЕС і ГЕС завжди супроводжується довгим циклом будівництва і «омертвленням» капітальних вкладень на період до 10 років;

- експлуатація ВЕУ мегаватного класу потужності відбувається в «безлюдному» варіанті. В ФРН штат працівників ВЕС будь-якої потужності дуже часто може включати лише директора та бухгалтера. Контроль роботи ВЕС та усіх їх ВЕУ здійснюється в автоматичному режимі АСУ, а надійність їх роботи забезпечує сервісна служба виробника ВЕУ. Сервіс передбачає планово-попереджувальний ремонт (ППР) систем і механізиів ВЕУ за графіком ППР, оплата послуг сервісної служби здійснюється в залежності від обсягів виробленої електрики кожною ВЕУ, розмір оплати 0,3-0,4 євроцент/кВтхгод. Отже сервісна служба зацікавлена, щоб електрики вироблялось побільше і щоб ВЕУ стояли поменше. Оплата сервісу ВЕУ, оренди ділянки та зарплати бухгалтера і директора – це усі основні постійні експлуатаційні витрати, які визначають собівартість електрики після розрахунків за кредити і також у випадку спорудження ВЕС за неповоротні кошти;

- спорудження ВЕС і ВЕУ в будь-яких регіонах України сприятиме децентралізації генерування електрики. За розрахунками інституту «Укрмережпроект» в результаті цього втрати електрики можуть з нинішніх 18-20 % скоротитись до 13-16%. Це еквівалентно додатковій річній генерації електрики в 7-9 млрд. кВтхгод, що більше від обсягів, які за рік виробляє 1 блок АЕС потужністю 1000 МВт;

- Україна пройшла тестування міжнародних інституцій на готовність здійснення торгівлі викидами парникових газів згідно вимог Кіотського протоколу і отримала на це відповідний їх дозвіл. За оцінками впродовж першого етапу торгівли викидами парникових газів (2008-2012рр.) в разі виникнення сприятливої кон’юнктури на цьому ринку лише за рахунок продажу квот на викиди Україна може отримати 20-30 млрд. євро безповоротних фінансових надходжень. Наступний п’ятирічний період обсяги безповоротних надходжень може подвоїти. Якщо усі ці кошти не заводити в державний бюджет і не витрачати на «проїдання» через соціальні програми, що призведе лише до їх знецінення і поглиблення інфляції, а через безготівкові розрахунки (товарний кредит) отримати у вигляді ВЕУ, виготовлених в ФРН та Данії, то Україна з цих газів отримає парк ВЕС загальною потужністю 40-60 ГВт, який щорічно генеруватиме близько 120-180 млрд. кВтхгод електрики, собівартість якої не перевищуватиме 1 євроцент/кВтхгод. Завдяки цьому буде вирішена основна частина проблем модернізації вітчизняного ПЕК та закладено добру базу для інтенсифікації розвитку і підвищення конкурентоспроможності економіки всієї країни. Але щоб використати фінансові можливості модернізації ПЕК, потрібно уже через місяць приступити до реалізації конкретних проектів спорудження ВЕС і ГЕС. Згаявши час, ми цю можливість можемо втрати, «завалити» ПЕК, а слідом усю економіку та й державу;

- максимально використати ще не задіяний гідропотенціал річок України для спорудження ГЕС. За різними оцінками цей потенціал може становити близько 4 ГВт і основна його частина зосереджена в Карпатах та в прилеглих регіонах. В порівнянні з потенціальними можливостями України щодо спорудження ВЕС 4 ГВт ГЕС є досить скромною величиною, але стратегічна важливість використання незадіяного потенціалу ГЕС для нашої країни зумовлена їх здатністю приймати участь у регулюванні графіка навантажень ОЕСУ, низькою собівартістю електрики і прогнозованими обсягами її генерування, розширенням масштабів децентралізації ПЕК і перетворенням Карпатського регіону з енергодефіцитного в енергодостатній, а завдяки цьому значного скорочення втрат енергії в місцевих електромережах, які в окремі роки в Закарпатській області досягали 49%! В той же час, щоб досягти бажаних результатів від спорудження ГЕС особливо в гірській місцевості потрібно змінити організацію їх проектування, а саме, відмовитись від розробки індивідуальних ексклюзивних проектів ГЕС з греблями і перейти до привязки типових сифонних і рукавних ГЕС на конкретній місцевості. В цьому випадку необхідно використовувати гідротурбіни і генератори серійного (не ексклюзивного) виробництва, а типорозмірний ряд їх має бути мінімально можливим. Потрібний перепад висот між забором і скидом води з гідротурбіни в таких випадках буде забезпечуватись за рахунок довжини дериваційного «рукава». Металевий «рукав» з сифонним вакуумним водозабором може прокладатись по берегу ріки, а пластиковий, як це практикується в Китаї – по її руслу. Цикл проектування і спорудження таких ГЕС завдяки названим новаціям буде коротким, до 1 року. Такі ГЕС, як і ВЕУ мегаватного класу потужності спроможні працювати за «безлюдним» варіантом. Для придбання обладнання на спорудження безгребельних ГЕС від його виробників із ФРН, Японії, Австрії чи Швеції також варто скористатись безготівковими розрахунками за продаж їм квот на викиди парникових газів;

- освоєння проектування і спорудження пневматичних акумулюючих електростанцій (ПАЕС). Акумулювання енергії є надзвичайно гострою проблемою оптимізації роботи усієї ОЕСУ. Як зазначалось вище з введенням блоків на ХАЕС і РАЕС ця проблема надзвичайно загострилась. За інтенсивного будівництва ВЕС відбуватиметься подальше загострення проблеми, хоча досвід Данії, де генерація електрики на ВЕС в середньому становить 25% і в окремі періоди досягає навіть більше 40%, відпрацьована організація диспетчерування роботи данійської ОЕС, яка не допускає ні збоїв в електропостачанні, ні зниження його якості, тобто частота і напруга струму в мережах витримуються в межах вимог стандартів ЄС. Для забезпечення такої ж якості електропостачання Україна не має ні достатнього рівня децентралізації ОЕСУ, ні достатньо ефективних економічних стимулів у споживачів електроенергії у вигляді диференційованих почасових тарифів для вирівнювання графіка навантажень, через що різниця між «піком» і нічним «провалом» навантаження ОЕСУ є чи не найбільшою у Європі, ні достатніх маневрових потужностей. Використання ж ТЕС для регулювання графіка навантажень ОЕСУ призводить до перевитрат палива та прискореного зносу обладнання. Масштабне спорудження для цього ГАЕС потребує великих коштів і часу викликає активний спротив населення, оскільки призводить до значних втрат цінних сільськогосподарських земель, рідких видів фауни і флори, об’єктів історичного та культурного надбання. За цих обставин поки що єдино правильним рішенням буде вивчити наявний в ФРН досвід та освоїти відомі технології пневматичного акумулювання енергії в пневмощільних соляних пластах. Для освоєння таких технологій акумулювання енергії Україна має надзвичайно сприятливі умови, бо може використати для цього серійні компресори, турбодетандери і електрогенератори, а, головне, існуючі відпрацьовані солеві шахти в Закарпатскій (Солотвин), Львівській (Стебник), Донецькій (Артемівськ) та Івано-Франківській (Калуш) областях. За тиску 150 атм в соляній шахті з об’ємом 1 млн куб. м можна закумулювати енергії для генерування електрики впродовж 10 годин потужністю 500 МВт. Наприклад, якщо задіємо соляну шахту в Солотвині, об’єм виробки солевих пластів якої становит 30 млн. куб. м, то отримаємо ПАЕС потужністю 15 ГВт, яка забезпечить не тільки нинішні потреби України в акумулюванні енергії, а перспективні, які оцінюються в 3-4 ГВт. Зазначимо, що ПАЕС потребують менших капітальних вкладень. В наших умовах, за використання для ПАЕС відпрацьованих солевих шахт та серійного обладнання ці витрати будуть ще меншими, окрім цього одночасно вирішується значна низка непростих екологічних та інших проблем, пов’язаних з виведенням соляних шахт із експлуатації. Варто підкреслити, що в разі досягнення стабільно високої якості електрики в ОЕС Україна зможе об’єднатись з ОЕС ЄС, що поліпшить роботу ОЕСУ, а окрім того вигідно експортувати в Польщу, Словакію, Угорщину та інші країни ЄС великі обсяги електрики, де нині є значний її дефіцит, особливо т. зв. «зеленої», виробленої на ВЕС та ГЕС. «Зелену» електрику країни, нові члени ЄС нині готові купувати по 13 євроцентів/кВтхгод і це буде до тих пір, поки вони не виконають вимогу ЄС щодо обсягів власної генерації такої енергії. З огляду на це уряду варто інтенсифікувати спорудження ВЕС, ГЕС і ПАЕС в Західній Україні;

- прискорене впровадження нових вітчизняних технологічних розробок по вилученню вугільного метану та метану з клатратів (кристалогідратів) Чорного моря, що повною мірою буде адекватною відповіддю на виклики РФ і навіть поверне «газову війну» в зворотній напрям, бо великі обсяги метану, видуботого різними способами на зупинених і діючих вугільних шахтах, із лінз та полів покладів вугілля, із виведених з експлуатації нафтових, нафтогазових та газових свердловин позабалансних родовищ, з покладів клатратів на дні глибоководної частини Чорного моря, можуть бути направлені на експорт в скрапленому чи газоподібному стані. Собівартість скрапленого і газоподібного метану оцінюється в 54-57 дол. США за 1000 куб. м, що створює сприятливі передумови як для успішної конкуренції на ринку природного газу та моторних палив в ЄС, так і підвищення рівня конкурентоспроможності товарів української економіки. Значна частина скрапленого газу економічно ефективно може заміщати моторне пальне. Додатковими ефектами впровадження цих технологій буде значне поліпшення безпеки та санітарних умов праці при видобуванні вугілля в Донбасі, зменшення людських жертв та каліцтв шахтарів до рівня в інших важких галузях, надання роботи персоналу зупинених шахт, бо такі шахти за видобування вугільного метану стають рентабельними. За розрахунками розробників тільки на наявних шахтах Донбасу метану можна видобувати понад 30 млрд. м3/рік. Ресурси вугільного метану в цьому регіоні оцінюються в 3-25 трлн. м3, метану в клатратах Чорного моря – в 100 трлн. м3. Тобто, в разі освоєння згаданих розробок навіть за нинішнього недосконалого використання природного газу в Україні можемо на сотні років звільнитися від імпорту цього енергоносія і одночасно мати великі фінансові надходження від його експорту наявними газо- і нафтопроводами (чи цистернами) в країни ЄС. Якщо ж влада не реалізує цих можливостей, то можна передбачати, що колапс української держави відбудеться дуже швидко, бо вже в наступному 2008 році газ куплятимемо по 180 дол. за 1000 куб. м. Якщо згадати, що на світовому ринку вже помовляють і про 700 дол. за 1000 куб. м, то можна уявити якою є загроза для України, як третього, вкрай бідного світового споживача природного газу у зовсім недалекій перспективі.


Зважаючи на обмеження газетної публікації, вкажемо, що існують ще інші технології, розвиток яких з часом також може мати стратегічне значення для модернізації ПЕК. Найближчими до цього вважаємо нові вітчизняні та зарубіжні технології отримання моторних палив із рослинної сировини і особливо із органічних відходів. Також дуже важливим є масштабне впровадження технологій отримання біогазу із відходів сільсько-господарського виробництва, оскільки у цьому випадку є можливість забезпечити село власним горючим газом, високоякісними органічними добривами, що суперважливо для збереження українських черноземів і підвищення їх родючості. На селі для потреб теплопостачання необхідно повернутись до спалювання горючої біомаси, в першу чергу соломи, що може ефективно і суттево скоротити потреби у вугіллі. Але спалення соломи потрібно зробити зручним для селян, тобто солома має належним чином пакуватись, або ж перероблятись у пресовані брикети, наприклад, у т. зв. «палети», виробництво яких уже освоєно в Україні, але виключно йде на експорт у ФРН та інші країни ЄС для заміни частини природного газу на котельнях. Варто також завершити освоєння в Україні повного комплексу технологій пасивного сонячного опалення, що дозволило б скоротити споживання палива на опалення житлових, адміністративних та інших приміщень на 40-70% і подекуди навіть більше.

Обґрунтованість доцільності та ефективності реалізації пропонованих нами заходів підтверджується результатами системного вивчення і техніко-економічного аналізу досвіду країн ЄС з успішної модернізації ПЕК після енергетичних криз 1973 і 1979 років. Підкреслимо, що ці заходи повністю відповідають вимогам і рекомендаціям щодо модернізації ПЕК, проголошеним Програмою розвитку ООН, документами ООН щодо реалізації концепції сталого розвитку, прийнятими конференцією ООН з питань розвитку і довкілля в 1992 році в Ріо-де-Жанейро і парафованими Україною, що зобов’язує нашу державу до їх виконання. Нинішня ситуація з енергозабезпеченням в Україні дуже подібна до тієї, яка існувала в Данії до 1976 року, коли вона була надзвичайно бідною європейською країною, бо більшість коштів, зароблених риболовством, суднобудуванням та сільським господарством, витрачала переважно на придбання енергоресусів. З 1976 року уряд Данії взяв курс на інтенсивний розвиток ПЕК. Масштабно впроваджуючи вітро- і геліоенергетику, технології використання біомаси, біогазу та енергозбереження, Данія за 12—15 років перетворилась із бідної країни на багату, населення її нині має високий рівень соціальної захищеності, а уряд здійснює незалежну політику.

Насамкінець, вважаємо за необхідне наголосити на тому, що якщо ми усі, і влада, і народ, хочемо зберегти свою державу, то до масштабної реалізації першочергових стратегічних заходів з модернізації ПЕК необхідно приступити негайно. Часу згаяно надто багато, звучить, можливо, останній дзвінок, а тому подальше зволікання української влади, якщо вона дійсно є владою українського народу, а не лобі інтересів чужих держав, транснаціональних корпорацій чи доморощених олігархів, вже не припустимо.

Оніпко О. Ф., Коробко Б.П., Миханюк В.М.