03 вересня 2010 р., п`ятниця, 01:11  

       ПОЛІТОЛОГІЯ

© Андрій БІЛЕЦЬКИЙ

Мова і Раса – первинність питання

23:06 1.04.2008

Українському соціал-націоналізму не притаманне розбиття національних завдань на першорядні та другосортні. Не стали б ми цього робити і в питанні збереження і розвитку наших Раси та Мови. Однак постійні закиди нашій Організації у „вузьколобому расизмі” з боку націонал-лібералів, висунення ними мовного питання як ключового, нехтування расовою проблематикою – змушують нас вказати ієрархію національних потреб.

З інтерв’ю „української зірки” Ані Лорак:

„– А как ваши родные отнеслись к Мурату? [турок - коханець співачки]

– При первом знакомстве папа принял его не сразу, потому что он у нас националист. И когда Мурат пробовал на ломаном русском о чем-то с ним поговорить, папа спрашивал: „А коли ти вивчиш українську?” И в следующий приезд Мурат уже говорил ему: „Добрий день, як себе почуваєте? До побачення”. Папе это очень понравилось, и вторая их встреча была уже теплее – он говорил ему: „Сину мій”.”

На цьому потворному прикладі можна побачити як легко мовний націоналіст може „прийняти” у свою родину і Nацію – людину іншої крові, ментальності, культури. Змішати свої гени з генами іншої, нижчої породи людей.

Подібні приклади змушують нас задати собі питання про ієрархію расового і мовного питань для Української Nації. І немає більш яскравої різниці між новим соціал-націоналізмом і ліберальним націоналізмом як у ставленні до питань Раси і Мови.

Український соціал-націоналізм вважає Українську Nацію кровно-расовою спільнотою. Польові антропологічні дослідження професора Дяченка показали, що українці зберігають всі основні риси кроманьйонського населення України, тобто існують як незмінний расовий тип щонайменше 40 тисяч років. Раса є всім для націотворення – Раса це основа, на якій виростає надбудова у вигляді національної культури, яка знов-таки походить від расової природи народу, а не від мови, релігії, економіки та ін.

Будь-який етнос, який зазнав національної катастрофи (військові жертви, епідемії, втрата державності), але зберіг свій расовий тип – відтворював за деякий час основні риси власної національної культури. Після великих національних катастроф: падіння Сколотської держави, знищення Антського союзу, розпаду Києво-Руської імперії – наш етнос за 200–300 років відновлював власний світ у майже незмінному вигляді: все той же землеробський побут і традиції, та ж, що і за часів бронзового віку, біла мазана хата і національний одяг, та ж військова влада виборної старшини та ідеал озброєного народу-воїна.

Все це ставало можливим через збереження расового типу, а отже – ментальності та архетипів національного характеру. А вже з них виростали наново паростки культури, традиції та мови. З іншого боку, не раз бачимо приклади коли чужорасове населення змінювало до невпізнання автохтонні традиції, культуру, релігію і навіть мову.

Якщо антропологічні дані беззастережно доводять незмінність українського расового типу впродовж 40 тисяч років – то чи можемо ми щось подібне сказати про мову? Весь цей час українська мова розвивалася і змінювалася відповідно до історичних обставин та української ментальності. Вона являлася одним з найкращих проявів таланту українського расового духу, однак ніколи не була визначальною для націотворення.

Як етнос, що зберіг свою расову природу – обов’язково відтворить власну національну культуру, так і етнос, який зберіг мову, але втратив расову чистоту, – перетвориться на заперечення самого себе. Приклад давнього Ірану – арійської держави, що була одним з центрів світової цивілізації, яка, втримавши власну мову (фарсі), не зберегла свій расовий тип під арабською навалою і перетворилася на другорядну замкнену мусульманську країну, – повинен стати для нас грізним застереженням.

Зворотнім прикладом є історія з неграми США, які, цілком втративши власну мову, культуру, релігію та традицію, перейшовши на англійську і спробувавши опанувати спосіб життя своїх господарів, чомусь не перетворилися автоматично на англійців, а натомість власним способом життя відтворюють свою расову природу на іншому континенті в іншу історичну епоху.

Немає жодних асимілятивних здібностей Мови – є тільки асимілятивні здібності Раси. Українська Мова має для нас значення як найкращий найприродніший вияв духу Української Раси. Якщо говорити про російськомовний Схід України, українські території в складі Росії, то ми повинні в першу чергу пробудити їхню расову свідомість, після чого мовними націоналістами вони стануть автоматично. Питання ж тотальної українізації в майбутній соціал-націоналістичній Державі буде вирішено протягом 3–6 місяців за допомогою твердої та зваженої державної політики.

Для тих же розумово обмежених „ліберал-націоналістів”, які вважають, що не може бути українця, який не спілкується українською, наведемо приклад бійців Ірландської Республіканської Армії, які, вбиваючи англійських вояків, не знають ірландської і спілкуються виключно англійською мовою окупанта. Ці англомовні бійці ІРА роблять для своєї нації незрівнянно більше, ніж такі мовні „націоналісти”, що рідняться з мухтарами, які вивчили з десяток українських слів.

Андрій БІЛЕЦЬКИЙ,
"Патріот України"


Від «Народного Оглядача»

Студенти, що гинули під Крутами у 1918 році, в силу історичних обставин в більшості своїй були російськомовні. Проте невже хтось посміє висловити сумнів у тому, що це були справжні Українці. Серед українських діаспорян чимало таких, що володіють лише мовою країни, де мешкають, а українською знають максимум «Борщ» та «Сало». Проте роблять для України більше, ніж деякі рафіновані «лінгво-націоналісти». Ледь не половина учасників акції «Не будь байдужим!» перейшли на українську мову у повсякденному житті вже у дорослому віці, коли в них прокинулась їхня внутрішня українська сутність, що була закарбована в генах, але до пори до часу дрімала.

Мова – це один із шляхів пробудження національної сутності. Проте не єдиний. Шляхи можуть бути різні. І якщо людина стала на цей шлях – рано чи пізно, але мову вона згадає. Один з авторів «Народного Оглядача», сам колишній діаспорянин, кілька років тому приїхав в Україну. Коли почав вчити українську мову, то мав дивне відчуття, що він її не вчить, а згадує. Прокинувся «голос крові».

Завдання справжніх українських націоналістів – зберегти отой самий генофонд нації і допомогти прокинутись «голосу крові» - через мову, через культуру, через спортивні перемоги, через економічні успіхи, через різні «дрібниці». І дуже скоро цей сплячий велетень прокинеться. Бо Україна – вічна!