Кіш – військо косаків, козаків які косять ворога, а Січ – військо січовиків, які січуть ворога. Тож і не дивно що в історичних джерелах слова Кіш та Січ часто використовуються як рівнозначні та взаємозамінні, на означення всього військового товариства козаків-січовиків.
У дослідженні питання виникнення та формування козацтва не можна оминути розгляду етимології концепту «козак», як актуального аспекту більш достовірного висвітлення історії козацтва. Опрацювання цього питання є важливим в світлі з’ясування значення слова, що іменує носія явища і тим самим вказує на суть і витоки козацтва, щодо яких, через захованість в глибинах історії, ще не узгоджені однозначні висновки. Тому етимологія слова «козак» може бути корінним елементом у розв'язанні вище вказаного питання та слугувати тією ниточкою яка приведе нас до вирішення питання похідної ідентифікації козацтва як явища.
Проблематика пояснення виникнення та змістового значення концепту «козак» є такою, що на даний момент, не зважаючи на намагання пояснити його, виходячи з того чи іншого міркування, так і не привела до остаточного та об’єктивного підсумку.
Розгляду питання етимології концепту «козак» приділено увагу майже всіма дослідники козацтва, які пропонують найрізноманітніші варіанти та версії тлумачення походження та значення слова козак. У переважній більшості випадків це лише поверхневий розгляд, імовірно, пов'язаний з тим, що з ходу не вдається зрозуміти дане слово та пояснити його.
На жаль, чимало наших видатних істориків не надають значення безвідповідальним мовознавчим вправам і вводять до своїх текстів їх погано аргументовані заяви. Нестримна фантазія мовознавців, необмежених вимогою зіставляти свої здогадки з реальним історичним процесом, міфологією, національними традиціями, національною ментальністю та іншими проявами феномену козацтва, наплодила безліч легковажних тлумачень козацької термінології, суперечливих і взаємовиключних [5;82].
Переглянемо усталені пояснення походження та значення слова «козак».
«Етимологічний словник української мови»: «Козак – давнє запозичення з тюркських мов; тур. kazak «козак», крим-татар. козак «вільна, незалежна людина; шукач пригод, бродяга» [13].
Грушевський М.С. Слово «козак» — тюркське слово, що здавна жило в устах кочового населення наших степів, відоме уже в половецькому словнику 1303 р. в значенні «сторож», «воїн» [11;152].
Слово «козак» не руського походження. Воно тюркського кореня. Саме слово козак у перекладі на руську мову означає молодець, удалец, і рівносильне черкеському «джигіт» [22].
Дорошенко Д.І. Слово «козак» — тюркське. Означає поняття варти, сторожі, караулу. В тюркському словнику російського вченого Радлова слово «козак» означає вільного незалежного чоловіка, волоцюгу [12;153].
Розгляд походження та значення слова «козак» в підручниках для ВУЗів складає враження, що відбувається лише кочівля з одного в інше видання версії про те, що слово козак має тюркське походження, та намагання витлумачити його саме з позицій тюркомовних. Зокрема, Семененко В.І., Радченко Л.О. «Історія України з прадавніх часів до сьогодення»: «Слово «козак» — тюркського походження. У Криму козаками називали вартових або розбійників» [35]. Бойко О.Д. «Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів»: «У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання» [3]. Зайцев Ю. «Історія України»: «Слово «козак» тюркського походження» [19]. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» в перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою і завоювань» [28]. Борисенко В.Й. «Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. Навчальний посібник»: «Термін «козак» з’явившись в пратюркській мові, поступово набуло значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей» [4]. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак». Початковій монгольській хроніці означав самітню людину, «схильну до завоювання». У словнику половецької мови «страж», «конвоїр». В Україні поступово набув значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей. Водночас козак — дрібний власник і виробник» [25]. Чайковський А.С. «Історія держави і права України: Навчальний посібник»: «Козак – слово тюркського походження. Воно трактується як «варта», «караул», «вільна незалежна людина» [18]. Чайковський А.С., Шевченко В.Ф. «Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів»: «Слово «козак» у перекладі з тюркської означає «одинокий», «вільний», «працелюбний», «войовничій» [39]. Але, обґрунтування тюркського походження слова козак автори не наводять.
Як узагальнений приклад, даного напрямку досліджень, можна навести наукове видання з історії козацтва «Україна – козацька держава»: «Козак» – термін тюркського походження запозичений українцями від південних сусідів. У широкому розумінні «козак» - це вільна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас цей термін застосовувався для означення прикордонника, вартового вершника, найманого воїна, степового розбійника, добувача» [37;22].
Вище перераховані сентенції базуються на припущенні, що слово «козак» має тюркське походження, тобто є привнесеним у вітчизняне культурно-мовне середовище. Ґрунтується це бачення лише на тому, що таке ж слово є і в тюркських мовах і має певне дотичне значення зі значенням нашого розуміння слова козак. Але від якої первинної категорії в широкому спектрі тюркських мов походить слово козак?
Це слово, вирішили етимологи, запозичене у тюрків, де цілий народ зветься «казахи», і в яких є словосполучення – каз+ак, що означає гусак (каз) білий (ак) [5;83]. В кримтатарській мові qaz (читається kаз) – гусак [20;25], aq (читається ак) – білий [20;13]. І нікого з етимологів чомусь не турбувало, що образ білого гусака не асоціюється зі значенням слова «козак» у тих же тюркських мовах. [5;83].
Що ж говорять самі казахи про значення слова казах. Термін «казах» – стародавнє казахське слово, що зберегло своє архаїчне значення й вимову дотепер. Термін «казах» складається з кореня «kаз» - «kазу» - що значить «копати», «рити» - і суфікса «аk», що вказує в цьому випадку на професію. Слово «казах» тотожно термінам «копач», «копец», «копань», «копаючий», «риючий», «копальный» і т.п. Таким чином, «казах» - це той, для кого характерний праця, пов'язаний з риттям (копанням) землі або який живе в поритих (скопаних) місцях [2]. У кримтатарській мові ми зустрічаємо поібне ж: «qazmaq (читається kазмаk) – копати, скопувати» [20;28]. Деякі вчені беруть за основу казахське слово «каз» - ходити, кочувати. Казахстанський сходознавець Веніамін Юдін, наприклад, стверджує: «Казак (мається на увазі етнонім казах – К.А.) – людина, яка відділилась від своєї держави, племені або роду, і вимушений вести життя шукача пригод» [29]. Як ми можемо бачити у казахських дослідників етимологія слова казах не має одностайного тлумачення. І ось чому.
У мові кримських татар слово «козак» означає вільна, озброєна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга; у казанських татар, крім наведеного, це слово має ще й значення «слуга». Аналогічна двозначність у казахській, киргизькій, азербайджанській і башкирській мовах. Для кумиків козак – це «зброєносець у феодала, дружинник», для чагатайців – «розбійник», для половців – «вартовий, передовий, нічний і денний»... Розмаїття значень слова в тюркських мовах і повна його невідповідність дослівному значенню - «білий гусак» свідчить про те, що не ці мови його породили, що слово потрапляло у тюркські мови ззовні, у готовому вигляді при практичному спілкуванні з тими нашими предками, які звали себе козаками. Залежно від стосунків з цими людьми формувалося й значення слова у тій чи іншій тюркській мові. Значення слова «козак» в цих мовах не своє, а запозичене. [5;83].
Також у казахів є переказ про те, що загальним їх родоначальником був козак [22].
Взагалі, про запозичення окремих елементів індоєвропейського культурного комплексу тюрками свідчить археологія [15]. Теж саме можна зазначити і щодо мовних елементів. Філологи кримтатарської мови, найближчої до нашого мовного середовища, серед інших тюркських мов, на яку натякають говорячи про запозичення від південних сусідів, зазначають: «Кримтатарська мова протягом віків не залишалась осторонь від впливу інших мов, що не належали до тюркської групи. В наслідок впливу арабської, перської, грецької, італійської, готської, вірменської, російської, української (руської К.А.) мов постійно поповнювалось та розширювалося її лексичне багатство» [20;4]. Навіть у прізвищах кримських татар, складачів цитованого посібника «Изучайте крымтатарский язык». Складачі С.М.Усеінов, В.А.Миреєв, В.Ю.Сахаджиєв, ми бачимо індоєвропейські мовні корені – ус, мир, сахаджа.
Тому говорити про тюркське походження слова козак є неаргументованим.
Також є інші варіанти трактування походження слова козак.
Польський історики Павло Плясецький, Самуель Твардовський, Веспорсіан Каховський виводили термін «козак» від слова «коза», зважаючи на спритність козаків [37;20].
Г.Конисський також вважав, що назва «козак» походить від слова «коза», бо «козаки, мовляв на своїх конях такі прудкі були, як ті кози» [16].
Польсько-литовський хроніст другої половини XVI віку Матвій Стрийковський виводив козаків од якогось стародавнього ватажка «Козака». [12;149].
Козацький літописець Петро Симоновський, з другої половини XVIII ст., вичитавши у одного римського географа, що на Кавказі була область Гірканія, вважав її за батьківщину козаків, бо hircus по латині означає козел, отже звідти й пішли козаки! Були й інші, не менш фантастичні теорії походження козаків [12;149]. Тобто Симоновський виводив козаків від касогів [10].
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар. [1;42]
Серед прихильників гіпотези походження козаків від чужоземних народів слід назвати російського історика М.М. Карамзіна, який вважав попередниками козаків половців і чорних клобуків. Разом з В.М. Татищевим версію про те, що козаки вийшли з Кавказу, підтримували Г.Ф. Міллер і П.І. Симоновський [37;20].
Велику популярність здобула теорія походження козаків від чорних клобуків, тюркського племені, про що у глосі (тлумаченні) Воскресенського літопису XVI століття читаємо: «Черныя Клобуки, єже зовутся Черкаси». Цю теорію палко підтримували Д. М. Бантиш-Каменський і М. Погодін. Навіть С. Соловйов приймав її. [10].
Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки — це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в XI ст. переселив на Чернігівщину. З того, що великороси називали козаків черкасами, він придумав таку гіпотезу [1;42].
Але, кавказькі черкеси мають самоназву – адигє, мову кабардино-черкеську [36;1491], яка відноситься не до індоєвропейської мовної сім’ї, а до абхазо-адигської групи кавказької мовної сім’ї [9;12]. Тож, залишається лише співзвучність назв черкасів-козаків з російськомовною назвою народу адигє – черкесами. «Як Хан Кримський мав війну з Черкесами, і ходив на оних Черкес військовою рукою і оного війська Запорозького Козаків брав з собою завжди тисячі по дві і більше, при якому Кошовий сам ходив» [30]. А от місто Черкаси відоме з 1394 р. [36;1491] і саме у назвах міста та черкасів-козаків, імовірно, і є співвідносна етимологія.
Польський історик Духінський і поет Падура вигадали навіть цілий народ, що звоював цілу Україну і потім став відомим під назвою козаків. Історики: польський Кромер і російський Щекатов. Вони заходилися початок козаччини прив'язувати до половців [1;43].
А.В. Поух пропонує, що серед абхазів вчені виділяють у Середньовіччі древнє територіально-племінне об'єднання самурзаків. Назва «самурзак» включає в себе слово «самур» - самурай - представник військової касти; «зак» - сак (скіфське плем'я ) – сокира – сікти (порівняй самурзак - козак) [34;128].
У більшості випадків говорячи про іншомовне походження слова козак тим самим дослідники мають на увазі іноземне походження самого явища козацтва.
Щодо місцевого походження козацтва існує такі теорій. Автохтонна теорія ґенези козацтва польського хроніста Марциана Бельського та французького дворянина Гійома Левассера де Боплана [37;20]. Хроніст Грондський (XVII ст.): «Ті з руського народу, котрі не хотіли терпіти ярмо і владу місцевих панів, ішли в далекі краї. І щоб відрізнятись стали називатися козаками» [23]. Польський хроніст другої половини XVI ст. Мацей Стрийковський у праці «Хроніка...» (1582) писав про волинських та інших козаків XII— XIII ст. На глибинне національне коріння запорізького воїнства вказували в 1621 р. ієрархи української православної церкви: «Це ж бо те плем'я славного народу руського, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало» [4]. Г. де Боплан, а за ним і С.Величко вважали, що козаки пішли від шляхти [16] та вважа козаків за місцевий, тубільний стан [12;149]. Дослідник С.Леп’явко вважає, що козацтво мало глибоке вітчизняне коріння. Він доводить, що саме негербована дрібна шляхта і боярство відіграли провідну роль в формуванні козацтва [26]. Російські письменники Карпов і Тумасов теж зв’язують козаків із княжою дружиною [1;45]. Антонович В.Б. зазначає, що козаки – це місцевий стан, а виник він із народу [1;44]. Більшість дослідників стала на ґрунт поглядів Антоновича й Максимовича, вважаючи козаків за місцеву верству суспільства у старій Руси. М. Дашкевич спробував зв’язати козаків з болоховцями і проти-князівським рухом. І. Каманин у розвідці «Къ вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкаго» (1894) теж шукав початків козаччини в тих автономних громадах, які вибились з-під князівської влади [12;151]. Українська історіографія ХІХ – початку ХХ ст.: В.Б. Антонович, М.О, Максимович, М.І. Костомаров, П.О. Куліш, І.М. Каманін, Д.І. Яворницький, М.С. Грушевський – поглибила і розвинула цю тезу, довівши її до логічного завершення [37;20]. О.Гваньїні вважав, що козаки «належать до руського народу», а С.Герберштейн – «дніпровські черкаси – русичі». Автохтонну теорію підтримуювали і розвивали такі відомі дослідники козаччини як Д.І.Яворницький, В.О.Голобуцький, В.А.Смолій, В.О.Щербак, А.Ю.Чабан та багато інших [16].
Що ж стосується назви козак, то Іловайський Д.І. у 1876 році запропонував таку формулу: «Ми вже вказували на слабку сторону словяноруської філології, саме на досить поширену звичку відмовлятись від руських слів. Якщо корінь слова і його історія не піддаються легкому поясненню з слов’янської мови, то воно негайно відноситься до запозичених з німецької, або з фінської, або з татарської; або просто зауважують, що це слово не руське. Чому ж воно не руське?» [21;438-439].
Автор «Історії Русів», ще, як припускають, на початку ХІХ ст. вказує: «Назви воїнам даються, звичайно, мовою кожного народу. Таким чином, i Руські воїни називалися кінні – Козаками, a піші – стрільцями, i тi назви суть власне Pycькi» [17; 56].
Про руське походження слова козак вже давно зазначали деякі джерела та дослідники. Французький літератор XVII ст. Лінаж де Восьєнн твердить у книзі «Дійсні причини повстання козаків проти Польщі» (1674 р.) «що не тільки самі козаки «рутенського», походження, а й слово «козак» теж «рутенське» [31;317]. Польській вчений-гуманіст Матвій Меховській в «Трактаті про дві Сарматії» (1517 р.) стверджує слово козак – руське [31;114].
Олексій Братко-Кутинський у «Феномені України» також стоїть на позиціях вітчизняного походження козацтва і пропонує таку етимологію: «Сліди слова «кас» як назви меча збереглись у слові «касувати». Слово «кесар» складається з двох давніх слів «кес» (меч) і «cap» (головний), отже рівнозначне виразу «перший воїн» або «імператор». Люди, озброєні мечами, звуться «мечники», а коли меч зветься «кос», то – «косаками» [5;85].
Отже в ХVІ-ХХ ст. х.е. були подані бачення про вітчизняне походження слова «козак», але в той же час спроби обґрунтувати це бачення на підставі пояснення виникнення та значення цього слова були недостатньо аргументовані.
Щоб вирішити завдання нашого дослідження і все ж таки з’ясувати етимологію слова козак іншомовну чи вітчизняну задамо разом з О. Братком-Кутинським закономірне запитання: «А що у нашій та інших арійських мовах не було слова, від якого могло б утворитись слово «козак»? [5;83].
Шлях пошуку відповіді визначаємо через опрацювання вітчизняних критеріїв – історичного, культурного та мовного у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, що і має дати позитивний результат, щодо означеного питання. Це шлях більш складний, ніж просте репродукування його значення з мовного середовища іншого народу. Але, навіть шлях репродукування так і не дає відповіді на головне питання походження концепту «козак».
Для вирішення поставленого завдання вважаємо за потрібне зазирнути у глибини вітчизняної історії.
Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину жили індоарійські племена, частина яких у II тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і українського (руського - К.А.). Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів — санскритом і балтійськими та слов'янськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому [32;3].
Археологічно простежується шлях індоєвропейських племен на схід до Алтаю, Індії Ірану. Їх нащадками були арії, які перенесли комплекс праіндоєвропейської культури в Індію [14;176]. Загальноорійська спадщина чудово збереглася і розвинулась в Індії [40;227].
Зокрема, збереглась мова – санскрит. «Санскрит, літературна давньоарійська мова» [7;1103] «(від санскр. самскрта), індоєвропейської мовної сім’ї. На санскриті написані твори художньої, релігійної, філософської, юридичної та наукової літератури, що зробили вплив на культуру Південно-Східної, Центральної Азії та Європи» [36;1168].
В індійській культурі, як в одній з орійських, до наших днів збереглись назви варн, – чотирьох соціально-фахових груп: «брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрійі (військові та керівники суспільства), ваішйі (фермери та бізнесмени), шудри (робітники)» [33;340]. Суспільство має варновий лад, тобто, у відповідності до певних талантів, божого дару, людина займається тим чи іншим видом діяльності. Назви варн характерні і для нашої мови, як однієї з мов індоєвропейської мовної сім’ї, і збереглися зокрема в топонімах та назвах явищ. Як приклад, Брагарня - назва найвищого пагорба на острові Хортиця де розташоване святилище, місце діяльності брахманів, віком чотири тисячі років
У загальноорійськму середовищі військової культури збережена варнова категорія, яка означає воїнів – кшатрії, саме ця категорія і допоможе у розв’язанні питання етимології концепту козак. Обґрунтуванням є те, що нам відоме слово «кіш», яке сягає у глибину історії на 6-7 тис. років, в часи, коли наші пращури ще жили разом з предками індоаріїв та іранців. У священній книзі іранських аріїв «Авесті» зафіксовано ім’я праарійського бога небозводу і небесного воїнства «Кшатра». В індоаріїв збереглась прадавня назва арійських воїнів – «кшатрії» [5;86].
З історії Запорозького козацтва відома категорія «Кош», «Кіш» – назва військового товариства запорожців [5;86]. «Запорозький Кіш» [41;59], є відповідником до категорії Запорозьке Військо, як то: «Отаман кошовий Війська Запорозького» [41;140]. Тобто ми бачимо, що категорії Запорозький Кіш та Військо Запорозьке, виступають, як рівнозначні. Таки чином, ми можемо припустити, що слова кіш та військо є синонімічні за змістом, і означають одну і ту ж категорію. Виходить, що Кіш Запорозький та Військо Запорозьке є синонімічно тотожними. Кіш, відповідно, до попередньоопрацьованого – це військо кшатріїв, тобто воїнів. І, дійсно, слово Кіш однокореневе зі словом «кшатрії». З точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним [38;61], і, що ще важливіше вони мають спільне змістове значення, позначаючи військову категорію як таку. Чергування звуків це «різні зміни в звуковому складі слова, що виникають постійно і закономірно у словах спільного кореня або формах певного слова» [38;59].
Кошем-військом керує кошовий отаман, головна особа в Запорізькій Січі [5;86] – отаман кшатріїв-воїнів до яких він ставився як до власних дітей, які мали його за батька. До отамана козаки зверталися: «Батьку кошовий, отамане військовий». [14;165]. Тобто Кіш Запорозький сприймався як велика патріархальна сім’я з батьком та дітьми. Звертає на себе увагу, що категорії «Батько кошовий» та «отаман військовий» виступають як синонімічно тотожні. Що іще раз підтверджує рівнозначність категорій кошовий – військовий, Кіш – Військо. Тож кошовий отаман – тато – батько кшатріїв.
Відповідно, воїн який є в Коші – війську кшатріїв, повинен мати певну назву безпосереднє пов’язану з самим Військом-Кошем. На підставі перебігу чергування ш – с. «Кошлатий – «волосяний покрив», пов’язане з коси, косматий» [13], можемо припустити, що воїн Коша, один з його кшатріїв може зватись косак. Можливо, в нашій мові, з самого початку, загальноіндоєвнопейське – кшатрій і звучало як косак. В результаті наступного чергування парних приголосних с – з, косак перейшло в більш відоме – козак.
Тобто з вище наведеного можливо зазначити, що слово «козак» означає кшатрій-воїн та походить від назви варни воїнів – кшатрії та власне воїна – кшатрій, яка протягом історичного процесу трансформувалась у косак, а далі в козак.
Невиключно, подібну ж етимологію має слово яким позначають житло кшатріїв – казарма. Походить від, імовірного, первинного кашарма, в наслідок чергування ш – с в касарма і наступним с – з в казарма.
Також ми маємо інші слова з коренем кіш на означення військових категорій. «Кіш» – військовий табір у князівському, а згодом козацькому війську [5;86]. Кошей – фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорозькому війську [13]. Дуже довго побутувала назва лука та арбалета – куша [8].
В цей же кшатрійно-військовий стрій слів припустимо поставити і слова – каша – їжа кшатрія, кушак – пояс кшатрія, кашкет – головний убір кшатрія.
Цей взаємопереплетений клубок слів на означення військових категорій показує тісний зв'язок між ними. І що іще більш важливо показує глибину явища козацтва та і самого слова козак.
Зовнішня ознака кшатрія – зачіска коса, теж є взаємоповязаною з назвою – косак, козак, та світоглядом козацтва, символ вправного шляхтича-воїна. Її мали великі князі Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків. У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: «Середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду» [27]. Справа витязів-дружинників доби Великої Русі була продовжена їх родовими нащадками за Козацької доби, як і одна за манер вираження величі вітчизняного військового духу через зовнішню ознаку – зачіску косу. Тож коса – тисячолітній символ вправного володіння військовою справою, належності до варни кшатріїв, шляхетних родів династійних воїнів та правителів. «Смерть з косою» – це про людину, талантом та професією якої є вміння вишукано вбивати, косити, сікти ворогів, зовнішньою ознакою є зачіска – коса, а ім’я цій людині косак, козак.
Звертають на себе також увагу такі категорії – коса та сокира, як одиниці холодної зброї. У коренях цих слів бачимо метатезу – взаємну перестановку звуків [24;140]. Похідні від них косити та сікти означають одну і ту ж категорію у військовому плані – знищення ворога в бою. Імовірно, косити це наносити горизонтальні та горизонтально-скосі удари, а сікти це наносити вертикальні та вертикально-скосі удари холодною ріжучою зброєю. Можемо сказати, що козак-косак косить та січе ворога, тому він може зватись не лише козаком-косаком а і січовиком. Отже категорії кос та сік, січ рівнозначні. «Назва «Січ» – виникла, без сумніву, від слова «сікти» в розумінні рубати» [41;58].
З попередньозазначенго вже відомо, що категорія кос та кош або кіш є тотожними, у свою чергу категорії кос також тотожна категорії сік або січ. З цього можна припустити, що категорії Кіш та Січ є тотожними. «Слова «січ» та «кіш» вживалися запорозькими козаками як синоніми» [41;59]. Кіш – військо косаків, козаків які косять ворога, а Січ – військо січовиків, які січуть ворога. Тож і не дивно що в історичних джерелах слова Кіш та Січ часто використовуються як рівнозначні та взаємозамінні, на означення всього військового товариства козаків-січовиків. «Народ Січчю називав козацьке товариство з рівноправних членів» [22]. Тобто категорії Кіш Запорозький, Січ Запорозька, Військо Запорозьке, виступають рівнозначними тотожниками означаючи «військовий характер Запорозького товариства» [22]. Але, це не заперечує інших категорій значень слів Кіш та Січ, зокрема, коли кошем зваться табір з возів в якому і перебуває саме військо-кіш, а Січчю – столиця де також перебуває військо-січ.
Наведемо ще деякі додаткові міркування щодо теми даного дослідження.
Різноманіття вітчизняних назв воїнів у нашого народу значна – вой, воїн, витязь, дружинник, ратник, гридень, лицар, богатир – бога-тур (подібне до яр-тур), боєць, боярин – боєць ярий, або ж білоруськомовний варіант вояр – вой ярий, що не виключає попереднього. В цей же військовий синонімічний ряд вітчизняного походження входить і назва козак.
Можливо, довгий час слово козак було лише одним з багатьох варіантів, на означення певної категорії воїнів, а коли прийшов «зоряний» час то ця назва вийшла на широку історичну арену та стала означенням для більш широкого кола воїнів, які прийняли її вже як власну.
Додатковий штрих. Богатиря Іллю Муромця билина, та і сам себе він в ній, називає «козак». «Ой ти, славний богатир та святоруський. Ой же старий козак ти Ілля Муромець. Є я старий козак та Ілля Муромець» [6;44,45]. У билині Проводиться паралель між категорією богатир та козак, як тотожними.
Виходячи з вищезазначеного, можна узагальнити, що концепт «козак» має етимологію вітчизняного походження і може розцінюватись лише як витвір культурно-мовного середовища розвитку нашого народу.
Фактор не збереженості у письмових джерелах назви «козак», до 1489 року, вказує лише на недостатність вітчизняної історичної джерельної бази.
Розуміння походження та змістового значення концепту «козак» у вітчизняному форматі допоможе у баченні козацтва, за змістом свого виникненням, як виключно вітчизняного військового явища, джерела повноцінного функціонування держави з прадавніх часів через систему збройних сил, які і є гарантом державності.
Підводячи підсумок, можемо зазначити, що етимологія концепту «козак», як і саме явище козацтва, є одвічним, орійсько-руським за походженням, змістом та сутністю. Відповідно, слово «козак» похідне від назви варни воїнів – кшатріїв. Знання етимології концепту «козак» в значній мірі є джерелом перспективного, більш точного відшукання та вирішення питання виникнення та формування козацтва.
Література
1. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
2. Аспандияров Б. Критические заметки по вопросу о происхождении наименования казахов. Алма-Ата, 1952. http://freeas.org/?nid=4468
3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 1999. – 568 с.
4. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття.: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998, - 616 с.
5. Братко-Кутинсьий О. Феномен України. Київ, 1996. – 304 с. http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus115.html
6. Былины. Русские народные сказки. Древние повести. – М.: Дет. лит., 1989. – 638 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / упоряд. і голов. Ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
8. Галенко О. Лук та рушниця в лицарській символіці українського козацтва: парадокси козацької ідеології і проблема східного впливу. Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історя ідей, № 5. http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/galenko-1.htm
9. Географический атлас для восьмого класса. М., 1986.
11. Грушевский М.С. Очерки истории украинского народа. – К.: Либідь, 1990. – 400 с.
12. Дорошенко Д.І. Нариси історії України в 2-х томах. Том 1. – К.: Глобус, 1991. – 238 с.
13. Етимологічний словник української мови. В семи томах. Том 2 Л.К. Артемєва. К.: «Наукова думка», 1985. – 495 с.
14. Залізняк Л.Л. Нариси стародавньої історії України. – К.: Абрис, 1994. – 256 с.
15. Залізняк Л.Л. Праіндоєвропейські елементи у культурі українського козацтва http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus115.html
16. Івангородський К. Витоки козацтва в контексті етносоціальних процесів на Середньому Подніпров’ї / Наукові записки. Збірника праць молодих вчених та аспірантів. – К., 2001. – Т. 6. – C. 48-57.
17. Історія Русів. – К.: Рад. Письменник, 1991. – 318 с.
18. Історія держави і права України: Навчальний посібник / А.С. Чайковський (кер. кол. авт.) З ред. А.С. Чайковського – К.: Хрінком інтер, 2000. – 384 с.
19. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. – 488 с.
21. Иловайский Д.И. Начало Руси («Разыскания о начале Руси. Вместо введения в русскую историю») / Д.И. Иловайский. – М.: ООО «Издательство «Олимп»: ООО «Издательство АСТ», 2002. – 629 с.
22. История кубанского казачьего войска. – 1910. http://www.fstanitsa.ru/his_sherbina1.shtml
23. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до 21 століття: навчальний посібник. – Х.: ООО „Одісей”, 2001. – 480 с.
24. Кочергін М.П. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 368 с.
25. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2001. – 698 с.
26. Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. – Чернігів, 1996.
27. Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – ХVІ + 591 с.
28. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. Історія України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. – 328 с.
29. Молдабаев Д. Откуда казахи пошли. http://freeas.org/?nid=4468
30. Мышецкий С. История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. — Одесса, 1852.
31. Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. – К.: Основи, 1998. http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus115.html
32. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2001. – 288 с.
33. Наука самоусвідомлення. – С.-Петербург: Бхактиведанта Бук Траст, 1991. – 352 с.
34. Поух А.В. Традиції і звичаї як ключ до визначення козацьких предків / Історія і особистість історика: Збірка наукових праць, присвячених 60-річному ювілею професора Г.К. Швидько. – Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. – 327 с.
35. Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України з прадавніх часів до сьогодення. – Х.: Торсінг, 2000. – 496 с.
36. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – С 56 4-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1988. – 1600 с.
37. Україна – козацька держава: наукове вид. / Упоряд. Недяк В.В.; Наукові ред. Щербак В.О., Федорук О.К. – К.: Вид. «Емма», 2004. – 1216 с.
38. Українська мова. Ч.1 / За ред. П.С.Дудика. – К.: Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 382 с.
39. Чайковський А.С., Шевченко В.Ф. Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів. – К.: А.С.К., 2000. – 304 с.
40. Шилов Ю.О. Брама безсмертя. – К.: Український світ, 1994. – 384 с.
41. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків / Пер. З рос. І.І. Сварника; Упоряд. Іл.. О.М.Апанович. – Львів: Світ, 1990. – 319.с. – Т. 1.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Етимологія концепту «козак» у контексті питання виникнення та формування козацтва
Світ:
08060607e.jpg
Проблематика пояснення виникнення та змістового значення концепту «козак» є такою, що на даний момент, не зважаючи на намагання пояснити його, виходячи з того чи іншого міркування, так і не привела до остаточного та об’єктивного підсумку.
Розгляду питання етимології концепту «козак» приділено увагу майже всіма дослідники козацтва, які пропонують найрізноманітніші варіанти та версії тлумачення походження та значення слова козак. У переважній більшості випадків це лише поверхневий розгляд, імовірно, пов'язаний з тим, що з ходу не вдається зрозуміти дане слово та пояснити його.
На жаль, чимало наших видатних істориків не надають значення безвідповідальним мовознавчим вправам і вводять до своїх текстів їх погано аргументовані заяви. Нестримна фантазія мовознавців, необмежених вимогою зіставляти свої здогадки з реальним історичним процесом, міфологією, національними традиціями, національною ментальністю та іншими проявами феномену козацтва, наплодила безліч легковажних тлумачень козацької термінології, суперечливих і взаємовиключних [5;82].
Переглянемо усталені пояснення походження та значення слова «козак».
«Етимологічний словник української мови»: «Козак – давнє запозичення з тюркських мов; тур. kazak «козак», крим-татар. козак «вільна, незалежна людина; шукач пригод, бродяга» [13].
Грушевський М.С. Слово «козак» — тюркське слово, що здавна жило в устах кочового населення наших степів, відоме уже в половецькому словнику 1303 р. в значенні «сторож», «воїн» [11;152].
Слово «козак» не руського походження. Воно тюркського кореня. Саме слово козак у перекладі на руську мову означає молодець, удалец, і рівносильне черкеському «джигіт» [22].
Дорошенко Д.І. Слово «козак» — тюркське. Означає поняття варти, сторожі, караулу. В тюркському словнику російського вченого Радлова слово «козак» означає вільного незалежного чоловіка, волоцюгу [12;153].
Розгляд походження та значення слова «козак» в підручниках для ВУЗів складає враження, що відбувається лише кочівля з одного в інше видання версії про те, що слово козак має тюркське походження, та намагання витлумачити його саме з позицій тюркомовних. Зокрема, Семененко В.І., Радченко Л.О. «Історія України з прадавніх часів до сьогодення»: «Слово «козак» — тюркського походження. У Криму козаками називали вартових або розбійників» [35]. Бойко О.Д. «Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів»: «У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання» [3]. Зайцев Ю. «Історія України»: «Слово «козак» тюркського походження» [19]. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» в перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою і завоювань» [28]. Борисенко В.Й. «Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. Навчальний посібник»: «Термін «козак» з’явившись в пратюркській мові, поступово набуло значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей» [4]. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак». Початковій монгольській хроніці означав самітню людину, «схильну до завоювання». У словнику половецької мови «страж», «конвоїр». В Україні поступово набув значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей. Водночас козак — дрібний власник і виробник» [25]. Чайковський А.С. «Історія держави і права України: Навчальний посібник»: «Козак – слово тюркського походження. Воно трактується як «варта», «караул», «вільна незалежна людина» [18]. Чайковський А.С., Шевченко В.Ф. «Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів»: «Слово «козак» у перекладі з тюркської означає «одинокий», «вільний», «працелюбний», «войовничій» [39]. Але, обґрунтування тюркського походження слова козак автори не наводять.
Як узагальнений приклад, даного напрямку досліджень, можна навести наукове видання з історії козацтва «Україна – козацька держава»: «Козак» – термін тюркського походження запозичений українцями від південних сусідів. У широкому розумінні «козак» - це вільна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас цей термін застосовувався для означення прикордонника, вартового вершника, найманого воїна, степового розбійника, добувача» [37;22].
Вище перераховані сентенції базуються на припущенні, що слово «козак» має тюркське походження, тобто є привнесеним у вітчизняне культурно-мовне середовище. Ґрунтується це бачення лише на тому, що таке ж слово є і в тюркських мовах і має певне дотичне значення зі значенням нашого розуміння слова козак. Але від якої первинної категорії в широкому спектрі тюркських мов походить слово козак?
Це слово, вирішили етимологи, запозичене у тюрків, де цілий народ зветься «казахи», і в яких є словосполучення – каз+ак, що означає гусак (каз) білий (ак) [5;83]. В кримтатарській мові qaz (читається kаз) – гусак [20;25], aq (читається ак) – білий [20;13]. І нікого з етимологів чомусь не турбувало, що образ білого гусака не асоціюється зі значенням слова «козак» у тих же тюркських мовах. [5;83].
Що ж говорять самі казахи про значення слова казах. Термін «казах» – стародавнє казахське слово, що зберегло своє архаїчне значення й вимову дотепер. Термін «казах» складається з кореня «kаз» - «kазу» - що значить «копати», «рити» - і суфікса «аk», що вказує в цьому випадку на професію. Слово «казах» тотожно термінам «копач», «копец», «копань», «копаючий», «риючий», «копальный» і т.п. Таким чином, «казах» - це той, для кого характерний праця, пов'язаний з риттям (копанням) землі або який живе в поритих (скопаних) місцях [2]. У кримтатарській мові ми зустрічаємо поібне ж: «qazmaq (читається kазмаk) – копати, скопувати» [20;28]. Деякі вчені беруть за основу казахське слово «каз» - ходити, кочувати. Казахстанський сходознавець Веніамін Юдін, наприклад, стверджує: «Казак (мається на увазі етнонім казах – К.А.) – людина, яка відділилась від своєї держави, племені або роду, і вимушений вести життя шукача пригод» [29]. Як ми можемо бачити у казахських дослідників етимологія слова казах не має одностайного тлумачення. І ось чому.
У мові кримських татар слово «козак» означає вільна, озброєна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга; у казанських татар, крім наведеного, це слово має ще й значення «слуга». Аналогічна двозначність у казахській, киргизькій, азербайджанській і башкирській мовах. Для кумиків козак – це «зброєносець у феодала, дружинник», для чагатайців – «розбійник», для половців – «вартовий, передовий, нічний і денний»... Розмаїття значень слова в тюркських мовах і повна його невідповідність дослівному значенню - «білий гусак» свідчить про те, що не ці мови його породили, що слово потрапляло у тюркські мови ззовні, у готовому вигляді при практичному спілкуванні з тими нашими предками, які звали себе козаками. Залежно від стосунків з цими людьми формувалося й значення слова у тій чи іншій тюркській мові. Значення слова «козак» в цих мовах не своє, а запозичене. [5;83].
Також у казахів є переказ про те, що загальним їх родоначальником був козак [22].
Взагалі, про запозичення окремих елементів індоєвропейського культурного комплексу тюрками свідчить археологія [15]. Теж саме можна зазначити і щодо мовних елементів. Філологи кримтатарської мови, найближчої до нашого мовного середовища, серед інших тюркських мов, на яку натякають говорячи про запозичення від південних сусідів, зазначають: «Кримтатарська мова протягом віків не залишалась осторонь від впливу інших мов, що не належали до тюркської групи. В наслідок впливу арабської, перської, грецької, італійської, готської, вірменської, російської, української (руської К.А.) мов постійно поповнювалось та розширювалося її лексичне багатство» [20;4]. Навіть у прізвищах кримських татар, складачів цитованого посібника «Изучайте крымтатарский язык». Складачі С.М.Усеінов, В.А.Миреєв, В.Ю.Сахаджиєв, ми бачимо індоєвропейські мовні корені – ус, мир, сахаджа.
Тому говорити про тюркське походження слова козак є неаргументованим.
Також є інші варіанти трактування походження слова козак.
Польський історики Павло Плясецький, Самуель Твардовський, Веспорсіан Каховський виводили термін «козак» від слова «коза», зважаючи на спритність козаків [37;20].
Г.Конисський також вважав, що назва «козак» походить від слова «коза», бо «козаки, мовляв на своїх конях такі прудкі були, як ті кози» [16].
Польсько-литовський хроніст другої половини XVI віку Матвій Стрийковський виводив козаків од якогось стародавнього ватажка «Козака». [12;149].
Козацький літописець Петро Симоновський, з другої половини XVIII ст., вичитавши у одного римського географа, що на Кавказі була область Гірканія, вважав її за батьківщину козаків, бо hircus по латині означає козел, отже звідти й пішли козаки! Були й інші, не менш фантастичні теорії походження козаків [12;149]. Тобто Симоновський виводив козаків від касогів [10].
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар. [1;42]
Серед прихильників гіпотези походження козаків від чужоземних народів слід назвати російського історика М.М. Карамзіна, який вважав попередниками козаків половців і чорних клобуків. Разом з В.М. Татищевим версію про те, що козаки вийшли з Кавказу, підтримували Г.Ф. Міллер і П.І. Симоновський [37;20].
Велику популярність здобула теорія походження козаків від чорних клобуків, тюркського племені, про що у глосі (тлумаченні) Воскресенського літопису XVI століття читаємо: «Черныя Клобуки, єже зовутся Черкаси». Цю теорію палко підтримували Д. М. Бантиш-Каменський і М. Погодін. Навіть С. Соловйов приймав її. [10].
Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки — це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в XI ст. переселив на Чернігівщину. З того, що великороси називали козаків черкасами, він придумав таку гіпотезу [1;42].
Але, кавказькі черкеси мають самоназву – адигє, мову кабардино-черкеську [36;1491], яка відноситься не до індоєвропейської мовної сім’ї, а до абхазо-адигської групи кавказької мовної сім’ї [9;12]. Тож, залишається лише співзвучність назв черкасів-козаків з російськомовною назвою народу адигє – черкесами. «Як Хан Кримський мав війну з Черкесами, і ходив на оних Черкес військовою рукою і оного війська Запорозького Козаків брав з собою завжди тисячі по дві і більше, при якому Кошовий сам ходив» [30]. А от місто Черкаси відоме з 1394 р. [36;1491] і саме у назвах міста та черкасів-козаків, імовірно, і є співвідносна етимологія.
Польський історик Духінський і поет Падура вигадали навіть цілий народ, що звоював цілу Україну і потім став відомим під назвою козаків. Історики: польський Кромер і російський Щекатов. Вони заходилися початок козаччини прив'язувати до половців [1;43].
А.В. Поух пропонує, що серед абхазів вчені виділяють у Середньовіччі древнє територіально-племінне об'єднання самурзаків. Назва «самурзак» включає в себе слово «самур» - самурай - представник військової касти; «зак» - сак (скіфське плем'я ) – сокира – сікти (порівняй самурзак - козак) [34;128].
У більшості випадків говорячи про іншомовне походження слова козак тим самим дослідники мають на увазі іноземне походження самого явища козацтва.
Щодо місцевого походження козацтва існує такі теорій. Автохтонна теорія ґенези козацтва польського хроніста Марциана Бельського та французького дворянина Гійома Левассера де Боплана [37;20]. Хроніст Грондський (XVII ст.): «Ті з руського народу, котрі не хотіли терпіти ярмо і владу місцевих панів, ішли в далекі краї. І щоб відрізнятись стали називатися козаками» [23]. Польський хроніст другої половини XVI ст. Мацей Стрийковський у праці «Хроніка...» (1582) писав про волинських та інших козаків XII— XIII ст. На глибинне національне коріння запорізького воїнства вказували в 1621 р. ієрархи української православної церкви: «Це ж бо те плем'я славного народу руського, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало» [4]. Г. де Боплан, а за ним і С.Величко вважали, що козаки пішли від шляхти [16] та вважа козаків за місцевий, тубільний стан [12;149]. Дослідник С.Леп’явко вважає, що козацтво мало глибоке вітчизняне коріння. Він доводить, що саме негербована дрібна шляхта і боярство відіграли провідну роль в формуванні козацтва [26]. Російські письменники Карпов і Тумасов теж зв’язують козаків із княжою дружиною [1;45]. Антонович В.Б. зазначає, що козаки – це місцевий стан, а виник він із народу [1;44]. Більшість дослідників стала на ґрунт поглядів Антоновича й Максимовича, вважаючи козаків за місцеву верству суспільства у старій Руси. М. Дашкевич спробував зв’язати козаків з болоховцями і проти-князівським рухом. І. Каманин у розвідці «Къ вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкаго» (1894) теж шукав початків козаччини в тих автономних громадах, які вибились з-під князівської влади [12;151]. Українська історіографія ХІХ – початку ХХ ст.: В.Б. Антонович, М.О, Максимович, М.І. Костомаров, П.О. Куліш, І.М. Каманін, Д.І. Яворницький, М.С. Грушевський – поглибила і розвинула цю тезу, довівши її до логічного завершення [37;20]. О.Гваньїні вважав, що козаки «належать до руського народу», а С.Герберштейн – «дніпровські черкаси – русичі». Автохтонну теорію підтримуювали і розвивали такі відомі дослідники козаччини як Д.І.Яворницький, В.О.Голобуцький, В.А.Смолій, В.О.Щербак, А.Ю.Чабан та багато інших [16].
Що ж стосується назви козак, то Іловайський Д.І. у 1876 році запропонував таку формулу: «Ми вже вказували на слабку сторону словяноруської філології, саме на досить поширену звичку відмовлятись від руських слів. Якщо корінь слова і його історія не піддаються легкому поясненню з слов’янської мови, то воно негайно відноситься до запозичених з німецької, або з фінської, або з татарської; або просто зауважують, що це слово не руське. Чому ж воно не руське?» [21;438-439].
Автор «Історії Русів», ще, як припускають, на початку ХІХ ст. вказує: «Назви воїнам даються, звичайно, мовою кожного народу. Таким чином, i Руські воїни називалися кінні – Козаками, a піші – стрільцями, i тi назви суть власне Pycькi» [17; 56].
Про руське походження слова козак вже давно зазначали деякі джерела та дослідники. Французький літератор XVII ст. Лінаж де Восьєнн твердить у книзі «Дійсні причини повстання козаків проти Польщі» (1674 р.) «що не тільки самі козаки «рутенського», походження, а й слово «козак» теж «рутенське» [31;317]. Польській вчений-гуманіст Матвій Меховській в «Трактаті про дві Сарматії» (1517 р.) стверджує слово козак – руське [31;114].
Олексій Братко-Кутинський у «Феномені України» також стоїть на позиціях вітчизняного походження козацтва і пропонує таку етимологію: «Сліди слова «кас» як назви меча збереглись у слові «касувати». Слово «кесар» складається з двох давніх слів «кес» (меч) і «cap» (головний), отже рівнозначне виразу «перший воїн» або «імператор». Люди, озброєні мечами, звуться «мечники», а коли меч зветься «кос», то – «косаками» [5;85].
Отже в ХVІ-ХХ ст. х.е. були подані бачення про вітчизняне походження слова «козак», але в той же час спроби обґрунтувати це бачення на підставі пояснення виникнення та значення цього слова були недостатньо аргументовані.
Щоб вирішити завдання нашого дослідження і все ж таки з’ясувати етимологію слова козак іншомовну чи вітчизняну задамо разом з О. Братком-Кутинським закономірне запитання: «А що у нашій та інших арійських мовах не було слова, від якого могло б утворитись слово «козак»? [5;83].
Шлях пошуку відповіді визначаємо через опрацювання вітчизняних критеріїв – історичного, культурного та мовного у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, що і має дати позитивний результат, щодо означеного питання. Це шлях більш складний, ніж просте репродукування його значення з мовного середовища іншого народу. Але, навіть шлях репродукування так і не дає відповіді на головне питання походження концепту «козак».
Для вирішення поставленого завдання вважаємо за потрібне зазирнути у глибини вітчизняної історії.
Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину жили індоарійські племена, частина яких у II тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і українського (руського - К.А.). Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів — санскритом і балтійськими та слов'янськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому [32;3].
Археологічно простежується шлях індоєвропейських племен на схід до Алтаю, Індії Ірану. Їх нащадками були арії, які перенесли комплекс праіндоєвропейської культури в Індію [14;176]. Загальноорійська спадщина чудово збереглася і розвинулась в Індії [40;227].
Зокрема, збереглась мова – санскрит. «Санскрит, літературна давньоарійська мова» [7;1103] «(від санскр. самскрта), індоєвропейської мовної сім’ї. На санскриті написані твори художньої, релігійної, філософської, юридичної та наукової літератури, що зробили вплив на культуру Південно-Східної, Центральної Азії та Європи» [36;1168].
В індійській культурі, як в одній з орійських, до наших днів збереглись назви варн, – чотирьох соціально-фахових груп: «брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрійі (військові та керівники суспільства), ваішйі (фермери та бізнесмени), шудри (робітники)» [33;340]. Суспільство має варновий лад, тобто, у відповідності до певних талантів, божого дару, людина займається тим чи іншим видом діяльності. Назви варн характерні і для нашої мови, як однієї з мов індоєвропейської мовної сім’ї, і збереглися зокрема в топонімах та назвах явищ. Як приклад, Брагарня - назва найвищого пагорба на острові Хортиця де розташоване святилище, місце діяльності брахманів, віком чотири тисячі років
У загальноорійськму середовищі військової культури збережена варнова категорія, яка означає воїнів – кшатрії, саме ця категорія і допоможе у розв’язанні питання етимології концепту козак. Обґрунтуванням є те, що нам відоме слово «кіш», яке сягає у глибину історії на 6-7 тис. років, в часи, коли наші пращури ще жили разом з предками індоаріїв та іранців. У священній книзі іранських аріїв «Авесті» зафіксовано ім’я праарійського бога небозводу і небесного воїнства «Кшатра». В індоаріїв збереглась прадавня назва арійських воїнів – «кшатрії» [5;86].
З історії Запорозького козацтва відома категорія «Кош», «Кіш» – назва військового товариства запорожців [5;86]. «Запорозький Кіш» [41;59], є відповідником до категорії Запорозьке Військо, як то: «Отаман кошовий Війська Запорозького» [41;140]. Тобто ми бачимо, що категорії Запорозький Кіш та Військо Запорозьке, виступають, як рівнозначні. Таки чином, ми можемо припустити, що слова кіш та військо є синонімічні за змістом, і означають одну і ту ж категорію. Виходить, що Кіш Запорозький та Військо Запорозьке є синонімічно тотожними. Кіш, відповідно, до попередньоопрацьованого – це військо кшатріїв, тобто воїнів. І, дійсно, слово Кіш однокореневе зі словом «кшатрії». З точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним [38;61], і, що ще важливіше вони мають спільне змістове значення, позначаючи військову категорію як таку. Чергування звуків це «різні зміни в звуковому складі слова, що виникають постійно і закономірно у словах спільного кореня або формах певного слова» [38;59].
Кошем-військом керує кошовий отаман, головна особа в Запорізькій Січі [5;86] – отаман кшатріїв-воїнів до яких він ставився як до власних дітей, які мали його за батька. До отамана козаки зверталися: «Батьку кошовий, отамане військовий». [14;165]. Тобто Кіш Запорозький сприймався як велика патріархальна сім’я з батьком та дітьми. Звертає на себе увагу, що категорії «Батько кошовий» та «отаман військовий» виступають як синонімічно тотожні. Що іще раз підтверджує рівнозначність категорій кошовий – військовий, Кіш – Військо. Тож кошовий отаман – тато – батько кшатріїв.
Відповідно, воїн який є в Коші – війську кшатріїв, повинен мати певну назву безпосереднє пов’язану з самим Військом-Кошем. На підставі перебігу чергування ш – с. «Кошлатий – «волосяний покрив», пов’язане з коси, косматий» [13], можемо припустити, що воїн Коша, один з його кшатріїв може зватись косак. Можливо, в нашій мові, з самого початку, загальноіндоєвнопейське – кшатрій і звучало як косак. В результаті наступного чергування парних приголосних с – з, косак перейшло в більш відоме – козак.
Тобто з вище наведеного можливо зазначити, що слово «козак» означає кшатрій-воїн та походить від назви варни воїнів – кшатрії та власне воїна – кшатрій, яка протягом історичного процесу трансформувалась у косак, а далі в козак.
Невиключно, подібну ж етимологію має слово яким позначають житло кшатріїв – казарма. Походить від, імовірного, первинного кашарма, в наслідок чергування ш – с в касарма і наступним с – з в казарма.
Також ми маємо інші слова з коренем кіш на означення військових категорій. «Кіш» – військовий табір у князівському, а згодом козацькому війську [5;86]. Кошей – фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорозькому війську [13]. Дуже довго побутувала назва лука та арбалета – куша [8].
В цей же кшатрійно-військовий стрій слів припустимо поставити і слова – каша – їжа кшатрія, кушак – пояс кшатрія, кашкет – головний убір кшатрія.
Цей взаємопереплетений клубок слів на означення військових категорій показує тісний зв'язок між ними. І що іще більш важливо показує глибину явища козацтва та і самого слова козак.
Зовнішня ознака кшатрія – зачіска коса, теж є взаємоповязаною з назвою – косак, козак, та світоглядом козацтва, символ вправного шляхтича-воїна. Її мали великі князі Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків. У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: «Середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду» [27]. Справа витязів-дружинників доби Великої Русі була продовжена їх родовими нащадками за Козацької доби, як і одна за манер вираження величі вітчизняного військового духу через зовнішню ознаку – зачіску косу. Тож коса – тисячолітній символ вправного володіння військовою справою, належності до варни кшатріїв, шляхетних родів династійних воїнів та правителів. «Смерть з косою» – це про людину, талантом та професією якої є вміння вишукано вбивати, косити, сікти ворогів, зовнішньою ознакою є зачіска – коса, а ім’я цій людині косак, козак.
Звертають на себе також увагу такі категорії – коса та сокира, як одиниці холодної зброї. У коренях цих слів бачимо метатезу – взаємну перестановку звуків [24;140]. Похідні від них косити та сікти означають одну і ту ж категорію у військовому плані – знищення ворога в бою. Імовірно, косити це наносити горизонтальні та горизонтально-скосі удари, а сікти це наносити вертикальні та вертикально-скосі удари холодною ріжучою зброєю. Можемо сказати, що козак-косак косить та січе ворога, тому він може зватись не лише козаком-косаком а і січовиком. Отже категорії кос та сік, січ рівнозначні. «Назва «Січ» – виникла, без сумніву, від слова «сікти» в розумінні рубати» [41;58].
З попередньозазначенго вже відомо, що категорія кос та кош або кіш є тотожними, у свою чергу категорії кос також тотожна категорії сік або січ. З цього можна припустити, що категорії Кіш та Січ є тотожними. «Слова «січ» та «кіш» вживалися запорозькими козаками як синоніми» [41;59]. Кіш – військо косаків, козаків які косять ворога, а Січ – військо січовиків, які січуть ворога. Тож і не дивно що в історичних джерелах слова Кіш та Січ часто використовуються як рівнозначні та взаємозамінні, на означення всього військового товариства козаків-січовиків. «Народ Січчю називав козацьке товариство з рівноправних членів» [22]. Тобто категорії Кіш Запорозький, Січ Запорозька, Військо Запорозьке, виступають рівнозначними тотожниками означаючи «військовий характер Запорозького товариства» [22]. Але, це не заперечує інших категорій значень слів Кіш та Січ, зокрема, коли кошем зваться табір з возів в якому і перебуває саме військо-кіш, а Січчю – столиця де також перебуває військо-січ.
Наведемо ще деякі додаткові міркування щодо теми даного дослідження.
Різноманіття вітчизняних назв воїнів у нашого народу значна – вой, воїн, витязь, дружинник, ратник, гридень, лицар, богатир – бога-тур (подібне до яр-тур), боєць, боярин – боєць ярий, або ж білоруськомовний варіант вояр – вой ярий, що не виключає попереднього. В цей же військовий синонімічний ряд вітчизняного походження входить і назва козак.
Можливо, довгий час слово козак було лише одним з багатьох варіантів, на означення певної категорії воїнів, а коли прийшов «зоряний» час то ця назва вийшла на широку історичну арену та стала означенням для більш широкого кола воїнів, які прийняли її вже як власну.
Додатковий штрих. Богатиря Іллю Муромця билина, та і сам себе він в ній, називає «козак». «Ой ти, славний богатир та святоруський. Ой же старий козак ти Ілля Муромець. Є я старий козак та Ілля Муромець» [6;44,45]. У билині Проводиться паралель між категорією богатир та козак, як тотожними.
Виходячи з вищезазначеного, можна узагальнити, що концепт «козак» має етимологію вітчизняного походження і може розцінюватись лише як витвір культурно-мовного середовища розвитку нашого народу.
Фактор не збереженості у письмових джерелах назви «козак», до 1489 року, вказує лише на недостатність вітчизняної історичної джерельної бази.
Розуміння походження та змістового значення концепту «козак» у вітчизняному форматі допоможе у баченні козацтва, за змістом свого виникненням, як виключно вітчизняного військового явища, джерела повноцінного функціонування держави з прадавніх часів через систему збройних сил, які і є гарантом державності.
Підводячи підсумок, можемо зазначити, що етимологія концепту «козак», як і саме явище козацтва, є одвічним, орійсько-руським за походженням, змістом та сутністю. Відповідно, слово «козак» похідне від назви варни воїнів – кшатріїв. Знання етимології концепту «козак» в значній мірі є джерелом перспективного, більш точного відшукання та вирішення питання виникнення та формування козацтва.
Література
1. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
2. Аспандияров Б. Критические заметки по вопросу о происхождении наименования казахов. Алма-Ата, 1952. http://freeas.org/?nid=4468
3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 1999. – 568 с.
4. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття.: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998, - 616 с.
5. Братко-Кутинсьий О. Феномен України. Київ, 1996. – 304 с. http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus115.html
6. Былины. Русские народные сказки. Древние повести. – М.: Дет. лит., 1989. – 638 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / упоряд. і голов. Ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
8. Галенко О. Лук та рушниця в лицарській символіці українського козацтва: парадокси козацької ідеології і проблема східного впливу. Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історя ідей, № 5. http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/galenko-1.htm
9. Географический атлас для восьмого класса. М., 1986.
10. Голобуцький Володимир. Запорозьке козацтво. — К.: Вища шк., 1994. — 539 с.
11. Грушевский М.С. Очерки истории украинского народа. – К.: Либідь, 1990. – 400 с.
12. Дорошенко Д.І. Нариси історії України в 2-х томах. Том 1. – К.: Глобус, 1991. – 238 с.
13. Етимологічний словник української мови. В семи томах. Том 2 Л.К. Артемєва. К.: «Наукова думка», 1985. – 495 с.
14. Залізняк Л.Л. Нариси стародавньої історії України. – К.: Абрис, 1994. – 256 с.
15. Залізняк Л.Л. Праіндоєвропейські елементи у культурі українського козацтва http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus115.html
16. Івангородський К. Витоки козацтва в контексті етносоціальних процесів на Середньому Подніпров’ї / Наукові записки. Збірника праць молодих вчених та аспірантів. – К., 2001. – Т. 6. – C. 48-57.
17. Історія Русів. – К.: Рад. Письменник, 1991. – 318 с.
18. Історія держави і права України: Навчальний посібник / А.С. Чайковський (кер. кол. авт.) З ред. А.С. Чайковського – К.: Хрінком інтер, 2000. – 384 с.
19. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. – 488 с.
20. Изучайте крымтатарский язык. (Сорок уроков) / Сост. С.М. Усеинов, В.А. Миреев, В.Ю. Сахаджиев. – Симферополь, Оджакъ, 2005. – 200 с.
21. Иловайский Д.И. Начало Руси («Разыскания о начале Руси. Вместо введения в русскую историю») / Д.И. Иловайский. – М.: ООО «Издательство «Олимп»: ООО «Издательство АСТ», 2002. – 629 с.
22. История кубанского казачьего войска. – 1910. http://www.fstanitsa.ru/his_sherbina1.shtml
23. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до 21 століття: навчальний посібник. – Х.: ООО „Одісей”, 2001. – 480 с.
24. Кочергін М.П. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 368 с.
25. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2001. – 698 с.
26. Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. – Чернігів, 1996.
27. Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – ХVІ + 591 с.
28. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. Історія України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. – 328 с.
29. Молдабаев Д. Откуда казахи пошли. http://freeas.org/?nid=4468
30. Мышецкий С. История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. — Одесса, 1852.
31. Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. – К.: Основи, 1998. http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus115.html
32. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2001. – 288 с.
33. Наука самоусвідомлення. – С.-Петербург: Бхактиведанта Бук Траст, 1991. – 352 с.
34. Поух А.В. Традиції і звичаї як ключ до визначення козацьких предків / Історія і особистість історика: Збірка наукових праць, присвячених 60-річному ювілею професора Г.К. Швидько. – Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. – 327 с.
35. Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України з прадавніх часів до сьогодення. – Х.: Торсінг, 2000. – 496 с.
36. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – С 56 4-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1988. – 1600 с.
37. Україна – козацька держава: наукове вид. / Упоряд. Недяк В.В.; Наукові ред. Щербак В.О., Федорук О.К. – К.: Вид. «Емма», 2004. – 1216 с.
38. Українська мова. Ч.1 / За ред. П.С.Дудика. – К.: Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 382 с.
39. Чайковський А.С., Шевченко В.Ф. Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів. – К.: А.С.К., 2000. – 304 с.
40. Шилов Ю.О. Брама безсмертя. – К.: Український світ, 1994. – 384 с.
41. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків / Пер. З рос. І.І. Сварника; Упоряд. Іл.. О.М.Апанович. – Львів: Світ, 1990. – 319.с. – Т. 1.
--------------------------------------------------------------------------------------
Рецензенти: доктор історичних наук Турченко Федір Григорович, кандидат історичних наук Однороженко Олег Анатолійович.
25.10.7513 р. (2005) м.Нікополь, науково-практична конференція «Нікопольський регіон – центр запорозького козацтва у ХVІІ – ХVІІІ ст.»
--------------------------------------------------------------------------------------
В тему:
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Варнова самоорганізація і принцип Пітера
Селекція погрозою
Арійська Стрілецька Асоціація (АРСА)
Арійський стандарт
Нація золотих комірців
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков