Соціологи та політологи прямим текстом кажуть про невпинно зростаючий суспільний запит на праву авторитарну альтернативу ліберально-комуністичному формату та його проектам. Це означає, що замовчати явище не вдається. Про серйозність того, що насувається, свідчить вихід термінології поза межі словникових визначень. Те, що вчора привчали таврувати, сьогодні виглядає як панацея. Тому, щоб розібратися, звернемося за допомогою до наших маленьких футурологічних друзів - фентезі та маячні.
Слово «провокація» набуло магічного сенсу. Ним можна пояснити практично все. Від зменшення поголів’я великої рогатої худоби до падіння метеориту. І це правда. Все, що є навколо, є наслідком провокацій. Провокатор Х.Колумб своїм провокаційним відкриттям Америки спровокував появу Ку-Клукс-Клану. Провокатори І.Гонта та М.Залізняк очолили масштабну провокацію під назвою Коліївщина. А провокаторша Жанна д’Арк, замість сісти з опонентами за стіл переговорів, створивши попередньо узгоджувальну комісію, створювала картинки для англійських телеканалів, з яких випливало, що французи не помірковані громадянські активісти, а якісь не толерантні зарізяки. Ганьба!
Як запобігти провокаціям? Рецепт відомий: формати і проекти. Це коли в межах формату представники проектів розповідають один одному, хто з них більше вкрав. А щоб ті, які кажуть, що не крадуть, не крали, треба, кажуть представники проектів, провести нові вибори. Після яких красти не будуть. Майже не будуть. Можливо. Якщо переможуть ті проекти, які обіцяють, що не крастимуть. А якщо ні, то ні. Тому треба голосувати за тих, хто каже, що більше ніколи-ніколи красти не буде. Вони хороші, вони не обдурять. І як їм після цього не вірити?
Виходячи з наведеного вище, можемо припустити, що якісь провокатори запропонують наступне: зачумлену субстанцію, як би вона себе не назвала, ретельно дослідити, після чого здійснити ритуал очищення вогнем. Штами зберігати під стаціонарною цілодобовою охороною у спеціально відведених для цього таємних відлюдних, бажано болотних, місцевостях.
Проте слід пам’ятати догму, казатимуть ці провокатори: народ не винен, що його обкрадають і знищують. Винні ті, хто обкрадає і знищує. Винні також ті, хто інформаційно та юридично забезпечує процес крадіжок і вбивств. Крадіям, вбивцям та поплічникам фашисти-провокатори запропонують тридцятихвилинні публічні всенародні суди по вихідним з виконанням аутодафе в присутності трудящих, з обов’язковою конфіскацією вкраденого у народу нерухомого та рухомого майна та роздачею цього майна соціально незахищеним верствам. Не треба обіцяти – треба повертати, казатимуть вони.
Соціологи, політологи та інші розмірковують, чому це трудящі досі не припинили це шапіто. При чому роблять вигляд, що не знають чому.
Проте дехто стверджує, що причиною є страх перед терором карально-репресивної системи, підконтрольної еліті політичної нації. Пропонують спитати у будь-якого перехожого, кого він лютою ненавистю ненавидить та водночас лякається – виявиться, що тих, хто безкарно краде і вбиває. Бо захист від крадіїв і вбивць з точки зору підконтрольних еліті зомбоджерел масової інформації – фашистська провокація. Відповідно вбивства і крадіжки в особливо великих розмірах – антифашизм.
Тут важливий психологічний момент – еліта сподівається на появу у трудящих комплексу провини з подальшими відмежовуваннями і виправдовуваннями. Тому те, на що сподівається еліта, робити, буцімто, не треба. Якщо спротив бидлоеліті це фашизм, то це проблеми бидлоеліти. Версія, без сумніву, має право на існування.
Не складно припустити, що в разі припинення існуючого формату та його проектів якісь нехороші провокатори з метою оперативного і ефективного вирішення соціальної проблематики звільнять творчу енергію мас та спрямують її на тих, хто крав, вбивав і брехав. Таке вже в нашій історії було. Хто дасть гарантію, що повтору не буде, хай вийде зі строю.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Залізом і вогнем
Світ:
08110902e.jpg
Як запобігти провокаціям? Рецепт відомий: формати і проекти. Це коли в межах формату представники проектів розповідають один одному, хто з них більше вкрав. А щоб ті, які кажуть, що не крадуть, не крали, треба, кажуть представники проектів, провести нові вибори. Після яких красти не будуть. Майже не будуть. Можливо. Якщо переможуть ті проекти, які обіцяють, що не крастимуть. А якщо ні, то ні. Тому треба голосувати за тих, хто каже, що більше ніколи-ніколи красти не буде. Вони хороші, вони не обдурять. І як їм після цього не вірити?
Виходячи з наведеного вище, можемо припустити, що якісь провокатори запропонують наступне: зачумлену субстанцію, як би вона себе не назвала, ретельно дослідити, після чого здійснити ритуал очищення вогнем. Штами зберігати під стаціонарною цілодобовою охороною у спеціально відведених для цього таємних відлюдних, бажано болотних, місцевостях.
Проте слід пам’ятати догму, казатимуть ці провокатори: народ не винен, що його обкрадають і знищують. Винні ті, хто обкрадає і знищує. Винні також ті, хто інформаційно та юридично забезпечує процес крадіжок і вбивств. Крадіям, вбивцям та поплічникам фашисти-провокатори запропонують тридцятихвилинні публічні всенародні суди по вихідним з виконанням аутодафе в присутності трудящих, з обов’язковою конфіскацією вкраденого у народу нерухомого та рухомого майна та роздачею цього майна соціально незахищеним верствам. Не треба обіцяти – треба повертати, казатимуть вони.
Соціологи, політологи та інші розмірковують, чому це трудящі досі не припинили це шапіто. При чому роблять вигляд, що не знають чому.
Проте дехто стверджує, що причиною є страх перед терором карально-репресивної системи, підконтрольної еліті політичної нації. Пропонують спитати у будь-якого перехожого, кого він лютою ненавистю ненавидить та водночас лякається – виявиться, що тих, хто безкарно краде і вбиває. Бо захист від крадіїв і вбивць з точки зору підконтрольних еліті зомбоджерел масової інформації – фашистська провокація. Відповідно вбивства і крадіжки в особливо великих розмірах – антифашизм.
Тут важливий психологічний момент – еліта сподівається на появу у трудящих комплексу провини з подальшими відмежовуваннями і виправдовуваннями. Тому те, на що сподівається еліта, робити, буцімто, не треба. Якщо спротив бидлоеліті це фашизм, то це проблеми бидлоеліти. Версія, без сумніву, має право на існування.
Не складно припустити, що в разі припинення існуючого формату та його проектів якісь нехороші провокатори з метою оперативного і ефективного вирішення соціальної проблематики звільнять творчу енергію мас та спрямують її на тих, хто крав, вбивав і брехав. Таке вже в нашій історії було. Хто дасть гарантію, що повтору не буде, хай вийде зі строю.
В тему:
Передчуття авторитаризму
Нова угода снайперів
8 + 8. Ретро ХХІ століття
Де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто
Точність — ввічливість снайперів
ТОР-130: розстрільний список?
Дівчинка-кілер
Корупція та історія: історичні реалії й українські аналогії
«Хтось із нас з’їхав з глузду»: непорозуміння між «справжніми націоналістами» через НАТО
Справжні націоналісти
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта