Повстання групи з 30 селян під керівництвом Архипа Воронкіна, Івана Аксьонова та Івана Шелепова почалося 4 квітня 1930 року з хутору Осадчий, а наступного дня до них приєдналися інші мешканці Осадчого. Озброєні старими гвинтівками, що залишилися з часів Першої світової війни, обрізами, мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали холоднокровну розправу з радянським і партійним активом, уповноваженими з райвиконкому.
У квітні 1930 року на території Павлоградського та Петропавлівського районів Дніпропетровщини відбулося збройне повстання українського селянства проти окупаційної радянської влади.
Наприкінці 20-х років минулого століття захоплені більшовиками землі Наддніпрянської України охопила колективізація, яка супроводжувалась так званими «хлібозаготівлями», «розкуркуленнями», а насправді являла собою насильницьке вилучення у селян хліба та інших продуктів першої необхідності, що стало передвісником великого голоду на Україні у 1932 – 1933 роках.
Усвідомлюючи небезпеку політики Москви, спрямованої на утримання України в будь-який спосіб у лещатах новозбудованої кривавої імперії та уявляючи катастрофічні наслідки такої політики, українські селяни, які складали основну масу населення України, встають на шлях боротьби, що почалась у 1927 році незадоволеннями і акціями непокори, а у 1930 році переросла у збройне повстання проти більшовицьких загарбників.
Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда, а боротьба селян отримало назву «Павлоградського повстання».
Повстання групи з 30 селян під керівництвом Архипа Воронкіна, Івана Аксьонова та Івана Шелепова почалося 4 квітня 1930 року з хутору Осадчий, а наступного дня до них приєдналися інші мешканці Осадчого. Озброєні старими гвинтівками, що залишилися з часів Першої світової війни, обрізами, мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали розправу з радянським і партійним активом, уповноваженими з райвиконкому. Просуваючись до Богданівки через довколишні сіла і хутора Водяне, Путятино, Кохівку, Мар’ївку та Нову Дачу, повстанці швидко поповнювали свої ряди.
Прибувши до Богданівки, повстанці вдарили по церковних дзвонах, закликаючи місцеве населення йти на Павлоград, де за домовленістю одного з лідерів повстання їх повинні були підтримати співробітники районного відділу міліції. Озброєні селяни взяти під контроль міст між селами Богданівка і Тернівка та обірвали телефонну лінію, щоб унеможливити контакт місцевих радянських керівників з районною та обласною владою.
Інший загін повстанців, розправившись з комуністичними активістами у Богдано-Вербки, направився до Тернівки, де розширив свої ряди. Ще одна група виступила з хутора Сонцево 5 квітня, але розправа, яка почалася з повстанцями у Богданівці, не дала їм можливості з’єднатися з основним загоном.
Інформація про повстання надійшла до керівництва округу вранці 5 квітня. Відразу ж на боротьбу з повстанцями був кинутий каральний загін з 35 чекістів-терористів та двох сотень міліціонерів, який діяв під контролем начальника особливого відділу Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Галицького Зіновія Мойсейовича, який постійно повідомляв про хід придушення повстання безпосередньо генсеку ЦК КПУ Косіору.
Увечері 5 квітня до Богданівки прибув загін окупаційної комуністичної міліції, з яким повстанці вступили в нерівний бій. Боротьба комуністичних терористів з озброєними селянами тривала протягом 5–6 квітня і завершилась поразкою селянського повстання. Причини поразки були очевидними: неорганізованість селянського повстанського руху, стара зброя, незнання тактики і стратегії бойових дій.
Після придушення повстання за участь в ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. Пред’явлене їм обвинувачення було наступним: «Створення контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробку і впровадження планів фізичного знищення комуністів і активістів сіл і хуторів, розгром СОЗів, комун та інших колективних господарств, здійснення збройного виступу», а голова ДПУ УРСР Балицький Всеволод Аполлонович доповів Косіору про «розгром банди, яку очолювали колишні білі офіцери й куркулі, які намагалися підняти загальне повстання під гаслом боротьби за незалежність України». 27 повстанців було страчено.
Це свідчить по те, що народне повстання було спрямовано на повалення окупаційної радянської влади, здобуття свободи проти насильницького вилучення хліба, а гаслами повстанців були «Геть радянську владу!» та «Давайте завойовувати іншу свободу!».
Слава Героям національно-визвольної боротьби Архипу Воронкіну, Івану Аксьонову, Івану Шелепову, тисячам українських селян, робітників, представникам трудової інтелігенці, що всупереч кривавому окупаційному терору комуністичних ублюдків знайшли в собі сили нетолерантно віддячити галицьким зіновіям мойсеєвічам та іншим попередникам елітногламурного бидла лютою народною помстою!
Майбутнє неминуче.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Смерть ворогам! 4 квітня - річниця початку народного Павлоградського Повстання
Світ:
09020606a.jpg
Наприкінці 20-х років минулого століття захоплені більшовиками землі Наддніпрянської України охопила колективізація, яка супроводжувалась так званими «хлібозаготівлями», «розкуркуленнями», а насправді являла собою насильницьке вилучення у селян хліба та інших продуктів першої необхідності, що стало передвісником великого голоду на Україні у 1932 – 1933 роках.
Усвідомлюючи небезпеку політики Москви, спрямованої на утримання України в будь-який спосіб у лещатах новозбудованої кривавої імперії та уявляючи катастрофічні наслідки такої політики, українські селяни, які складали основну масу населення України, встають на шлях боротьби, що почалась у 1927 році незадоволеннями і акціями непокори, а у 1930 році переросла у збройне повстання проти більшовицьких загарбників.
Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда, а боротьба селян отримало назву «Павлоградського повстання».
Повстання групи з 30 селян під керівництвом Архипа Воронкіна, Івана Аксьонова та Івана Шелепова почалося 4 квітня 1930 року з хутору Осадчий, а наступного дня до них приєдналися інші мешканці Осадчого. Озброєні старими гвинтівками, що залишилися з часів Першої світової війни, обрізами, мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали розправу з радянським і партійним активом, уповноваженими з райвиконкому. Просуваючись до Богданівки через довколишні сіла і хутора Водяне, Путятино, Кохівку, Мар’ївку та Нову Дачу, повстанці швидко поповнювали свої ряди.
Прибувши до Богданівки, повстанці вдарили по церковних дзвонах, закликаючи місцеве населення йти на Павлоград, де за домовленістю одного з лідерів повстання їх повинні були підтримати співробітники районного відділу міліції. Озброєні селяни взяти під контроль міст між селами Богданівка і Тернівка та обірвали телефонну лінію, щоб унеможливити контакт місцевих радянських керівників з районною та обласною владою.
Інший загін повстанців, розправившись з комуністичними активістами у Богдано-Вербки, направився до Тернівки, де розширив свої ряди. Ще одна група виступила з хутора Сонцево 5 квітня, але розправа, яка почалася з повстанцями у Богданівці, не дала їм можливості з’єднатися з основним загоном.
Інформація про повстання надійшла до керівництва округу вранці 5 квітня. Відразу ж на боротьбу з повстанцями був кинутий каральний загін з 35 чекістів-терористів та двох сотень міліціонерів, який діяв під контролем начальника особливого відділу Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Галицького Зіновія Мойсейовича, який постійно повідомляв про хід придушення повстання безпосередньо генсеку ЦК КПУ Косіору.
Увечері 5 квітня до Богданівки прибув загін окупаційної комуністичної міліції, з яким повстанці вступили в нерівний бій. Боротьба комуністичних терористів з озброєними селянами тривала протягом 5–6 квітня і завершилась поразкою селянського повстання. Причини поразки були очевидними: неорганізованість селянського повстанського руху, стара зброя, незнання тактики і стратегії бойових дій.
Після придушення повстання за участь в ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. Пред’явлене їм обвинувачення було наступним: «Створення контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробку і впровадження планів фізичного знищення комуністів і активістів сіл і хуторів, розгром СОЗів, комун та інших колективних господарств, здійснення збройного виступу», а голова ДПУ УРСР Балицький Всеволод Аполлонович доповів Косіору про «розгром банди, яку очолювали колишні білі офіцери й куркулі, які намагалися підняти загальне повстання під гаслом боротьби за незалежність України». 27 повстанців було страчено.
Це свідчить по те, що народне повстання було спрямовано на повалення окупаційної радянської влади, здобуття свободи проти насильницького вилучення хліба, а гаслами повстанців були «Геть радянську владу!» та «Давайте завойовувати іншу свободу!».
Слава Героям національно-визвольної боротьби Архипу Воронкіну, Івану Аксьонову, Івану Шелепову, тисячам українських селян, робітників, представникам трудової інтелігенці, що всупереч кривавому окупаційному терору комуністичних ублюдків знайшли в собі сили нетолерантно віддячити галицьким зіновіям мойсеєвічам та іншим попередникам елітногламурного бидла лютою народною помстою!
Майбутнє неминуче.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта