Останній гетьман

29 квітня 1918 року був встановлений останній український режим одноосібної влади – гетьманування Павла Скоропадського. Як свого часу його не лаяли. Та й сьогоднішні історики дають суперечливі оцінки його діяльності: від найкращих ("поодинокий приклад констуктивної державницької роботи") до найгірших.

За легендою, молодий офіцер почту російського імператора Павло Скоропадський, чергуючи в Зимовому палаці, в залі з експозицією зброї побачив гетьманську булаву. Він взяв її до рук, але не втримав і вона впала. В цей час до зали ввійшов цар і жартома сказав: "Ти, Скоропадський, мрієш бути гетьманом!". Попри те, що навіть саме слово "гетьман" почали забувати ще з часів Катерини, мрія про булаву не полишала українців.

Дмитро Донцов в 1918 році писав: "Ми потребуємо блиску, авторитету, старих традицій історичних – коротко пана на гетьмана, а не якогось провінційного адвоката, не з пенька панка". Україна справді потребувала ГЕТЬМАНА. І він прийшов, але запізно і не надовго.

Чому так сталося? Історики написали про це томи. Згадують і про спадщину, отриману гетьманом від Центральної ради, яка діяла так, ніби завтра "світова революція", а Україні не потрібна ні регулярна армія, ані державний апарат, ані поміщики, чиновники, генерали. Достатньо виголошувати промови і проводити маніфестації. Загнавши себе в кут своєю ж політикою Центральна рада не змогла взяти на себе здійснення своїх же планів. Цю місію взяли на себе маси – і в країні запанував хаос.

Потім не надовго прийшли більшовики, яким і без наведення порядку в Україні вистачало проблем. За ними "завітали" німці, які постали перед дилемою: наводити лад самим чи дозволити це зробити комусь з місцевих і зберегти українську державність. За цих обставин Скоропадський просто мусив взяти булаву.

Великою помилкою гетьмана стало поблажливе ставлення до політичних опонентів, щойно повалених ним (пригадується 2005 рік: така ж картина, інші персонажі). Так звані "свідомі українці" не підтримали гетьмана в його починаннях – українізація адміністрації і освіти, створення Академії наук, університетів, Національної бібліотеки, чистки корумпованих чиновників та багато іншого – не пішли за ним і не оцінили його надбань.

Його опоненти доведуть справу української незалежності до цілковитої поразки.

Кожного дня, бачачи в телевізорі одні і ті самі обличчя, слухаючи одні й ті самі промови і обіцянки від сучасних "мессій" і "рятівників" на серці стає сумно. Якби за незасвоєні історичні уроки нація залишалася на попередньому етапі розвитку, ми дотепер жили б в кам’яному віці. Історія дає нам черговий урок.

Скорочено