03 вересня 2010 р., п`ятниця, 00:56  

       УКРАЇНА НЕВІДОМА

© Сергій Пантюк

Українець – воїн, а не свинопас

22:55 10.03.2010

Саме таким, на моє відчуття, був лейтмотив події, на якій довелося побувати сьогодні, 10 березня 2010 року. Велелюдна ця подія відбувалася в Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії і мала назву "презентація книжки Валерія Бобровича "Щоденник сотника Устима".

Загалом, книжка, яка щойно побачила світ у видавництві Братів Капранових "Зелений пес", є унікальною. Це – мемуари командира загону українських добровольців із УНСО, які на початку 90-х років минулого століття допомагали грузинському народу відстоювати свою незалежність, а одночасно – рятували честь української нації, яку її ж недолугі зверхники прагнули притлумити.

Дух українського лицарства витав над залою, у виступах персонажів книжки В. Бобровича відлунювала думка, мовляв, не час нас списувати в історію, насправді ми – сучасність і готові до подальшої боротьби. Книжка – це один етап, сьогодення – зовсім інший.

Сама книжка, хоч автор кілька разів і наголошував, що він не письменник, написана досить вправно і вигідно різниться від багатотомного нудно-напружливого громаддя, яким переважно є військова мемуаристика. Попри "голий" фактаж і фотодокументи, оповідь сотника Устима, легко читається і сприймається, поруч з драмами і трагедіями там присутній гумор, і це дотепи людей, опалених війною, а не тупі салдафонські жарти. Врешті, це щира правда про події, які вже не можливо викреслити як з історії українсько-грузинських відносин, так і з історії відродження українського козацтва – не бутафорсько- шароварного, а справжнього – високодуховного, самовідданого й героїчного. Мабуть, тому, книжка Валерія Бобровича і започаткувала нову видавничу серію "Як козаки..."

На фото В. Щербини ("Народний Оглядач") зліва направо: сотник Устим, Павло Тур, Руслан Зайченко, Ігор Тополя

Надзвичайно прикро, що на презентації не було жодної телекамери – наші ТБ-канали, вочевидь, вважають такі події "неформатом". А чому б ні – шансону тут не співали, лише повстанські пісні, але кого сьогодні цікавить повстання?... Тому й пишу тут – аби побільше людей дізналося і про такі події.

Натомість ми щиро вітаємо і автора, і читачів зі з’явою цієї книжки і сподіваємось, що вона стане лише першим кроком у висвітлені теми українського лицарства.