Видатний український науковець Павло Штепа народився 12 вересня 1897 року на Кубані, в станиці Новодмитрівській. Помер 2 березня 1980 року в Канаді. П. Штепа автор книг «Українець і москвин. Дві протилежності» (1959) ,«Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість» (1968), «Мафія і Україна» (1971), «Словник чужослів, знадібки» (1976), «Словник чужомовних слів і термінів» (1977) Монтреаль, «Річевий словник, знадібки» (1979) а також низки статей у «Визвольному Шляху».
Аж до XIX ст. москвини не мали граматики своєї мови.
М.Трубецькой
Балачки про рівновартність московської літератури
з європейською є лише пихатою маячнею.
В.Бєлінський
Запозичивши дещо з китайської культури, татари перебрали також і толерантність китайського релігійного світогляду. Татари тоді щойно перейшли з поганства на магометанство, але його запеклість (фанатизм) ще не опанувала татарську душу. Старий, ще не забутий поганський світогляд велів їм боятися помсти чужих богів. І татарська влада взяла християнську церкву в Московщині під свою охорону. Монастирі та церкви разом з людьми, що до них належали, ніякої данини не платили. За кривди священикам або ченцям татарська влада карала. Вона не перешкоджала навертати на християнство навіть і татар. Серед татарської аристократії в Сараї було чимало християн. В татарському війську служило багато москвинів-християн. У свою чергу московські єпископи наказували своїм священикам молитися за хана Золотої Орди. Така пільга (привілей) церкви дала їй силу врятувати тодішню українську мову не лише в Церкві, а й у державному урядуванні. Тоді в Московщині єпископами, священиками, ченцями були українці, що їх прислав з Києва митрополит і якому вони підлягали. Самозрозуміле, вони готували священиків з місцевих людей та вчили дітей місцевої провідної верстви мовою староукраїнською. Але та провідна верства була дуже тоненька, а в ній ще тоншою була плівочка нащадків колишніх українських цивілізаторів з Києва. Переважна ж більшість уже була угро-фінно-татарською. Держава зростала і владно вимагала і розвою культури, якщо не освічених, то бодай письменних урядовців, дипломатів. Культурний розвиток неможливий без виробленої власної мови. Відокремлені від усього культурного світу угро-фінни не могли розвинути у своєму пралісі мову, вищу за життя того пралісу. Татарська мова була значно багатшою за угро-фінську, але й вона в Московщині занепадала. "Нарешті московські правителі зрозуміли, що для "книжного дела" треба мати справжніх учених. Своїх не було, отже почали закликати їх з Києва. Так у XVI-XVII століттях освіта й література Києва цілковито опанували московську". "Українці обсадили в Московщині всі керівні посади. Вони-митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, учителі шкіл (що їх вони ж заснували), міністри, науковці, вищі державні урядовці. Все підпадало їхнім впливам та реформам. Вони виправляли церковні книжки, реформували церковні та державні установи, писали книжки, укладали граматику та правопис, складали програми навчання, навіть накидали нам свою вимову" (К.Безсонов). "Від остаточного потатарщення московської мови врятували сильні впливи Києва. Аж до М.Ломоносова (1711-1765) всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смотрицького" (М.Трубєцькой). "Аж до XVIII ст. Московщина жила чужим літературним добром: Києва, Львова, Вільна. Власних же московських письменників майже не було. Київ зробив величезну послугу Московщині, ознайомивши її з культурним надбанням Європи. Граматика М.Смотрицького дуже вплинула на московську мову XVII ст. Спроба М.Ломоносова її змінити не вдалася"22. Так у XV-XVII і почасти XVIII ст. розпочалася і тривала українізація московської мови.
Ніщо не може рости без грунту. Він бо дає поживу всьому, що на ньому росте. І національна мова та література може зростати лише тоді, коли має корені в рідному, а не чужому грунті. Латинська мова була власним витвором європейців, була споріднена з їхніми народними мовами. Тому латина могла запліднити їх і тим започаткувати розвиток національних літератур європейських народів. Щиро слов’янська, українська мова була цілковито чужою московській народній (фінно-татарській).Так українська мова в Московщині опинилася без грунту і не могла запліднити московську народну, як це зробила латинська в Західній Європі. Але багатюща, сильна староукраїнська мова, що нею писали вже в XI і дальших століттях науково-філософські твори, змогла запанувати в церкві, школі, літературі й уряді Московщини. Іншими словами. обернулася на мову державну для всієї імперії, мову провідної верстви. А віл цього—лише один крок до гегемонії українців в імперії, два кроки до перенесення імперської столиці до Києва. три кроки до повернення Московщини до старого стану з XI ст.—колонії. Рятуючись від такої можливості, москвини радше інстинктивно, ніж свідомо, стали на протилежний шлях, що підривав, віддалював московську мову від української. А то самим зробити те було несила, то закликали собі на допомогу німців.
Розбудовуючи військову потужність Московщини, Петро І запрошував сотнями німецьких фахівців па державну службу. По загарбанні Прибалтики балтійські німці самі посунули туди хмарами. І в XVIII-XIX ст. (та значно й пізніше) все культурне і політичне життя Московщини опинилося в німецьких руках. Чистокровними німцями були Катерина II, Петро II, міністри К.Мініх, А.Остерман, А.Бірон, С.Вітте, В.Плеве, П.Струве, О.Бенкендорф, Л.Дубельт, Е.Нольде, Нессельродс. Таубе, Фредерікс, Штюрмер, Саблер, Корфта інші, професори Б.Брант, М.Вольф, Б.Кафенгауз, О.Рігельман та сотні, коли не тисячі інших. Вони реорганізували московське військо, флот, державну адміністрацію, грошове господарство, розбудували промисловість, керували дипломатією і т.п. Проф. В.Даль уклав словник московської мови. Проф. А.Гільфердінг зібрав московські етнографічні матеріали. Брокгауз та Ефрон видали московську енциклопедію. Проф. Г.Баєр вигадав московську теорію варязького походження Руси.
Як українська, так і німецька мова не мала нічого спільного, з московською азійською народною мовою. Як українські цивілізатори, так і німецькі не знайшли в московській народній мові основи, матеріалу, щоб з них творити московську літературну мову. Отже, німці змушені були робити те, що перед ними робили українці. Тобто запроваджувати до московської мови німецькі слова, як раніше запроваджувалися українські. А що німці вважали себе вищою за москвинів расою і з погордою дивилися на все московське, то вони навіть не надавали московської форми запозиченим словам. Наприклад, залишили зайвий у московській мові німецький суфікс "ир" (комментирoвать).
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Павло Штепа, з книги: Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість, 1968 р. Частина 1.
Світ:
2010101204c.jpg
Аж до XIX ст. москвини не мали граматики своєї мови.
М.Трубецькой
Балачки про рівновартність московської літератури
з європейською є лише пихатою маячнею.
В.Бєлінський
Запозичивши дещо з китайської культури, татари перебрали також і толерантність китайського релігійного світогляду. Татари тоді щойно перейшли з поганства на магометанство, але його запеклість (фанатизм) ще не опанувала татарську душу. Старий, ще не забутий поганський світогляд велів їм боятися помсти чужих богів. І татарська влада взяла християнську церкву в Московщині під свою охорону. Монастирі та церкви разом з людьми, що до них належали, ніякої данини не платили. За кривди священикам або ченцям татарська влада карала. Вона не перешкоджала навертати на християнство навіть і татар. Серед татарської аристократії в Сараї було чимало християн. В татарському війську служило багато москвинів-християн. У свою чергу московські єпископи наказували своїм священикам молитися за хана Золотої Орди. Така пільга (привілей) церкви дала їй силу врятувати тодішню українську мову не лише в Церкві, а й у державному урядуванні. Тоді в Московщині єпископами, священиками, ченцями були українці, що їх прислав з Києва митрополит і якому вони підлягали. Самозрозуміле, вони готували священиків з місцевих людей та вчили дітей місцевої провідної верстви мовою староукраїнською. Але та провідна верства була дуже тоненька, а в ній ще тоншою була плівочка нащадків колишніх українських цивілізаторів з Києва. Переважна ж більшість уже була угро-фінно-татарською. Держава зростала і владно вимагала і розвою культури, якщо не освічених, то бодай письменних урядовців, дипломатів. Культурний розвиток неможливий без виробленої власної мови. Відокремлені від усього культурного світу угро-фінни не могли розвинути у своєму пралісі мову, вищу за життя того пралісу. Татарська мова була значно багатшою за угро-фінську, але й вона в Московщині занепадала. "Нарешті московські правителі зрозуміли, що для "книжного дела" треба мати справжніх учених. Своїх не було, отже почали закликати їх з Києва. Так у XVI-XVII століттях освіта й література Києва цілковито опанували московську". "Українці обсадили в Московщині всі керівні посади. Вони-митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, учителі шкіл (що їх вони ж заснували), міністри, науковці, вищі державні урядовці. Все підпадало їхнім впливам та реформам. Вони виправляли церковні книжки, реформували церковні та державні установи, писали книжки, укладали граматику та правопис, складали програми навчання, навіть накидали нам свою вимову" (К.Безсонов). "Від остаточного потатарщення московської мови врятували сильні впливи Києва. Аж до М.Ломоносова (1711-1765) всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смотрицького" (М.Трубєцькой). "Аж до XVIII ст. Московщина жила чужим літературним добром: Києва, Львова, Вільна. Власних же московських письменників майже не було. Київ зробив величезну послугу Московщині, ознайомивши її з культурним надбанням Європи. Граматика М.Смотрицького дуже вплинула на московську мову XVII ст. Спроба М.Ломоносова її змінити не вдалася"22. Так у XV-XVII і почасти XVIII ст. розпочалася і тривала українізація московської мови.
Ніщо не може рости без грунту. Він бо дає поживу всьому, що на ньому росте. І національна мова та література може зростати лише тоді, коли має корені в рідному, а не чужому грунті. Латинська мова була власним витвором європейців, була споріднена з їхніми народними мовами. Тому латина могла запліднити їх і тим започаткувати розвиток національних літератур європейських народів. Щиро слов’янська, українська мова була цілковито чужою московській народній (фінно-татарській).Так українська мова в Московщині опинилася без грунту і не могла запліднити московську народну, як це зробила латинська в Західній Європі. Але багатюща, сильна староукраїнська мова, що нею писали вже в XI і дальших століттях науково-філософські твори, змогла запанувати в церкві, школі, літературі й уряді Московщини. Іншими словами. обернулася на мову державну для всієї імперії, мову провідної верстви. А віл цього—лише один крок до гегемонії українців в імперії, два кроки до перенесення імперської столиці до Києва. три кроки до повернення Московщини до старого стану з XI ст.—колонії. Рятуючись від такої можливості, москвини радше інстинктивно, ніж свідомо, стали на протилежний шлях, що підривав, віддалював московську мову від української. А то самим зробити те було несила, то закликали собі на допомогу німців.
Розбудовуючи військову потужність Московщини, Петро І запрошував сотнями німецьких фахівців па державну службу. По загарбанні Прибалтики балтійські німці самі посунули туди хмарами. І в XVIII-XIX ст. (та значно й пізніше) все культурне і політичне життя Московщини опинилося в німецьких руках. Чистокровними німцями були Катерина II, Петро II, міністри К.Мініх, А.Остерман, А.Бірон, С.Вітте, В.Плеве, П.Струве, О.Бенкендорф, Л.Дубельт, Е.Нольде, Нессельродс. Таубе, Фредерікс, Штюрмер, Саблер, Корфта інші, професори Б.Брант, М.Вольф, Б.Кафенгауз, О.Рігельман та сотні, коли не тисячі інших. Вони реорганізували московське військо, флот, державну адміністрацію, грошове господарство, розбудували промисловість, керували дипломатією і т.п. Проф. В.Даль уклав словник московської мови. Проф. А.Гільфердінг зібрав московські етнографічні матеріали. Брокгауз та Ефрон видали московську енциклопедію. Проф. Г.Баєр вигадав московську теорію варязького походження Руси.
Як українська, так і німецька мова не мала нічого спільного, з московською азійською народною мовою. Як українські цивілізатори, так і німецькі не знайшли в московській народній мові основи, матеріалу, щоб з них творити московську літературну мову. Отже, німці змушені були робити те, що перед ними робили українці. Тобто запроваджувати до московської мови німецькі слова, як раніше запроваджувалися українські. А що німці вважали себе вищою за москвинів расою і з погордою дивилися на все московське, то вони навіть не надавали московської форми запозиченим словам. Наприклад, залишили зайвий у московській мові німецький суфікс "ир" (комментирoвать).
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта