4 жовтня 2010 року я зустрівся з депутатом Житомирської районної ради, головою Житомирської обласної організації Всеукраїнської партії духовності і патріотизму (ВПДП) Юрієм Вербилюком в приміщенні офісу його партії.
На зустріч мене запросив сам Юрій Федорович, адже хотів надати мені матеріали і свій коментар стосовно, на його думку, корупційної діяльності Житомирської райради.
Я був знайомий з Юрієм Вербилюком близько місяця, і раніше я вже висвітлював його позицію стосовно останньої сесії житомирської райради, а також відвідав конференцію Житомирської організації ВПДП, де відбувалось висунення кандидатів у депутати. Жодних нарікань з його боку на мою роботу не було.
Однак в ході нашої розмови я з’ясував, що депутат-«правдоборець» на справді хотів, аби я написав не статтю, а рекламну брошуру, готову до використання в його агітації, на що я йому порадив звернутись до рекламного відділу газети. Логічною була і моя відмова робити матеріал про корупцію без належних доказів та обгрунтування (за якими я і прийшов на зустріч).
Далі Вербилюк заявив, що йому не сподобались статті, написані мною, а особливо те, що я оприлюднив перші п’ятірки до обласної і районної рад (адже він, в супереч закону, хотів внести зміни до затвердженого списку вже після партійної конференції), хоча журналістів саме для цього на конференції і запрошують. Він попрохав мене увімкнути з диктофону запис конференції, після чого почав вимагати його стерти.
Я цього не зробив. Тоді нахаба-депутат взяв у мене диктофон і поклав собі в кишеню, а мене звинуватив у шпигунстві на користь інших партій. З криками «На кого ти працюєш? Кому зливаєш інформацію?» він схопив мене за комір і кинув на диван. Далі він виштовхав мене з офісу, пригрозивши, що якщо я розповім комусь про цю подію, то більше ніколи і ніде в Житомирі не зможу працювати.
З офісу я пішов до Богунського райвідділу міліції, де написав заяву про вчинення правопорушення.
Дізнавшись про мою заяву і, напевне, злякавшись відповідальності, Вербилюк, за посередництва свого юриста, запросив до себе на розмову, де хотів запропонувати вирішити все «мирно». Юрист під’їхав до мене машиною, і відвіз до офісу, по дорозі повернувши мені диктофон та намагаючись переконати забрати заяву, натякаючи, що через неї у мене можуть виникнути проблеми.
В цей же час у мене мала відбутись важлива зустріч, тому я дуже поспішав. Однак Вербилюк затягував час, а коли нарешті почалась розмова, він в ультимативній формі почав вимагати, аби я забрав заяву з міліції. Я попросив його вибачитись і визнати свою провину, на що він відмовив. Тоді я вирішив припинити розмову і пішов.
Однак Вербилюк почав звинувачувати мене у наклепництві, кричати, що диктофон у мене і він нічого мого не брав, схопив і поволік до дільничного пункту міліції, де почав вимагати мене обшукати і затримати. Коли дільничний інспектор, перевіривши мої документи, відмовився це зробити, Вербилюк власноручно вивернув мої кишені і мою сумку, побивши мене у приміщенні дільничного пункту міліції на очах у інспектора.
Після цього я знову пішов до Богунського райвідділу, де слідчий описав диктофон і взяв у мене додаткові пояснення. Під час огляду диктофона жодного запису на ньому виявлено не було.
Наступного дня я пішов до травмпункту і зафіксував факт побиття мене Юрієм Вербилюком, про що отримав відповідний документ. Згодом цей факт підтвердив і висновок судмедекспертизи.
В інтерв’ю «Телекритиці» Вербилюк звинуватив мене у тому, що я займаюсь «шантажем, погрозами та зароблянням грошей». І аргументує це тим, нібито я прийшов вимагати в нього гроші за статтю «Передсмертний дерибан». Звинувачення більш ніж дивне. Як я міг би шантажувати вже надрукованою статтею? Чим я міг би йому погрожувати?
Далі він стверджує, що не забирав у мене диктофон, однак тут же розповідає, що залишив мій диктофон у себе в офісі… а як він туди потрапив і чому він був не у мене? Схоже, депутат забрехався…
На мою думку, дії Ю.Ф.Вербилюка можна розцінювати як грабіж, хуліганство та перешкоджання професійній діяльності журналіста. Сьогодні він готує на мене позов до суду за моральну шкоду. Однак я не маю сумніву у власній правоті. Правда на моєму боці, тож я подам зустрічний позов.
От тільки з назвою партії якось не стикується. Нібито такі високі речі декларуються – «духовність і патріотизм». А може б йому краще створити нову партію, в назві якої значилось би «насильство та ідіотизм»? Одне я знатиму напевне – за гарною обгорткою не завжди можна знайти відповідний зміст. Такі люди не мають права представляти інтереси громади, і я переконаний, що ця людина більше ніколи не буде обраною до жодного представницького органу.
Дмитро Сінченко - регіональний кореспондент Всеукраїнської щоденної газети «День»,
журналіст газети «Замок володарів»,
учасник журналістського руху «СТОП ЦЕНЗУРІ».
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Голосуйте за партію «Насильство та ідіотизм»!
Світ:
10101809e.jpg
На зустріч мене запросив сам Юрій Федорович, адже хотів надати мені матеріали і свій коментар стосовно, на його думку, корупційної діяльності Житомирської райради.
Я був знайомий з Юрієм Вербилюком близько місяця, і раніше я вже висвітлював його позицію стосовно останньої сесії житомирської райради, а також відвідав конференцію Житомирської організації ВПДП, де відбувалось висунення кандидатів у депутати. Жодних нарікань з його боку на мою роботу не було.
Однак в ході нашої розмови я з’ясував, що депутат-«правдоборець» на справді хотів, аби я написав не статтю, а рекламну брошуру, готову до використання в його агітації, на що я йому порадив звернутись до рекламного відділу газети. Логічною була і моя відмова робити матеріал про корупцію без належних доказів та обгрунтування (за якими я і прийшов на зустріч).
Далі Вербилюк заявив, що йому не сподобались статті, написані мною, а особливо те, що я оприлюднив перші п’ятірки до обласної і районної рад (адже він, в супереч закону, хотів внести зміни до затвердженого списку вже після партійної конференції), хоча журналістів саме для цього на конференції і запрошують. Він попрохав мене увімкнути з диктофону запис конференції, після чого почав вимагати його стерти.
Я цього не зробив. Тоді нахаба-депутат взяв у мене диктофон і поклав собі в кишеню, а мене звинуватив у шпигунстві на користь інших партій. З криками «На кого ти працюєш? Кому зливаєш інформацію?» він схопив мене за комір і кинув на диван. Далі він виштовхав мене з офісу, пригрозивши, що якщо я розповім комусь про цю подію, то більше ніколи і ніде в Житомирі не зможу працювати.
З офісу я пішов до Богунського райвідділу міліції, де написав заяву про вчинення правопорушення.
Дізнавшись про мою заяву і, напевне, злякавшись відповідальності, Вербилюк, за посередництва свого юриста, запросив до себе на розмову, де хотів запропонувати вирішити все «мирно». Юрист під’їхав до мене машиною, і відвіз до офісу, по дорозі повернувши мені диктофон та намагаючись переконати забрати заяву, натякаючи, що через неї у мене можуть виникнути проблеми.
В цей же час у мене мала відбутись важлива зустріч, тому я дуже поспішав. Однак Вербилюк затягував час, а коли нарешті почалась розмова, він в ультимативній формі почав вимагати, аби я забрав заяву з міліції. Я попросив його вибачитись і визнати свою провину, на що він відмовив. Тоді я вирішив припинити розмову і пішов.
Однак Вербилюк почав звинувачувати мене у наклепництві, кричати, що диктофон у мене і він нічого мого не брав, схопив і поволік до дільничного пункту міліції, де почав вимагати мене обшукати і затримати. Коли дільничний інспектор, перевіривши мої документи, відмовився це зробити, Вербилюк власноручно вивернув мої кишені і мою сумку, побивши мене у приміщенні дільничного пункту міліції на очах у інспектора.
Після цього я знову пішов до Богунського райвідділу, де слідчий описав диктофон і взяв у мене додаткові пояснення. Під час огляду диктофона жодного запису на ньому виявлено не було.
Наступного дня я пішов до травмпункту і зафіксував факт побиття мене Юрієм Вербилюком, про що отримав відповідний документ. Згодом цей факт підтвердив і висновок судмедекспертизи.
В інтерв’ю «Телекритиці» Вербилюк звинуватив мене у тому, що я займаюсь «шантажем, погрозами та зароблянням грошей». І аргументує це тим, нібито я прийшов вимагати в нього гроші за статтю «Передсмертний дерибан». Звинувачення більш ніж дивне. Як я міг би шантажувати вже надрукованою статтею? Чим я міг би йому погрожувати?
Далі він стверджує, що не забирав у мене диктофон, однак тут же розповідає, що залишив мій диктофон у себе в офісі… а як він туди потрапив і чому він був не у мене? Схоже, депутат забрехався…
На мою думку, дії Ю.Ф.Вербилюка можна розцінювати як грабіж, хуліганство та перешкоджання професійній діяльності журналіста. Сьогодні він готує на мене позов до суду за моральну шкоду. Однак я не маю сумніву у власній правоті. Правда на моєму боці, тож я подам зустрічний позов.
От тільки з назвою партії якось не стикується. Нібито такі високі речі декларуються – «духовність і патріотизм». А може б йому краще створити нову партію, в назві якої значилось би «насильство та ідіотизм»? Одне я знатиму напевне – за гарною обгорткою не завжди можна знайти відповідний зміст. Такі люди не мають права представляти інтереси громади, і я переконаний, що ця людина більше ніколи не буде обраною до жодного представницького органу.
Дмитро Сінченко - регіональний кореспондент Всеукраїнської щоденної газети «День»,
журналіст газети «Замок володарів»,
учасник журналістського руху «СТОП ЦЕНЗУРІ».
В тему:
Вдумливі розстріли і ввічливі арешти бидлоеліти врятують Україну!
Політичний атракціон «чесна дурильня», або «знов депутати навколо…»
Політичні «монстри» живляться емоціями електорату
Паралельне суспільство: Косівський урок для України
Очищення згори або очищення знизу: геостратегічний прогноз
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта