Коли 14 січня Бен Алі тікав з країни, разом з ним її залишили близько 100 осіб, серед яких в основному олігархи, в тому числі й «неарабського походження». Саме олігархічний клан Трабелсі (від прізвища дружини Бен Алі), сконцентрував у своїх руках економічний потенціал країни, узурповував владу за допомогою демократичних процедур парламентаризму та довів народ до зубожіння.
Коли маєш справу зі світовою «вільною пресою», тільки-но й лишається дивуватися її продажності, брехливості та політичній заангажованості. Й все це на тлі пафосних заяв про свободу журналістики в країнах «західної демократії», істеричного «піклування» про «свободу слова» в усьому світі та втручання у внутрішні справи інших країн на підставі порушень «демократичних норм».
Черговим, і чи не найбільш яскравим за останнє десятиріччя, прикладом повної деградації світової демократичної преси стали події в Тунісі та їх висвітлення у ЗМІ.
Кінець грудня минулого і початок січня цього року, те що відбувається в Тунісі, не сходить зі шпальт провідних газет, жодний випуск новин не минає без повідомлень про «жасминову революцію». Здавалось би кожен, хто має змогу і бажання дивитися ТБ і читати «радянські» (пардон – «демократичні») газети, перебуває цілком в курсі подій. Насправді ж, традиційно для контрольованих грошовими мішками ЗМІ, публіку годують напівправдою.
Отже, загальний хід подій в Тунісі більш-менш зрозумілий: все почалося в грудні, коли в м. Сіді-Бу-Саїд біля будівлі мерії здійснив акт самоспалення до того нікому не відомий Мухаммед Буазізі – молодий чоловік, який закінчивши університет протягом п’яти років не міг знайти собі роботу (слід зазначити, що в Тунісі наявність вищої освіти має велике значення, оскільки лише порівняно незначна кількість громадян має змогу закінчити ВУЗ).
Щоб вижити він був змушений торгувати фруктами, але в грудні поліція відібрала в нього візок з товаром, мотивуючи це відсутністю ліцензії. Доведений до відчаю М. Буазізі 17 грудня здійснив самогубство, а 4 січня 2011 р. він помер у лікарні від численних опіків. Його смерть збурила туніське суспільство і спричинила масові акції протесту, що призвели до повалення влади президента Бен Алі.
Численні ЗМІ коментують на всі лади перебіг подій та смакують подробиці, але рідко хто ставить питання – чому це відбулося? Деякі ЗМІ серед основних причин повстання називали публікації сайту Wikileaks, в яких викривався зв’язок влади з мафією; і навіть пафосно заявляли, що це перша революція, яку спровокував Інтернет. Інші говорять що це економічна криза змусила народ діяти, оскільки більшість населення Тунісу - це люди до 30 років, серед яких значно зріс рівень безробіття. Втім, всю вину покладають на колишнього президента, який, нагадаємо, керував країною більше двох десятиліть.
Попри нинішні оцінки, варто нагадати «забудькуватим» ЗМІ, що донедавна Туніс вважався ними досить стабільною та процвітаючою країною, на тлі інших північно-африканських держав. Його незмінно називали лідером в модернізації економіки та «демократизації» суспільно-політичного життя в арабському світі загалом!
А «демократичний» світ до останніх днів не вважав президента Бен Алі диктатором або тираном. В західних ЗМІ та політології навіть виник термін «беналізм» (ним позначали поступову та успішну демократизацію, яку направляє влада згори). Туніс називали стабільною країною з демократичною світською владою. Правляча партія Демократичне конституційне об’єднання (до 1988 р. Соціалістична Дустурівська партія) влаштовувала західні демократії, та незмінно перемагала на виборах. Крім того офіційно існували шість опозиційних партій, що вважалося показником «високих демократичних стандартів». І ось раптом таке небачене повстання! При тому, що для арабських країн така масовість не характерна, та й взагалі така форма боротьби.
Зараз західні політики та ЗМІ, захлинаючись, вітають «демократичні перетворення» та «боротьбу з диктатурою», виставляючи справу так, начебто в Тунісі все йде до чергової перемоги «демократії» над «тиранією антидемократичного злочинного режиму».
Втім, знову змушені нагадати, що до останнього часу реакція «демократичного» світу була геть іншою. Особливо відзначилася Франція, у якої особливі стосунки з колишньою колонією. Великого галасу наробила заява міністра закордонних справ Мішель Алліо-Марі, яка сказала, що Франція може «поділитися досвідом по наведенню порядку» з владою Тунісу. Потім вона в парламенті пояснювала, що мала на увазі щось інше.
Мовчали ЗМІ і про акції солідарності з Тунісом, які відбувалися в інших країнах: Франції, Алжирі, Єгипті, Сирії, Лівані. Нині ж вони заходилися висвітлювати ці події як експорт «жасминової революції» та «демократії», хоч ще вчора називали Бен Алі своїм другом та оплотом демократії в арабському світі.
Головна причина подібної зміни вектора в оцінках ЗМІ та західних політиків – намагання приховати справжню суть і основну причину подій в Тунісі. Коли ЗМІ повідомляли про розгортання народних протестів, то наводилися лише якісь загальні сентенції – грабують будинки багатіїв, магазини та ін. Але наглухо мовчали про те, що активна фаза спротиву почалася з розгрому будинків та бізнесу осіб єврейської національності, яких в Тунісі (переважно в столиці) проживає близько 1500 осіб.
На кількох сайтах інформація про це з’явилася, але дуже швидко зникла. Просочилася також інформація, що Ізраїль намагається «евакуювати» своїх співплемінників, але робить це тихо, без звичних завивань про «антисемітизм». Бо скажи про нього, і доведеться пояснювати, в чому ж причина такого несподіваного «спалаху ненависті» до представників «найгуманнішого з народів» в «найдемократичнішій арабській країні».
Коли 14 січня Бен Алі тікав з країни, разом з ним її залишили близько 100 осіб, серед яких в основному олігархи, в тому числі й «неарабського походження». Саме олігархічний клан Трабелсі (від прізвища дружини Бен Алі), в повній згоді зі своїми єврейськими партнерами по бізнесу та західними колегами по впровадженню демократичних «цінностей», багато років у повній відповідності з західною моделлю демократії та капіталізму концентрував у своїх руках економічний потенціал країни, узурповував владу за допомогою демократичних процедур парламентаризму та доводив народ до зубожіння.
Те що відбувається в Тунісі зовсім не є наслідком «недотримання демократичних стандартів», якраз навпаки – з усіх країн третього світу Туніс Бен Алі був зразком демократії та капіталістичної моделі, парламентаризму та вільного ринку, терпимості до чужинців та західних впливів.
Двадцяти років цілком вистачило, щоб капіталізм і демократія, місцевий мафіозний клан та єврейські олігархи, довели країну до повного хаосу та економічного краху. Втім, «вільним» ЗМІ зручніше засипати нас потоками пафосних реляцій про «чергове торжество демократії».
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Повстання в Тунісі: про що не повідомляють демократичні ЗМІ
Світ:
Черговим, і чи не найбільш яскравим за останнє десятиріччя, прикладом повної деградації світової демократичної преси стали події в Тунісі та їх висвітлення у ЗМІ.
Кінець грудня минулого і початок січня цього року, те що відбувається в Тунісі, не сходить зі шпальт провідних газет, жодний випуск новин не минає без повідомлень про «жасминову революцію». Здавалось би кожен, хто має змогу і бажання дивитися ТБ і читати «радянські» (пардон – «демократичні») газети, перебуває цілком в курсі подій. Насправді ж, традиційно для контрольованих грошовими мішками ЗМІ, публіку годують напівправдою.
Отже, загальний хід подій в Тунісі більш-менш зрозумілий: все почалося в грудні, коли в м. Сіді-Бу-Саїд біля будівлі мерії здійснив акт самоспалення до того нікому не відомий Мухаммед Буазізі – молодий чоловік, який закінчивши університет протягом п’яти років не міг знайти собі роботу (слід зазначити, що в Тунісі наявність вищої освіти має велике значення, оскільки лише порівняно незначна кількість громадян має змогу закінчити ВУЗ).
Щоб вижити він був змушений торгувати фруктами, але в грудні поліція відібрала в нього візок з товаром, мотивуючи це відсутністю ліцензії. Доведений до відчаю М. Буазізі 17 грудня здійснив самогубство, а 4 січня 2011 р. він помер у лікарні від численних опіків. Його смерть збурила туніське суспільство і спричинила масові акції протесту, що призвели до повалення влади президента Бен Алі.
Численні ЗМІ коментують на всі лади перебіг подій та смакують подробиці, але рідко хто ставить питання – чому це відбулося? Деякі ЗМІ серед основних причин повстання називали публікації сайту Wikileaks, в яких викривався зв’язок влади з мафією; і навіть пафосно заявляли, що це перша революція, яку спровокував Інтернет. Інші говорять що це економічна криза змусила народ діяти, оскільки більшість населення Тунісу - це люди до 30 років, серед яких значно зріс рівень безробіття. Втім, всю вину покладають на колишнього президента, який, нагадаємо, керував країною більше двох десятиліть.
Попри нинішні оцінки, варто нагадати «забудькуватим» ЗМІ, що донедавна Туніс вважався ними досить стабільною та процвітаючою країною, на тлі інших північно-африканських держав. Його незмінно називали лідером в модернізації економіки та «демократизації» суспільно-політичного життя в арабському світі загалом!
А «демократичний» світ до останніх днів не вважав президента Бен Алі диктатором або тираном. В західних ЗМІ та політології навіть виник термін «беналізм» (ним позначали поступову та успішну демократизацію, яку направляє влада згори). Туніс називали стабільною країною з демократичною світською владою. Правляча партія Демократичне конституційне об’єднання (до 1988 р. Соціалістична Дустурівська партія) влаштовувала західні демократії, та незмінно перемагала на виборах. Крім того офіційно існували шість опозиційних партій, що вважалося показником «високих демократичних стандартів». І ось раптом таке небачене повстання! При тому, що для арабських країн така масовість не характерна, та й взагалі така форма боротьби.
Зараз західні політики та ЗМІ, захлинаючись, вітають «демократичні перетворення» та «боротьбу з диктатурою», виставляючи справу так, начебто в Тунісі все йде до чергової перемоги «демократії» над «тиранією антидемократичного злочинного режиму».
Втім, знову змушені нагадати, що до останнього часу реакція «демократичного» світу була геть іншою. Особливо відзначилася Франція, у якої особливі стосунки з колишньою колонією. Великого галасу наробила заява міністра закордонних справ Мішель Алліо-Марі, яка сказала, що Франція може «поділитися досвідом по наведенню порядку» з владою Тунісу. Потім вона в парламенті пояснювала, що мала на увазі щось інше.
Мовчали ЗМІ і про акції солідарності з Тунісом, які відбувалися в інших країнах: Франції, Алжирі, Єгипті, Сирії, Лівані. Нині ж вони заходилися висвітлювати ці події як експорт «жасминової революції» та «демократії», хоч ще вчора називали Бен Алі своїм другом та оплотом демократії в арабському світі.
Головна причина подібної зміни вектора в оцінках ЗМІ та західних політиків – намагання приховати справжню суть і основну причину подій в Тунісі. Коли ЗМІ повідомляли про розгортання народних протестів, то наводилися лише якісь загальні сентенції – грабують будинки багатіїв, магазини та ін. Але наглухо мовчали про те, що активна фаза спротиву почалася з розгрому будинків та бізнесу осіб єврейської національності, яких в Тунісі (переважно в столиці) проживає близько 1500 осіб.
На кількох сайтах інформація про це з’явилася, але дуже швидко зникла. Просочилася також інформація, що Ізраїль намагається «евакуювати» своїх співплемінників, але робить це тихо, без звичних завивань про «антисемітизм». Бо скажи про нього, і доведеться пояснювати, в чому ж причина такого несподіваного «спалаху ненависті» до представників «найгуманнішого з народів» в «найдемократичнішій арабській країні».
Коли 14 січня Бен Алі тікав з країни, разом з ним її залишили близько 100 осіб, серед яких в основному олігархи, в тому числі й «неарабського походження». Саме олігархічний клан Трабелсі (від прізвища дружини Бен Алі), в повній згоді зі своїми єврейськими партнерами по бізнесу та західними колегами по впровадженню демократичних «цінностей», багато років у повній відповідності з західною моделлю демократії та капіталізму концентрував у своїх руках економічний потенціал країни, узурповував владу за допомогою демократичних процедур парламентаризму та доводив народ до зубожіння.
Те що відбувається в Тунісі зовсім не є наслідком «недотримання демократичних стандартів», якраз навпаки – з усіх країн третього світу Туніс Бен Алі був зразком демократії та капіталістичної моделі, парламентаризму та вільного ринку, терпимості до чужинців та західних впливів.
Двадцяти років цілком вистачило, щоб капіталізм і демократія, місцевий мафіозний клан та єврейські олігархи, довели країну до повного хаосу та економічного краху. Втім, «вільним» ЗМІ зручніше засипати нас потоками пафосних реляцій про «чергове торжество демократії».
В тему:
Нова угода снайперів
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта