Зачиналось Літо 7515 року за Колодаром Русів-Українців, або 2007 рік. Проростав зеленню-квітами місяць Просич (Травень). Мої друзі, що сповідують звичаєвий спосіб відичного творення життя, сповістили, що в Києві є не вшановане і не обозначене, за людським звичаєм, поховання Козака-Характерника та знаходиться воно над Видубецьким Монастирем на території Центрального ботанічного саду.
Вирішили найближчим колом провести звичаєві дії по вшануванню Побратима і проведення Тризни-Спомину, щоб його Душа втілилася у сучасному Явному-Білому Світі.
Спозаранку пан Анатолій з паном Василем розшукали гранітну брилу (десь на 50 кг), поклали її до машини та рушили повз територію Видубецького монастиря до місця Спочинку Козака. Як завжди трапляється у таких випадках, охорона навіть не запитала хто вони і чого їдуть до Ботсаду. Ми з паном Віктором спустились до місця проведення обряду з території саду. Доправивши брилу до місця поховання, ми скотили її до низу та провели обрядові дії Вогнем, Водою та Хлібом. По закінченні дійства прибіг охоронець і працівник Бот. саду і ми пояснили їм, що відбулося та попередили, щоб не чіпали камінь, бо не уникнуть вони потім проблем із долею та життям. Пізніше був переданий дирекції лист про проведені дії, з проханням бережливо і з пошаною ставитись до місця поховання Козака.
Хто знає добре територію Ботсаду, то бачили трохи вище за означеним нами місцем багато поховань християнської доби з огорожами, плитами, хрестами.
Поготів ми вчотирьох піднялися до трапезної-кав’ярні монастиря і провели споминальні дії за звичаєвим розумінням.
Вийшовши до машини почали обговорювати проведене дійство, а пан Анатолій показував своє придбання - Сербські Віди в двох томах. Аж раптом, ми з подивом звернули увагу на нашого художника пана Віктора, який з великим здивуванням споглядав за небом.
Хто знає цю місцину, то підтвердить, що від воріт Ботсаду до Дніпра, до низу, йде заасфальтована дорога. Біля Дніпра рухались по набережній автомобілі, а над Дніпром із хмар була зіткана незвичайної чіткості картина, яку як на диво обтікали інші хмарки. З неба на нас спокійно і суворо споглядав Сивоволосий Косак, який мав виразні очі, довгі вуса та чуприну, яка на вітрі, як нам здавалося, погойдувалася. Все це виглядало святково, піднесено, радісно і невимовно.
Всі ми мали якийсь розгублений і дитячий вигляд.
Це взаємне споглядання в повній тиші відбувалося майже 30 хвилин. Весь цей час хмара не рухалася і вираз козака не змінювався. Кожен з нас був радісно-збентежений і якби доєднався до Духу характерництва і звитяги козацтва.
Особисто я був невимовно вдячний за цей прояв єднання Пращурів з нами, живучими в цей час на Благодатній Козацькій Землі.
Поєдналися три часові виміри: Минулого, Сучасного і Майбутнього, передрікаючи Перемогу Козацького Духа над сучасним збоченим, злодійкуватим, схибленим на матеріальному „піджидаючим" людом, що втратив совість та людські чесноти.
По тому, ще майже три доби, ми перебували в надзвичайно радісно-піднесеному настрої, що він пам’ятається і до цієї днини.
Хотілося б звернутися до сучасних козаків, бо мало хто може сьогодні з них відповідати статусу характерника. Бо одні полюбляють посади і звання, інші однострої, треті владу та інше.
При цьому забуваючи, що Мамаї-Характерники були непримітними, на перший погляд, козаками, але перебуваючи в певному енергетично-зміненому стані спостерігали за світом і ладували його та захищали територію і українську людність. Їх мало переймало і цікавило матеріальне. Вони були високодуховним і непереможним воїнством нашого Роду-Народу.
Останніми козаками-характерниками на нашій землі були Кобзарі-Лірники-Стихівничі, які своїм співом-словом нагадували українцям про Правду-Віду і звичаєвий спосіб сприйняття Світу та його ладування.
Шевченко писав: „Сивий вус, стару чуприну вітер розвіває, то приляже, то послуха, як Кобзар співає".
Прийшов час пробудження. Почав проростати Дух наш Непереможний.
Як у добрі старі часи, повертаються на нашу рідну благодатну землю Мамаї-Характерники, які відтворять звичаєвий спосіб життя Української Громади-Держави, витіснять лукавий інородний люд з нашої Землі, а тоді „запануємо і ми Браття у рідній сторонці".
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Невмирущий Козацький Дух Мамаїв-Характерників
Світ:
11050902e.jpg
Спозаранку пан Анатолій з паном Василем розшукали гранітну брилу (десь на 50 кг), поклали її до машини та рушили повз територію Видубецького монастиря до місця Спочинку Козака. Як завжди трапляється у таких випадках, охорона навіть не запитала хто вони і чого їдуть до Ботсаду. Ми з паном Віктором спустились до місця проведення обряду з території саду. Доправивши брилу до місця поховання, ми скотили її до низу та провели обрядові дії Вогнем, Водою та Хлібом. По закінченні дійства прибіг охоронець і працівник Бот. саду і ми пояснили їм, що відбулося та попередили, щоб не чіпали камінь, бо не уникнуть вони потім проблем із долею та життям. Пізніше був переданий дирекції лист про проведені дії, з проханням бережливо і з пошаною ставитись до місця поховання Козака.
Хто знає добре територію Ботсаду, то бачили трохи вище за означеним нами місцем багато поховань християнської доби з огорожами, плитами, хрестами.
Поготів ми вчотирьох піднялися до трапезної-кав’ярні монастиря і провели споминальні дії за звичаєвим розумінням.
Вийшовши до машини почали обговорювати проведене дійство, а пан Анатолій показував своє придбання - Сербські Віди в двох томах. Аж раптом, ми з подивом звернули увагу на нашого художника пана Віктора, який з великим здивуванням споглядав за небом.
Хто знає цю місцину, то підтвердить, що від воріт Ботсаду до Дніпра, до низу, йде заасфальтована дорога. Біля Дніпра рухались по набережній автомобілі, а над Дніпром із хмар була зіткана незвичайної чіткості картина, яку як на диво обтікали інші хмарки. З неба на нас спокійно і суворо споглядав Сивоволосий Косак, який мав виразні очі, довгі вуса та чуприну, яка на вітрі, як нам здавалося, погойдувалася. Все це виглядало святково, піднесено, радісно і невимовно.
Всі ми мали якийсь розгублений і дитячий вигляд.
Це взаємне споглядання в повній тиші відбувалося майже 30 хвилин. Весь цей час хмара не рухалася і вираз козака не змінювався. Кожен з нас був радісно-збентежений і якби доєднався до Духу характерництва і звитяги козацтва.
Особисто я був невимовно вдячний за цей прояв єднання Пращурів з нами, живучими в цей час на Благодатній Козацькій Землі.
Поєдналися три часові виміри: Минулого, Сучасного і Майбутнього, передрікаючи Перемогу Козацького Духа над сучасним збоченим, злодійкуватим, схибленим на матеріальному „піджидаючим" людом, що втратив совість та людські чесноти.
По тому, ще майже три доби, ми перебували в надзвичайно радісно-піднесеному настрої, що він пам’ятається і до цієї днини.
Хотілося б звернутися до сучасних козаків, бо мало хто може сьогодні з них відповідати статусу характерника. Бо одні полюбляють посади і звання, інші однострої, треті владу та інше.
При цьому забуваючи, що Мамаї-Характерники були непримітними, на перший погляд, козаками, але перебуваючи в певному енергетично-зміненому стані спостерігали за світом і ладували його та захищали територію і українську людність. Їх мало переймало і цікавило матеріальне. Вони були високодуховним і непереможним воїнством нашого Роду-Народу.
Останніми козаками-характерниками на нашій землі були Кобзарі-Лірники-Стихівничі, які своїм співом-словом нагадували українцям про Правду-Віду і звичаєвий спосіб сприйняття Світу та його ладування.
Шевченко писав: „Сивий вус, стару чуприну вітер розвіває, то приляже, то послуха, як Кобзар співає".
Прийшов час пробудження. Почав проростати Дух наш Непереможний.
Як у добрі старі часи, повертаються на нашу рідну благодатну землю Мамаї-Характерники, які відтворять звичаєвий спосіб життя Української Громади-Держави, витіснять лукавий інородний люд з нашої Землі, а тоді „запануємо і ми Браття у рідній сторонці".
В пошуках істини. Отаман Іван Сірко (відео):
В тему:
Ясуни
Сяйво жертовності
Архетип вепра у психологічних війнах Богдана Хмельницького
Центр і периферія, або пробудження Пульсара
Арійці відзначили 400-річчя народження Івана Сірка (фоторепортаж)
Як стати брахманом
Як розпізнати волхва?
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта