Звичай не був кимось створений штучно, як інші ідеології, – Звичай був створений на-родом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія грунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народу над всіма іншими.
Звичай – це ідеологічно-правова система, основа Народного національного Звичаєвого Ладу та народної держави. В Історії Звичаєвий Лад називається Родовим Ладом.
Звичай не був кимось створений штучно, як інші ідеології, – Звичай був створений народом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія грунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народу над всіма іншими.
Національна Ідея в своїй основі не змінюється, вона вічна. Звичаєва ідеологія також розглядає Природу як живий організм пов`язаний з народом і основу всіх благ, відпо-відно визначає інтереси народу і Природи як рівнозначні.
Ідейними носіями Звичаю, після загибелі феодальної «святої Русі», стали козаки-січовики як еліта нації і як тогочасні націоналісти. До січовиків відносилися також кобзарі.
До Звичаю входять міти (міфи) – елементи стародавньої Родової Віри, перекази про минуле, знання про суспільно-державну організацію і політику та правові норми – Звичаєве Право (Покон).
Звичаєве Право, його норми визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Норми Звичаєвого Права є незмінними, але може змі-нюватися їх формулювання, можуть блокуватися але не викидатися! архаїчні норми і вводитися нові – відповідні Звичаєвій ідеології. Що ж до звичаєвих законів то вони змінювалися відповідно потребам: Нужда закон міняє, - говорив кошовий Іван Сірко.
Відповідно, звичаї-обичаї, норми поведінки, обряди, прикладні системи не є Звичаєм. Звичай, як ідеологічно-правова система, в них присутні й вони як підсистеми, на ньому базуються, але не визначають суспільний лад та державний устрій (організацію, структуру влади). Більш того, вони як підсистеми можуть функціонувати в умовах окупації в системі чужого ладу, чужої держави на інтереси окупантів і на кінцеве знищення народу. Так, частина козаків забувши Звичай, але з усіма звичаями-обичаями і військовим мистецтвом (що отримали як спадщину для служіння народу) стали на службу Російській Імперії.
Козаки-січовики чітко розрізняли Звичай та звичаї-обичаї. Цитую витяг із скіфсько-козацького обряда братання: «Бережемо Край Звичаєм, одне одне обичаєм…».
І на своїй зброї січовики часто писали: «вєрность прєданіям» (вірність переказам).
Наш пророк Т. Шевченко під Звичаєм розуміє не обичаї (обичаї на той час в народі знали і їх дотримувалися!) коли запитує: «…Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила…».
Звичай як ідеологічно-правова система існував в Україні до кінця 18 ст., – до часів придушення гайдамаччини та знищення Січі і козацького Запоріжжя.
Ось витяг із, тоді поширеної в народі, козацької думи про руйнування Січі в якій фак-тично міститься заклик до повстання:
«Вернем нашу Україну з Першими Правами,
Отам наша Звичай-воля і втіха і слава
Нескорена ні варягом, ні поляком, ні московським кагалом!»
В цих кількох рядках дане розуміння минулого і сучасного, названі і окупанти, і конкретизована Національна Ідея, і означена мета.
І очевидно, що за цими рядками стоїть Звичаєва ідеологія.
Українська нація, чи не єдина нація у світі яка ще не так давно мала власну національно-родову ідеологію (інші нації мали і мають ідеології від своїх можновладців-поневолювачів і окупантів).
Щодо питання заборони викладення Звичаю на письмі. Дійсно, писане «мовчить» і його можна невірно трактувати (за умови, що так мудро написано, а всі інші дурні…).
Тому проблема в іншому – писане можна переписати-переіначити, а оригінал знищити – це страшне! Власне це й почала робити наша знать і старшина. І не лише Покон переписали, але навіть віру Родову знищили і скасували Бога-Духа Рода!
То що для тих злочинців були предківські карби? Ніщо, як хотіли так і переписували! Тому в народі перестали визнавати написане старшиною, волхвами і знаттю. З часом це закріпилося в традиції усної передачі Родової ідеології та Покону і забороні їх кар-бувати. Тому Кон-Покон, перекази-історія, мудрість-філософія, і ін. загалом Родова ідеологія і Право стали Звичаєм. Проте, писаний Покон-Звичай (саме головне) існував, принаймні в двох примірниках. За словами Безклубого (нагадую, що їх підтвердив старий козак І. Власюк) один примірник був схований (для нащадків), а інший зберігався у характерників. Існує інформація про «кохтирі» – особливі дуже цінні документи, що знаходилися у козаків-характерників. Цілком можливо, що кохтирі це і є написа-ний ще дуже давно різами, на дощечках Звичай.
Намагання звести Звичай до обичаїв, обрядів, пустопорожньої філософії,- чим займа-ються окремі «теоретики» – це заперечення Звичаю як Родової ідеологічно-правової системи, що визначає наш Лад та державний устрій.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Про наш Звичай
Світ:
20110927074750.jpg
Звичай не був кимось створений штучно, як інші ідеології, – Звичай був створений народом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія грунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народу над всіма іншими.
Національна Ідея в своїй основі не змінюється, вона вічна. Звичаєва ідеологія також розглядає Природу як живий організм пов`язаний з народом і основу всіх благ, відпо-відно визначає інтереси народу і Природи як рівнозначні.
Ідейними носіями Звичаю, після загибелі феодальної «святої Русі», стали козаки-січовики як еліта нації і як тогочасні націоналісти. До січовиків відносилися також кобзарі.
До Звичаю входять міти (міфи) – елементи стародавньої Родової Віри, перекази про минуле, знання про суспільно-державну організацію і політику та правові норми – Звичаєве Право (Покон).
Звичаєве Право, його норми визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Норми Звичаєвого Права є незмінними, але може змі-нюватися їх формулювання, можуть блокуватися але не викидатися! архаїчні норми і вводитися нові – відповідні Звичаєвій ідеології. Що ж до звичаєвих законів то вони змінювалися відповідно потребам: Нужда закон міняє, - говорив кошовий Іван Сірко.
Відповідно, звичаї-обичаї, норми поведінки, обряди, прикладні системи не є Звичаєм. Звичай, як ідеологічно-правова система, в них присутні й вони як підсистеми, на ньому базуються, але не визначають суспільний лад та державний устрій (організацію, структуру влади). Більш того, вони як підсистеми можуть функціонувати в умовах окупації в системі чужого ладу, чужої держави на інтереси окупантів і на кінцеве знищення народу. Так, частина козаків забувши Звичай, але з усіма звичаями-обичаями і військовим мистецтвом (що отримали як спадщину для служіння народу) стали на службу Російській Імперії.
Козаки-січовики чітко розрізняли Звичай та звичаї-обичаї. Цитую витяг із скіфсько-козацького обряда братання: «Бережемо Край Звичаєм, одне одне обичаєм…».
І на своїй зброї січовики часто писали: «вєрность прєданіям» (вірність переказам).
Наш пророк Т. Шевченко під Звичаєм розуміє не обичаї (обичаї на той час в народі знали і їх дотримувалися!) коли запитує: «…Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила…».
Звичай як ідеологічно-правова система існував в Україні до кінця 18 ст., – до часів придушення гайдамаччини та знищення Січі і козацького Запоріжжя.
Ось витяг із, тоді поширеної в народі, козацької думи про руйнування Січі в якій фак-тично міститься заклик до повстання:
«Вернем нашу Україну з Першими Правами,
Отам наша Звичай-воля і втіха і слава
Нескорена ні варягом, ні поляком, ні московським кагалом!»
В цих кількох рядках дане розуміння минулого і сучасного, названі і окупанти, і конкретизована Національна Ідея, і означена мета.
І очевидно, що за цими рядками стоїть Звичаєва ідеологія.
Українська нація, чи не єдина нація у світі яка ще не так давно мала власну національно-родову ідеологію (інші нації мали і мають ідеології від своїх можновладців-поневолювачів і окупантів).
Щодо питання заборони викладення Звичаю на письмі. Дійсно, писане «мовчить» і його можна невірно трактувати (за умови, що так мудро написано, а всі інші дурні…).
Тому проблема в іншому – писане можна переписати-переіначити, а оригінал знищити – це страшне! Власне це й почала робити наша знать і старшина. І не лише Покон переписали, але навіть віру Родову знищили і скасували Бога-Духа Рода!
То що для тих злочинців були предківські карби? Ніщо, як хотіли так і переписували! Тому в народі перестали визнавати написане старшиною, волхвами і знаттю. З часом це закріпилося в традиції усної передачі Родової ідеології та Покону і забороні їх кар-бувати. Тому Кон-Покон, перекази-історія, мудрість-філософія, і ін. загалом Родова ідеологія і Право стали Звичаєм. Проте, писаний Покон-Звичай (саме головне) існував, принаймні в двох примірниках. За словами Безклубого (нагадую, що їх підтвердив старий козак І. Власюк) один примірник був схований (для нащадків), а інший зберігався у характерників. Існує інформація про «кохтирі» – особливі дуже цінні документи, що знаходилися у козаків-характерників. Цілком можливо, що кохтирі це і є написа-ний ще дуже давно різами, на дощечках Звичай.
Намагання звести Звичай до обичаїв, обрядів, пустопорожньої філософії,- чим займа-ються окремі «теоретики» – це заперечення Звичаю як Родової ідеологічно-правової системи, що визначає наш Лад та державний устрій.
Яремчук (Єремчук Петро) 26.05.2011 р.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта