Вона роками водила за ніс найсильніші спецслужби світу. Вона – найфаховіший і найтаємніший підрозділ Організації Українських Націоналістів. Про неї – фільм «Служба безпеки ОУН. «Зачинені двері», які нам привідркиває донецький режисер Віталій Загоруйко…
Судячи з ущент заповненої молоддю Синьої залі київського Будинку «Кіно» на прем’єрному показі фільму «Служба безпеки ОУН. «Зачинені двері», морозного вечора 7-го лютого 2012 року – можна спокійно ствердити, що попит на цю тему є.
Мистецько-документальна стрічка донеччанина Віталія Загоруйка розкриває чимало таємниць про успіх Служби безпеки ОУН, зокрема її кадровий відбір, завдяки якому ОУН і УПА спромоглися опиратися окупаційним надпотугам ще довго після офіційного закінчення II світової війни; знайомить з невідомими документами про український визвольний рух; фіксує унікальні інтерв’ю, серед яких – колишнього співробітника СБ «Дуба», особистого охоронця Романа Шухевича Любомира Полюги, зв’язкової УПА «Наталки».
Сценарій – не маніхейська розповідь про «добрих бандерівців і поганих кагебістів». Тут – і болючі сторінки підпілля, коли, оброблені цинічно-витонченою кагебістською машиною зламані українці переходили до ворожих сил.
«Одна з цілей була зіштовхування українців між собою, - пояснює історик Володмир В’ятрович. - Бо поборювання українського визвольного руху виключно руками росіян, якимсь зовнішнім чинником – додавало цьому рухові моральної сили». І совєтська сторона не гребувала «театральщиною» на «високому рівні», щоби українців ламати, розділяти.
Про прикрі явища в СБ розповідає й iсторик Руслан Забілий: «Незавжди слідство було ефективним». Сили же були нерівні, і ворог часто підкидав фальшивих агентів, та використовував неморальні способи «праці» з людьми (тортури, шантаж, підкупство, вербування дітей…).
Але стрічка показує також, як успішно СБ впорювалася зі смертоносними завданнями. Як вона спромагалася навертати агентів НКВС на бік підпілля (Людмилу Фою), або робити з них подвійних агентів (Ганну Дзьобас) – на користь України. А ще – виривати катованих провідників ОУН з лап гештапо, офіційно вивозячи їх за межі тюрми. Це при тому, що українці не мали жодних державних ресурсів, а їхня країна кишіла окупантами. I все таки, говорить Руслан Забілий, «на відміну від КГБ, члени СБ віддавали своє життя за майбутнє українських поколінь, бо вірили, що Україна буде вільна».
Так само віддано – у відсутності нормального бюджету – до здійснення фільму включилися людські ресурси: «у створенні стрічки взяли участь люди патріотично налаштовані, допомагали, як могли, тішиться В. Загоруйко. А цінними радниками стали Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) та Галузевий державний архів (ГДА) СБУ. У здійсненні стрічки взяло також участь близько 70 членів товариства «Пам’ять». А Товариство це, як розповів Віталій Загоруйко, «на чолі з Любомиром Горбачем, уже роками займається реконструкцією історії УПА, членами якої були два Любомирові діди. Один з них застрелився, щоб не потрапити в полон чекістам…».
Фільмування відбулося зокрема в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів, директор – Руслан Забілий). Саме в цій колишній тюрмі, 1936 року, ув’язнили Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Миколу Лебедя та інших діячів українського підпілля.
«Фільм "Зачинені двері" лише привідкриває незнану сторінку нашої історії», -заявляє Володимир В’ятрович, голова вченої ради ЦДВР, який співпрацює з українськими й чужинецькими академічними установами. і сподівається, що ця стрічка стане «першою», «адже захопливих сюжетів про СБ ОУН вистачить ще на надцять фільмів та телесеріалів, як документальних, так і художніх», стверджує цей дослідник історії визвольного руху.
Iсторик за фахом та підкутий документаліст Загоруйко знімає фільми й телевізійні програми на історичну тематику вже десять років. То ж нелегко його чимось здивувати. І все ж, коли вивчав матеріяли, вразило його, що «підпільній організації вдалося, власними силами, на ентузіазмі, створити спеціальну службу, яка успішно змагалася з провідними спецслужбами світу». От і виношував задум своєї останньої стрічки В. Загоруйко три роки, аж поки не знайшлися спонсори. І зняв він цей фільм «з неймовірно скромним бюджетом, у 50 тисяч ГРИВЕНЬ», як зізнався. «Наскільки мені відомо, документальний фільм з ігровими сценами подібного хронометражу коштує 15-50 тис. ДОЛАРІВ».
Попри некомерційність документального фільму, вийшов 50-тихвилинний захопливий матеріял. Правда, сюжет допоміг, але… можна було його спаскудити!
Під час перегляду вся заля тримала подих. А при кінці стрічки зірвалися оплески: побігли кадри з озброєними українськими підпільниками на тлі модерних мерседесів та лексусів…
У боротьбі за власну державу «українці програли, проте не здалися!»
- говориться у стрічці, яка заслуговує на поширення не тільки
Україною, в якій досі множаться перекручені підручники, а й закордонням, яке теж від останніх не захищене.
Під час верстки газети, надійшла добра вістка: режисер домовився про показ фільму 19-го лютого (о 16.35 за Києвом) на 5-му телеканалі України.
Зі свого боку, перші кроки в популяризації стрічки зробили користувачі павутини, самовільно виклавши її в інтернеті. Віталій Загоруйко називає їх «невідомими доброчинцями», і відгукується: «це дуже непогано, адже ми працюємо майже без інформаційної підтримки». Така стихійна дія – ще одне підтвердження того, що подібним інтелектуальним твором українці, особливо молоді, вгамовують свій інформаційний і емоційний голод.
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Служба безпеки ОУН. Привідкриваються «Зачинені двері»
Світ:
Мистецько-документальна стрічка донеччанина Віталія Загоруйка розкриває чимало таємниць про успіх Служби безпеки ОУН, зокрема її кадровий відбір, завдяки якому ОУН і УПА спромоглися опиратися окупаційним надпотугам ще довго після офіційного закінчення II світової війни; знайомить з невідомими документами про український визвольний рух; фіксує унікальні інтерв’ю, серед яких – колишнього співробітника СБ «Дуба», особистого охоронця Романа Шухевича Любомира Полюги, зв’язкової УПА «Наталки».
Сценарій – не маніхейська розповідь про «добрих бандерівців і поганих кагебістів». Тут – і болючі сторінки підпілля, коли, оброблені цинічно-витонченою кагебістською машиною зламані українці переходили до ворожих сил.
«Одна з цілей була зіштовхування українців між собою, - пояснює історик Володмир В’ятрович. - Бо поборювання українського визвольного руху виключно руками росіян, якимсь зовнішнім чинником – додавало цьому рухові моральної сили». І совєтська сторона не гребувала «театральщиною» на «високому рівні», щоби українців ламати, розділяти.
Про прикрі явища в СБ розповідає й iсторик Руслан Забілий: «Незавжди слідство було ефективним». Сили же були нерівні, і ворог часто підкидав фальшивих агентів, та використовував неморальні способи «праці» з людьми (тортури, шантаж, підкупство, вербування дітей…).
Але стрічка показує також, як успішно СБ впорювалася зі смертоносними завданнями. Як вона спромагалася навертати агентів НКВС на бік підпілля (Людмилу Фою), або робити з них подвійних агентів (Ганну Дзьобас) – на користь України. А ще – виривати катованих провідників ОУН з лап гештапо, офіційно вивозячи їх за межі тюрми. Це при тому, що українці не мали жодних державних ресурсів, а їхня країна кишіла окупантами. I все таки, говорить Руслан Забілий, «на відміну від КГБ, члени СБ віддавали своє життя за майбутнє українських поколінь, бо вірили, що Україна буде вільна».
Так само віддано – у відсутності нормального бюджету – до здійснення фільму включилися людські ресурси: «у створенні стрічки взяли участь люди патріотично налаштовані, допомагали, як могли, тішиться В. Загоруйко. А цінними радниками стали Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) та Галузевий державний архів (ГДА) СБУ. У здійсненні стрічки взяло також участь близько 70 членів товариства «Пам’ять». А Товариство це, як розповів Віталій Загоруйко, «на чолі з Любомиром Горбачем, уже роками займається реконструкцією історії УПА, членами якої були два Любомирові діди. Один з них застрелився, щоб не потрапити в полон чекістам…».
Фільмування відбулося зокрема в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів, директор – Руслан Забілий). Саме в цій колишній тюрмі, 1936 року, ув’язнили Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Миколу Лебедя та інших діячів українського підпілля.
«Фільм "Зачинені двері" лише привідкриває незнану сторінку нашої історії», -заявляє Володимир В’ятрович, голова вченої ради ЦДВР, який співпрацює з українськими й чужинецькими академічними установами. і сподівається, що ця стрічка стане «першою», «адже захопливих сюжетів про СБ ОУН вистачить ще на надцять фільмів та телесеріалів, як документальних, так і художніх», стверджує цей дослідник історії визвольного руху.
Iсторик за фахом та підкутий документаліст Загоруйко знімає фільми й телевізійні програми на історичну тематику вже десять років. То ж нелегко його чимось здивувати. І все ж, коли вивчав матеріяли, вразило його, що «підпільній організації вдалося, власними силами, на ентузіазмі, створити спеціальну службу, яка успішно змагалася з провідними спецслужбами світу». От і виношував задум своєї останньої стрічки В. Загоруйко три роки, аж поки не знайшлися спонсори. І зняв він цей фільм «з неймовірно скромним бюджетом, у 50 тисяч ГРИВЕНЬ», як зізнався. «Наскільки мені відомо, документальний фільм з ігровими сценами подібного хронометражу коштує 15-50 тис. ДОЛАРІВ».
Попри некомерційність документального фільму, вийшов 50-тихвилинний захопливий матеріял. Правда, сюжет допоміг, але… можна було його спаскудити!
Під час перегляду вся заля тримала подих. А при кінці стрічки зірвалися оплески: побігли кадри з озброєними українськими підпільниками на тлі модерних мерседесів та лексусів…
У боротьбі за власну державу «українці програли, проте не здалися!» - говориться у стрічці, яка заслуговує на поширення не тільки Україною, в якій досі множаться перекручені підручники, а й закордонням, яке теж від останніх не захищене.
Під час верстки газети, надійшла добра вістка: режисер домовився про показ фільму 19-го лютого (о 16.35 за Києвом) на 5-му телеканалі України.
Зі свого боку, перші кроки в популяризації стрічки зробили користувачі павутини, самовільно виклавши її в інтернеті. Віталій Загоруйко називає їх «невідомими доброчинцями», і відгукується: «це дуже непогано, адже ми працюємо майже без інформаційної підтримки». Така стихійна дія – ще одне підтвердження того, що подібним інтелектуальним твором українці, особливо молоді, вгамовують свій інформаційний і емоційний голод.
NO-music
Машингвери (аудіо, мр3)Відеокліп про УПА «Машингвери»
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи