Третього квітня ц.р. Іванові Дем’янюку виповнилося би 92 роки. Але він помер за кілька тижнів до свого дня народження. Чому смерть літньої людини варто вважати вбивством, пояснювали депутат Львівської облради Михайло Барбара та заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець.
Прес-конференцію на тему: «Вбивство Івана Дем’янюка – виконавці і замовники» третього квітня Р.Новоженець та М.Барбара провели у приміщенні Львівської обласної ради. Пропонуємо до уваги читача основні тези політиків, висловлені у їхніх виступах перед журналістами.
Михайло Барбара:
- Дем’янюка судили у США, Ізраїлі та Німеччині. Свою лепту внесли КДБ, а потім і російські спецслужби. Дем’янюка намагалися естрадувати до себе іспанські органи влади, навіть жалілися французькі «борці опору». Але найстрашніше, що ця людина була абсолютно невинна. І це підтвердив судовий процес в Ізраїлі, що тривав з 1988-го по 1993-й рік.
Іван Дем’янюк змушений був п’ять років сидіти у камері смертників. На ізраїльському процесі було 92 засідання, у ньому взяли участь 800 тисяч людей. І коли верховний суд Ізраїлю скасував обвинувачувальний вирок та виправдав Івана Дем’янюка, було доведено, що Івана Дем’янюк – не та особа, котру називали Іваном Грозним.
Але на жаль, навіть після цього американське правосуддя видало його в руки німецького. Німеччина, котра розв’язала війну проти Радянського Союзу, почала судити українця. Іван Дем’янюк ніколи не був українським націоналістом, ніколи не був нацистом, а просто був солдатом Радянської армії, котрий потрапив у полон у 1942 році в Криму. І потім німці його як полоненого судили, звинувачували у страшних гріхах, яких він ніколи не робив.
Німецьке правосуддя вперше створило прецедент, порушивши загальні фундаментальні правові принципи презумпції невинуватості, рівності сторін тощо. Ніхто не довів, що Дем’янюк був охоронцем чи то концтабору «Треблінка», чи «Соббібору», чи «Травників»… Проте, створили вже такий собі збірний образ українців, нібито вони всі ставали охоронцями концтаборів та нацистами, які знищувати тисячі євреїв.
Нам дуже шкода, що наш уряд і президент, а також Верховна Рада практично не реагували на те, що Україні інкримінували співучасть у тих злочинах, які творили німецькі нацисти. Ми добре знаємо, що Німеччина має певне почуття провини за те, що робили її представники під час Другої світової війни. Але сьогодні спостерігається інший тренд, який полягає у тому, щоби перекласти провину німців на інші нації. Іноді їх представники реагують на такі спроби доволі жорстко.
Наприклад, була свого часу у «Голосі України» стаття про Івана Дем’янюка, де було написано: «…В польському таборі «Соббібор»», - з’явилася моментальна реакція польського МЗС до редакції газети з вимогою не називати це польським табором. Адже це табір фашистський, німецький і так далі…
Така ж реакція була до відповідних кіл США, які також писали про те, що це нібито польський концтабір.
А нас, українців, кидають в багнюку. І хоч Львівська обласна рада не раз зверталася до центральної, в основному, Київ не бажав втручатися у процес Дем’янюка. Фактично вони зайняли позицію страуса. Лише після наших численних акцій на підтримку Івана Дем’янюка з’явилися невеличкі позитивні зміни. Перед початком судового процесу у Німеччині Наталія Зарудна, посол України, заявила, що цей процес в Україні розглядається як спроба Німеччини перекласти відповідальність на інші держави. Тобто, ми мали саме той унікальний приклад, коли представники української влади говорили в унісон з українською громадою.
Тобто, ми нарешті приходимо до розуміння, що суд над Дем’янюком у Німеччині став апофеозом безглуздя. Коли, наприклад, Дем’янюка звинувачували у вбивстві понад 28-ми тисяч євреїв, то згідно з німецьким законодавством йому мали б присудити десь так 400 років ув’язнення. А вирок суду першої інстанції – 5 років, та ще й з відтермінуванням. Чи це не є зайвим доказом того, що німецька Феміда і сама не вірила у винуватість Дем’янюка, а судила його під тиском?
Дехто сьогодні може сказати, мовляв, прожив чоловік великий вік, майже 92 роки, чому ви говорите про вбивство? Та тому, що його вбивали протягом останніх 36-ти років. І не тільки його, але й тих, хто брав активну участь у захисті Дем’янюка. Чи не дивно, що захисників Івана Дем’янюка спіткали численні нещастя, а деякі з них гинули за загадкових обставин?
Ізраїльський суддя Дов Ельтон несподівано випав з вікна багатоповерхівки.
Професор Руф Окунева ледве врятувалася разом з хворою дитиною, коли в Ізраїлі їй загрожувала загибель.
Адвоката Дем’янюка Юрана Гешевтеля облили соляною кислотою, яка потрапила в очі.
Керівника комітету захисту Івана Дем’янюка Володимира Катеринського вбили, завдавши йому 36 поранень. Вбили також його літню матір. І київська міліція не дуже-то поспішала розслідувати справу.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
«Дем’янюка вбили у Німеччині», - М.Барбара, Р.Новоженець
Світ:
demyan_20120403.jpg
Михайло Барбара:
- Дем’янюка судили у США, Ізраїлі та Німеччині. Свою лепту внесли КДБ, а потім і російські спецслужби. Дем’янюка намагалися естрадувати до себе іспанські органи влади, навіть жалілися французькі «борці опору». Але найстрашніше, що ця людина була абсолютно невинна. І це підтвердив судовий процес в Ізраїлі, що тривав з 1988-го по 1993-й рік.
Іван Дем’янюк змушений був п’ять років сидіти у камері смертників. На ізраїльському процесі було 92 засідання, у ньому взяли участь 800 тисяч людей. І коли верховний суд Ізраїлю скасував обвинувачувальний вирок та виправдав Івана Дем’янюка, було доведено, що Івана Дем’янюк – не та особа, котру називали Іваном Грозним.
Але на жаль, навіть після цього американське правосуддя видало його в руки німецького. Німеччина, котра розв’язала війну проти Радянського Союзу, почала судити українця. Іван Дем’янюк ніколи не був українським націоналістом, ніколи не був нацистом, а просто був солдатом Радянської армії, котрий потрапив у полон у 1942 році в Криму. І потім німці його як полоненого судили, звинувачували у страшних гріхах, яких він ніколи не робив.
Німецьке правосуддя вперше створило прецедент, порушивши загальні фундаментальні правові принципи презумпції невинуватості, рівності сторін тощо. Ніхто не довів, що Дем’янюк був охоронцем чи то концтабору «Треблінка», чи «Соббібору», чи «Травників»… Проте, створили вже такий собі збірний образ українців, нібито вони всі ставали охоронцями концтаборів та нацистами, які знищувати тисячі євреїв.
Нам дуже шкода, що наш уряд і президент, а також Верховна Рада практично не реагували на те, що Україні інкримінували співучасть у тих злочинах, які творили німецькі нацисти. Ми добре знаємо, що Німеччина має певне почуття провини за те, що робили її представники під час Другої світової війни. Але сьогодні спостерігається інший тренд, який полягає у тому, щоби перекласти провину німців на інші нації. Іноді їх представники реагують на такі спроби доволі жорстко.
Наприклад, була свого часу у «Голосі України» стаття про Івана Дем’янюка, де було написано: «…В польському таборі «Соббібор»», - з’явилася моментальна реакція польського МЗС до редакції газети з вимогою не називати це польським табором. Адже це табір фашистський, німецький і так далі…
Така ж реакція була до відповідних кіл США, які також писали про те, що це нібито польський концтабір.
А нас, українців, кидають в багнюку. І хоч Львівська обласна рада не раз зверталася до центральної, в основному, Київ не бажав втручатися у процес Дем’янюка. Фактично вони зайняли позицію страуса. Лише після наших численних акцій на підтримку Івана Дем’янюка з’явилися невеличкі позитивні зміни. Перед початком судового процесу у Німеччині Наталія Зарудна, посол України, заявила, що цей процес в Україні розглядається як спроба Німеччини перекласти відповідальність на інші держави. Тобто, ми мали саме той унікальний приклад, коли представники української влади говорили в унісон з українською громадою.
Тобто, ми нарешті приходимо до розуміння, що суд над Дем’янюком у Німеччині став апофеозом безглуздя. Коли, наприклад, Дем’янюка звинувачували у вбивстві понад 28-ми тисяч євреїв, то згідно з німецьким законодавством йому мали б присудити десь так 400 років ув’язнення. А вирок суду першої інстанції – 5 років, та ще й з відтермінуванням. Чи це не є зайвим доказом того, що німецька Феміда і сама не вірила у винуватість Дем’янюка, а судила його під тиском?
Дехто сьогодні може сказати, мовляв, прожив чоловік великий вік, майже 92 роки, чому ви говорите про вбивство? Та тому, що його вбивали протягом останніх 36-ти років. І не тільки його, але й тих, хто брав активну участь у захисті Дем’янюка. Чи не дивно, що захисників Івана Дем’янюка спіткали численні нещастя, а деякі з них гинули за загадкових обставин?
Ізраїльський суддя Дов Ельтон несподівано випав з вікна багатоповерхівки.
Професор Руф Окунева ледве врятувалася разом з хворою дитиною, коли в Ізраїлі їй загрожувала загибель.
Адвоката Дем’янюка Юрана Гешевтеля облили соляною кислотою, яка потрапила в очі.
Керівника комітету захисту Івана Дем’янюка Володимира Катеринського вбили, завдавши йому 36 поранень. Вбили також його літню матір. І київська міліція не дуже-то поспішала розслідувати справу.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта