Схід і Захід – це протистояння, яке використовується в деяких випадках як протиставлення. Ті, кому це вигідно, максимально використовують це протистояння у своїх політичних цілях для досягнення влади. На жаль, простий народ поки що у цьому просто не може розібратися.
Є різні способи життя. Є різні цінності. При радикальних реформах і правильній постановці цілей усі ці питання за одне-два покоління вирішуються. Приклади вирішення подібних протистоянь є в Ізраїлі та Туреччині.
Починаючи з перших виборів президента в Україні завжди був прозахідний кандидат і той, який грав на настроях жителів Східної України. Леонід Кучма у своїй програмі писав про російську мову, дружбу з Росією. Прозахідні кандидати спершу говорили про незалежність, потім про лібералізм. Але політики усіх спрямувань, приходячи до влади, займалися лише одним – укріпленням правлячого класу і його корпоративних інтересів. Питання ідеологічних цінностей залишали не вирішеним для подальшого маніпулювання на наступних виборах.
На виборах 2004 року на розбіжностях сходу і заходу однаково спекулювали Віктор Янукович та Віктор Ющенко. Якщо в риториці Ющенка й не було, що Захід переможе, він усе одно представляв цінності західні. А у Партії регіонів Януковича завжди російська мова була як обов’язковий пункт виборчої програми.
Якби я був президентом, то на 10 років заборонив би питання, чи йдемо ми в Європу, чи в Росію. Заборонив би вести розмови і дискусії, тому що це дійсно розвиває зараз країну навпіл. Ця дискусія просто неефективна і відводить людей від реалій.
Україні потрібен авторитет, який здатний повести за собою народ для вирішення проблеми протистояння. Такими авторитетами був Ататюрк у Туреччині, Маннергейм у фінів. Вони пропонували незвичну модель, та через їхній великий авторитет нація за ними йшла. Так повинно і у нас бути. Але авторитет виникне на вирішенні дійсної проблеми, яка зараз є в Україні. Ця проблема – як ми будемо справедливо і прозоро ділити національні ресурси, що зараз належать маленькому відсотку олігархів.
Візьмемо для прикладу Грузію. Там уся влада була у 30 "злодіїв у законі". Про це знали усі. Всі ресурси країни були у них. Всі чиновники працювали на них. Але прийшла маленька купка елітарних людей, які захопили владу. Зламали хребет системі. При Шеварнадзе у тюрмах сиділо 5 тисяч людей, зараз 24. Це все корумповані чиновники, кримінал, злочинці. Змінилася уся влада і пріоритети в країні. Той, хто таку революцію зробить в Україні, матиме право визначати куди ми йдемо. Якщо така влада скаже, що треба йти до Європи, то усі підуть і дискусій майже не буде. Усі зрозуміють, що треба йти за авторитетом.
Протистояння Сходу і Заходу України через років 20-30 вирішиться. Люди, які виросли під впливом радянської ідеології, зараз уже мають 40-50 років. Молодь росла за зовсім інших умов. Коли радянських людей буде меншість, проблема зникне сама собою.
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Україні потрібні такі як Ататюрк і Маннергейм
Світ:
12061901r.jpg
Починаючи з перших виборів президента в Україні завжди був прозахідний кандидат і той, який грав на настроях жителів Східної України. Леонід Кучма у своїй програмі писав про російську мову, дружбу з Росією. Прозахідні кандидати спершу говорили про незалежність, потім про лібералізм. Але політики усіх спрямувань, приходячи до влади, займалися лише одним – укріпленням правлячого класу і його корпоративних інтересів. Питання ідеологічних цінностей залишали не вирішеним для подальшого маніпулювання на наступних виборах.
На виборах 2004 року на розбіжностях сходу і заходу однаково спекулювали Віктор Янукович та Віктор Ющенко. Якщо в риториці Ющенка й не було, що Захід переможе, він усе одно представляв цінності західні. А у Партії регіонів Януковича завжди російська мова була як обов’язковий пункт виборчої програми.
Якби я був президентом, то на 10 років заборонив би питання, чи йдемо ми в Європу, чи в Росію. Заборонив би вести розмови і дискусії, тому що це дійсно розвиває зараз країну навпіл. Ця дискусія просто неефективна і відводить людей від реалій.
Україні потрібен авторитет, який здатний повести за собою народ для вирішення проблеми протистояння. Такими авторитетами був Ататюрк у Туреччині, Маннергейм у фінів. Вони пропонували незвичну модель, та через їхній великий авторитет нація за ними йшла. Так повинно і у нас бути. Але авторитет виникне на вирішенні дійсної проблеми, яка зараз є в Україні. Ця проблема – як ми будемо справедливо і прозоро ділити національні ресурси, що зараз належать маленькому відсотку олігархів.
Візьмемо для прикладу Грузію. Там уся влада була у 30 "злодіїв у законі". Про це знали усі. Всі ресурси країни були у них. Всі чиновники працювали на них. Але прийшла маленька купка елітарних людей, які захопили владу. Зламали хребет системі. При Шеварнадзе у тюрмах сиділо 5 тисяч людей, зараз 24. Це все корумповані чиновники, кримінал, злочинці. Змінилася уся влада і пріоритети в країні. Той, хто таку революцію зробить в Україні, матиме право визначати куди ми йдемо. Якщо така влада скаже, що треба йти до Європи, то усі підуть і дискусій майже не буде. Усі зрозуміють, що треба йти за авторитетом.
Протистояння Сходу і Заходу України через років 20-30 вирішиться. Люди, які виросли під впливом радянської ідеології, зараз уже мають 40-50 років. Молодь росла за зовсім інших умов. Коли радянських людей буде меншість, проблема зникне сама собою.
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи