У своїй новій книзі “Сила розсудливості” італійська журналістка і письменниця Оріана Фаллачі закликає до боротьби проти ісламу та застерігає: іслам провадить проти Європи захватницьку війну…
Першого ж дня, коли книга надійшла до полиць магазинів, було продано 50 тис примірників. Видавництво Rizzoli розраховує продати у перші два тижні 500 тия книг – і це тільки в Італії. Поза всякими сумнівами, остання праця Оріани Фаллачі, так само, як і її перша книга, написана після атаки проти веж-близнюків 11 вересня 2001 року (“Лють та гордість”), сягне мільйонів читачів в усьому світі, тільки-но її буде перекладено іншими мовами: багато хто буде у захваті, багатьох охопить жах.
La Forza della Ragione (Сила розсудливості) – нова полемічна пересторога Заходу від задушливого тиску ісламу. Фаллачі пише, - кажуть її прихильники, - про те, що добропорядні громадяни та інтелектуали, церква та політичні партії не бажають визнавати: Європа – у смертельній небезпеці, вона переповнена ісламістами, кожного дня її усе щільніше стискують безжальні руки фанатичних послідовників Аллаха.
“Від Гибралтару до Нордкапу, від пагорбів Тоскани до степів Волгограду, - так починає авторка свою книгу, - у будь-якому європейському місті давно вже існує “друге місто”. Місто, яке поступово окуповує зовнішнє місто. Мусульманське, кероване Кораном місто”. Це “місто в місті” не має нічого спільного з традиційними громадами діаспори, на кшталт Літтл-Італі чи Чайна-Таун, в яких сконцентровано емігрантів після їх прибуття до нової, чужої країни. Скоріше, вони – “етап ісламської експансіоністської політики, що її до нині ніхто не зміг перевершити”. Ані Олександр Македонський, ані Юлій Цезар, ані Наполеон. “Бо єдине мистецтво, в якому синів Аллаху ніхто ще не зміг перевершити – це мистецтво занурення, завоювання і підкорення”. І далі: “Їх омріяною метою завжди була Європа, християнський світ”. В цьому загарбницькому поході, на переконання пані Фаллачі, мусульмани покладаються не тільки на зброю своїх терористів чи фанатичні прокламації віри свої мулл, але. Передусім – на плодючість своїх дружин.
“У придушеній Європі”, проте, тема ісламської плодючості є табу, яке ніхто не наважується порушити, - жаліється письменниця. “Якщо ти намагаєшься заговорити про це – тебе віддають під суд за расизм, за ксенофобію, за богохульство”. Так само сталося з нею самою, коли вона підпала у Парижі під звинувачення у розпалюванні національної ворожнечі за те, що припустилася у своїй найпершій книзі “звичайно ж, брутального, я визнаю, однак точного порівняння” – в тій книзі вона написала про народжуючих кількох дітей мусульманках: “Вони плодяться, наче пацюки”.
Нині ж Фаллачі пише: “Жоден закон не може заперечити… що в Європейському Союзі мусульманські новонароджені складають на рік 10%, у Брюсселі – 30%, в Марселі – навіть 60%. Достатньо пригадати слова Бумедьєна (колишній керівник Алжиру) перед Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 році: “Одного разу мільйони людей полишать південну півкулю, аби потрапити до північної. Вже, звичайно, не як друзі. Бо вони прийдуть, щоб завоювати. І вони завоюють вас тим, що заселять північну півкулю своїм дітьми. Черево наших жінок принесе нам перемогу”.
Колишня знаменита військова кореспондентка, авторка відомої книги “Лист ніколи не народженій дитині”, Оріані Фаллачі свого часу писала репортажі (зокрема і для Corierre della Sera та The New-York Times) про вьєтнамську війну та про ситуацію в Лівані. Вона брала інтерв’ю у іранського аятоли Хомейні та у китайського диктатора Ден Сяопіна. Наприкінці 70-х вона “полишила світ”, перейнялася особистим життям – поки, після 11 вересня 2001 року, не відчула потреби застерегти світ від ісламу.
Як майже природний, квазібіологічний процес, змальовує пані Фаллачі появу своєї другої праці на цю тему. “Лють та гордість”, - пише вона в передмові, - “породили одне дитя – спокій”. Цей спокій загострив її думки та дозволив її здоровому глузду “висвітити правду під правильним кутом і донести її сьогодні відкрито до суспільства”.
Вона постає проти демократії, “котра, замість того, аби прислухатися до власних громадян, примушує їх мовчати, віддає до рук ворога, ставить у несправедливе положення, коли меншість виявляється більш цінною, аніж більшість і – так як вона більш цінна – дозволяє цей меншості розігрувати з себе пана та шантажувати більшість”. Це ніяка не демократія, - пише Фаллачі, - це брехня та обдурювання.
Про свободу також не може бути й мови, якщо суспільство “чинить перешкоди тим, хто, як я, зрозуміли, що загрожує немусульманам, здійснюють спротив тим, хто лізе до нас і ставить нас на коліна”. Не лише думки, а й навіть відчуття людей піддаються цензурі та керуються тими, хто намагається розпоряджатися, “кого я повинна любити, а кого - ненавидіти: так, що якщо я ненавиджу ізраїльтян та американців – то потраплю на небеса, а якщо я не люблю мусульман – для мене прямий шлях до пекла”.
“Єврабія” – так лунає ключове слово 278-сторінкового “крику душі”. Так називає Фаллачі, на її думку, більшою частиною вже ісламізовану, перетворену на арабську провінцію Європу. Люди Заходу, - твердить основа її послання, - повинні, нарешті, отримати право та можливість захищатися, інакше всі вони пропадуть. Для письменниці “є ілюзією думка, що існує різниця між “добрим” та “поганим” ісламом”. Мусульманин є мусульманин, - роз’яснює вона читачу, - бо він марширує у цій війні на знищення семимильними кроками на захід і північ. Натомість Європа, жертва, “продає себе, як шлюха султанам”. Або, в ліпшому випадку, кволо спостерігає своє підкорення.
Особливо чітко підкреслює розлючена письменниця свої слова прикладом Німеччини, “котра, зі своїми двома тисячами мечетей і трьома мільйонами турок-мусульман, виглядає, як провінція колишньої Османської Імперії”. Цитата з книги Фаллачі: “Літак компанії Pan American, який вибухнув у 1988 році над шотландським Локербі та забрав життя 270 чоловік, стартував з Франкфурту – так чи ні? Бомбу до його трюму було підкладено у Франкфурті синами Аллаха, що жили у Франкфурті – так чи ні? Мохамед Ата, глава самогубців 11 вересня, вивчав архитектуру в технічному університеті Гамбургу – так чи ні? Гроші на навчання польотам у Флориді були переведені з дюссельдорфського банку, а транспортний центр Аль-Каїди перебувє у Німеччині – так чи ні?»
У Нідерландах, в Італії і Данії, у Швеції та Іспанії – скрізь бачиш одну й ту саму картину, - пише Фаллачі: іслам на марші, а Захід цього не помічає. З пафосом атакує вона політиків, що відкидають війну в Іраку, на кшталт голови Єврокомісії Романо Проді – він готовий навіть надати мусульманським загарбникам виборчі права і, таким чином, додатково полегшити їхнє завдання. Однак політики, на кшталт італійського прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі, які недостатньо голосно протестують проти “слабаків” також під пощаду не підпадають.
Це стосується навіть Католицької церкви, яка проповідує європейцям “поступливе, податливе мовчання” щодо агресорів з пустелі. При цьому християни та їхня віра перебувають на першій позиції в планах ісламістів: “Перш ніж загарбати нашу землю і винищити нашу культуру, анулювати нашу самоідентифікацію, іслам зайнявся… ідеологічним грабунком: він оголосив “своїм” християнство, назвавши Ісуса Христа “пророком Аллаха” – причому пророком другорядним. Який настільки поступається Магомету, що останній, майже через 600 років, змушений був починати все спочатку. І щоб найповніше відібрати у нас Ісуса з Назарету, мусульманські теологи заперечують, що його було розіп’ято. Вони відправляють його до свого мусульманського раю, де він обжирається напивається та займається сексом, наче розпусник. Після чого вони заявляють: ось, мовляв, бідолага, проповідував по своєму слово Аллаха, а його дурноваті хлопаки назвали це християнством – а насправді це іслам. Вони просто перебрехали усе, що він сказав”.
Не для слави і не для грошей, - запевняє Оріана Фаллачі, - пише вона, але з відчуття обов’язку. Тому що жоден буревій та жодне диво Господнє не згасить полум’я ісламу: для всіх, хто не бажає поклонятися Аллаху, мова йде про виживання.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Der Spiegel: “Європа продає себе як шлюха”
Світ:
У своїй новій книзі “Сила розсудливості” італійська журналістка і письменниця Оріана Фаллачі закликає до боротьби проти ісламу та застерігає: іслам провадить проти Європи захватницьку війну…
Першого ж дня, коли книга надійшла до полиць магазинів, було продано 50 тис примірників. Видавництво Rizzoli розраховує продати у перші два тижні 500 тия книг – і це тільки в Італії. Поза всякими сумнівами, остання праця Оріани Фаллачі, так само, як і її перша книга, написана після атаки проти веж-близнюків 11 вересня 2001 року (“Лють та гордість”), сягне мільйонів читачів в усьому світі, тільки-но її буде перекладено іншими мовами: багато хто буде у захваті, багатьох охопить жах.
La Forza della Ragione (Сила розсудливості) – нова полемічна пересторога Заходу від задушливого тиску ісламу. Фаллачі пише, - кажуть її прихильники, - про те, що добропорядні громадяни та інтелектуали, церква та політичні партії не бажають визнавати: Європа – у смертельній небезпеці, вона переповнена ісламістами, кожного дня її усе щільніше стискують безжальні руки фанатичних послідовників Аллаха.
“Від Гибралтару до Нордкапу, від пагорбів Тоскани до степів Волгограду, - так починає авторка свою книгу, - у будь-якому європейському місті давно вже існує “друге місто”. Місто, яке поступово окуповує зовнішнє місто. Мусульманське, кероване Кораном місто”. Це “місто в місті” не має нічого спільного з традиційними громадами діаспори, на кшталт Літтл-Італі чи Чайна-Таун, в яких сконцентровано емігрантів після їх прибуття до нової, чужої країни. Скоріше, вони – “етап ісламської експансіоністської політики, що її до нині ніхто не зміг перевершити”. Ані Олександр Македонський, ані Юлій Цезар, ані Наполеон. “Бо єдине мистецтво, в якому синів Аллаху ніхто ще не зміг перевершити – це мистецтво занурення, завоювання і підкорення”. І далі: “Їх омріяною метою завжди була Європа, християнський світ”. В цьому загарбницькому поході, на переконання пані Фаллачі, мусульмани покладаються не тільки на зброю своїх терористів чи фанатичні прокламації віри свої мулл, але. Передусім – на плодючість своїх дружин.
“У придушеній Європі”, проте, тема ісламської плодючості є табу, яке ніхто не наважується порушити, - жаліється письменниця. “Якщо ти намагаєшься заговорити про це – тебе віддають під суд за расизм, за ксенофобію, за богохульство”. Так само сталося з нею самою, коли вона підпала у Парижі під звинувачення у розпалюванні національної ворожнечі за те, що припустилася у своїй найпершій книзі “звичайно ж, брутального, я визнаю, однак точного порівняння” – в тій книзі вона написала про народжуючих кількох дітей мусульманках: “Вони плодяться, наче пацюки”.
Нині ж Фаллачі пише: “Жоден закон не може заперечити… що в Європейському Союзі мусульманські новонароджені складають на рік 10%, у Брюсселі – 30%, в Марселі – навіть 60%. Достатньо пригадати слова Бумедьєна (колишній керівник Алжиру) перед Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 році: “Одного разу мільйони людей полишать південну півкулю, аби потрапити до північної. Вже, звичайно, не як друзі. Бо вони прийдуть, щоб завоювати. І вони завоюють вас тим, що заселять північну півкулю своїм дітьми. Черево наших жінок принесе нам перемогу”.
Колишня знаменита військова кореспондентка, авторка відомої книги “Лист ніколи не народженій дитині”, Оріані Фаллачі свого часу писала репортажі (зокрема і для Corierre della Sera та The New-York Times) про вьєтнамську війну та про ситуацію в Лівані. Вона брала інтерв’ю у іранського аятоли Хомейні та у китайського диктатора Ден Сяопіна. Наприкінці 70-х вона “полишила світ”, перейнялася особистим життям – поки, після 11 вересня 2001 року, не відчула потреби застерегти світ від ісламу.
Як майже природний, квазібіологічний процес, змальовує пані Фаллачі появу своєї другої праці на цю тему. “Лють та гордість”, - пише вона в передмові, - “породили одне дитя – спокій”. Цей спокій загострив її думки та дозволив її здоровому глузду “висвітити правду під правильним кутом і донести її сьогодні відкрито до суспільства”.
Вона постає проти демократії, “котра, замість того, аби прислухатися до власних громадян, примушує їх мовчати, віддає до рук ворога, ставить у несправедливе положення, коли меншість виявляється більш цінною, аніж більшість і – так як вона більш цінна – дозволяє цей меншості розігрувати з себе пана та шантажувати більшість”. Це ніяка не демократія, - пише Фаллачі, - це брехня та обдурювання.
Про свободу також не може бути й мови, якщо суспільство “чинить перешкоди тим, хто, як я, зрозуміли, що загрожує немусульманам, здійснюють спротив тим, хто лізе до нас і ставить нас на коліна”. Не лише думки, а й навіть відчуття людей піддаються цензурі та керуються тими, хто намагається розпоряджатися, “кого я повинна любити, а кого - ненавидіти: так, що якщо я ненавиджу ізраїльтян та американців – то потраплю на небеса, а якщо я не люблю мусульман – для мене прямий шлях до пекла”.
“Єврабія” – так лунає ключове слово 278-сторінкового “крику душі”. Так називає Фаллачі, на її думку, більшою частиною вже ісламізовану, перетворену на арабську провінцію Європу. Люди Заходу, - твердить основа її послання, - повинні, нарешті, отримати право та можливість захищатися, інакше всі вони пропадуть. Для письменниці “є ілюзією думка, що існує різниця між “добрим” та “поганим” ісламом”. Мусульманин є мусульманин, - роз’яснює вона читачу, - бо він марширує у цій війні на знищення семимильними кроками на захід і північ. Натомість Європа, жертва, “продає себе, як шлюха султанам”. Або, в ліпшому випадку, кволо спостерігає своє підкорення.
Особливо чітко підкреслює розлючена письменниця свої слова прикладом Німеччини, “котра, зі своїми двома тисячами мечетей і трьома мільйонами турок-мусульман, виглядає, як провінція колишньої Османської Імперії”. Цитата з книги Фаллачі: “Літак компанії Pan American, який вибухнув у 1988 році над шотландським Локербі та забрав життя 270 чоловік, стартував з Франкфурту – так чи ні? Бомбу до його трюму було підкладено у Франкфурті синами Аллаха, що жили у Франкфурті – так чи ні? Мохамед Ата, глава самогубців 11 вересня, вивчав архитектуру в технічному університеті Гамбургу – так чи ні? Гроші на навчання польотам у Флориді були переведені з дюссельдорфського банку, а транспортний центр Аль-Каїди перебувє у Німеччині – так чи ні?»
У Нідерландах, в Італії і Данії, у Швеції та Іспанії – скрізь бачиш одну й ту саму картину, - пише Фаллачі: іслам на марші, а Захід цього не помічає. З пафосом атакує вона політиків, що відкидають війну в Іраку, на кшталт голови Єврокомісії Романо Проді – він готовий навіть надати мусульманським загарбникам виборчі права і, таким чином, додатково полегшити їхнє завдання. Однак політики, на кшталт італійського прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі, які недостатньо голосно протестують проти “слабаків” також під пощаду не підпадають.
Це стосується навіть Католицької церкви, яка проповідує європейцям “поступливе, податливе мовчання” щодо агресорів з пустелі. При цьому християни та їхня віра перебувають на першій позиції в планах ісламістів: “Перш ніж загарбати нашу землю і винищити нашу культуру, анулювати нашу самоідентифікацію, іслам зайнявся… ідеологічним грабунком: він оголосив “своїм” християнство, назвавши Ісуса Христа “пророком Аллаха” – причому пророком другорядним. Який настільки поступається Магомету, що останній, майже через 600 років, змушений був починати все спочатку. І щоб найповніше відібрати у нас Ісуса з Назарету, мусульманські теологи заперечують, що його було розіп’ято. Вони відправляють його до свого мусульманського раю, де він обжирається напивається та займається сексом, наче розпусник. Після чого вони заявляють: ось, мовляв, бідолага, проповідував по своєму слово Аллаха, а його дурноваті хлопаки назвали це християнством – а насправді це іслам. Вони просто перебрехали усе, що він сказав”.
Не для слави і не для грошей, - запевняє Оріана Фаллачі, - пише вона, але з відчуття обов’язку. Тому що жоден буревій та жодне диво Господнє не згасить полум’я ісламу: для всіх, хто не бажає поклонятися Аллаху, мова йде про виживання.
Переклад Борис Немировський, ІА Росбалт.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта