Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Ігор КАГАНЕЦЬ: І «Пшениця...» поглиблює віру

Відомий дослідник вважає виконання євангельського заклику до духовного оновлення умовою здійснення української національної ідеї.
Як «Галичина» повідомляла, 30 – 31 травня в Івано-Франківську перебував автор книги «Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень» Ігор Каганець, уже добре відомий постійним читачам нашої газети. Він прибув на Прикарпаття в рамках свого турне Західною Україною (після Львова й Тернополя), під час якого представляв назване видання, і взяв участь у його презентації в будинку обласної організації ВУТ «Просвіта». Він також виступив на ОТБ «Галичина», дав прес-конференцію в нашій редакції.

Безперечно, що творчість цього дослідника вже стала певним явищем в українській культурі. І саме «Пшениця» десь узагальнює чи не всі, здавалось би, розрізнені зацікавлення І. Каганця історією, археологією, лінгвістикою, іншими науками, синтез яких і проливає світло на справдешні роль і місце української нації на світових цивілізаційних шляхах. Але сміливі висновки її автора не можуть не викликати запитань. Отож і пропонуємо вашій увазі найбільш цікаві фрагменти різних журналістських діалогів з І. Каганцем
.

СВІТОГЛЯДНА ЕНЕРГІЯ ПОСТУПУ

– Пане Ігоре, що спонукало Вас узятися за таку працю?

– Чи не вперше я застановився над шляхами поступу нашої нації ще на початку 90-х років минулого століття. Бо з проблисками незалежності визрівало й питання щодо перспектив розвитку проголошеної самостійної держави. Ніде правди діти, спершу я думав, що важелі державницької розбудови – в економіці. Та коли впритул дослідив цю тему, переконався, що вона нічого не вирішує. Тоді взявся за вивчення соціального, суспільно-політичного ладу в Україні й жахнувся з того, наскільки це порочна система. Вона дісталася нам у спадщину, але не відповідає ні законам управління, ні українським традиціям, ні навіть здоровому глуздові. Якби на такій «основі» заснувати корпорацію й так керувати нею, то це утворення розпалося б за місяць. Тим часом Україна й досі живе за тим принципом.

– Але, як кажуть у народі, хіба то життя...

– Отож-бо. Річ у тім, що чільна особливість того ладу-безладу – цілковита безвідповідальність влади, як президента, так і уряду й парламенту, за свої дії чи бездіяльність. Це аж ніяк не народовладдя, а звичайнісінька охлократія. Бо коли повсюдно бачимо, як руйнуються інституції родинного та громадського життя, коли свідомість людей забивають інформаційним непотребом, а справжні суспільні й особистісні цінності підмінюють вторинними-третинними речами, коли чисельність народу катастрофічно скорочується, то неважко виснувати, що ця система чужорідна нашій нації. Народ заслуговує кращої долі. Отож у своїх пошуках я й звернувся до історичного минулого українства. І в певних студіях зародилась ідея Гетьманату як сильної і справедливої держави української мрії.

– На яких же наріжниках мала б ґрунтуватися така держава?

– Передусім на таких трьох фундаментальних управлінських принципах: 1 – єдиновладді, яке дарує цілісність і персональну відповідальність, 2 – свободі, що розкриває прозорий простір для розмаїтої творчості, 3 – на справедливості, за якою кожен громадянин має отримувати відповідно до своєї праці. (Штрихи до концепції Третього Гетьманату як ідейного правонаступника гетьманатів Б. Хмельницького та П. Скоропадського – у «Галичині» за 1 червня. – Ред.).

Але виникло питання, звідки черпати наснагу для здійснення перетворень, адже стара система чинитиме опір. І стало зрозуміло, що енергію цю потрібно шукати у світоглядній сфері. Так я звернувся до Євангелія як джерела духовної енергетики. Я побачив, що воно розвиває на вищому рівні давньоукраїнські богосвітлі народні вірування. А головна його думка – потреба оновлення. До речі, ця необхідність, що стосується і суспільних структур, і внутрішнього світу людини, постає не лише перед українцями, але й перед нинішньою білою расою взагалі, яка домінує в сучасній цивілізації. Вона дійшла вже до такого духовного спустошення, що, скажімо, третина європейців терплять від репродуктивної неспроможності. Свої проблеми існують і в США. Словом, морально деградуючи, так звані Старий та Новий світи на Землі попросту вироджуються. Демографи стверджують, що коли й далі на нашій планеті триватимуть такі деструктивні процеси, які руйнують і душі людей, і довкілля, то через півсотні років частка білих землян серед населення планети буде лише 10 відсотків, причому вона складатиметься переважно з людей похилого віку.

– Отже, якщо зупинити нищівні тенденції, то ще не все буде втрачено?

– Безумовно. І про це чітко звістує Євангеліє. Коли я зайнявся його вивченням, то взяв за основу для аналітичних студій «Новий Заповіт з коментарем» кардинала Мирослава Любачівського – вельми авторитетну в католицькому світі книгу та популярну в православ’ї 12-томну «Тлумачну Біблію» під редакцією професора Олександра Лопухіна. Але вже з перших сторінок цих фундаментальних творів звернув увагу на численні вказівки авторів на те, що ті чи інші місця в усіх чотирьох Євангеліях є пізнішими вставками до ранніх, можна сказати, первісних їхніх текстів. Це мене надзвичайно зацікавило. Я взявся збирати і класифікувати ті доповнення, а рівнобіжно й аналізувати їхній зміст. Багато в чому допомогла мені дійти до суті в цих вислідах інформація з Туринської плащаниці – світлини Ісуса в момент Його воскресіння, що її, як «Галичина» й писала торік, чимало дослідників називають «П’ятим євангелієм» (див. Євангеліє наполовину сфальсифіковане?).

Результатом цієї дворічної праці і стала «Пшениця без куколю». Текст у ній викладено так, що кожен читач може зважити авторські міркування на терезах слушності й помилковості. Варто додати, що очищене, автентичне Євангеліє, яке вміщено у книзі, – це справді чудово структурований, літературно бездоганний, цілісний, дуже гармонійний і натхненний Богом твір, дійсно гарне послання сучасному людству. А ті суперечності в його текстах, про які багато писали дослідники різних часів і народів, — то суперечності між фарисейськими вставками.

ДРУГЕ ДИХАННЯ ТЕОЛОГІЇ?

– Чому все-таки «Хрестос»?

– Бо саме це слово в перекладі з давньогрецької (гелленської) мови, якою й написано первинні тексти, означає «Боголюдина», втілений Син Божий. Як свідчать знані римські історики Корнелій Таціт, Светоній Транквіл, першими століттями послідовники Ісуса іменували себе якраз «хрестиянами». Зрештою, це слово надибуємо і в давніх козацьких літописах. інша річ, що фальсифікаторам Євангелій – а це, як нам видається, були дійсно представники фарисейської політичної течії в тодішньому Ізраїлі, – потрібно було показати, що Ісус був саме тим, про кого віщує Старий Заповіт, тобто юдейським Месією, «рабом Єгови», по-давньогрецьки «Хрістосом». Так і відбулася підміна слів і понять, у результаті якої усталилося саме «Христос». Час виправляти імена...

– Як ставляться церковні діячі в Україні до Ваших висновків?

– Наразі я ще не мав зустрічей з цього приводу з ієрархами релігійних громад в Україні. Але, сподіваюся, Церква як серйозна інституція підійде зважено до змісту «Пшениці...» як до важливої інформації для роздумів. Хоча б уже тому, що його виклад рясніє посиланнями передусім на авторитетні християнські джерела.

Наскільки мені відомо, в церковних організаціях книгу вже вивчають. Зрозуміло, що таке студіювання потребує належного часу. Та все ж, мабуть, невдовзі зможемо ознайомитися з відповідними висновками. Але незалежно від того, якими вони будуть, мушу сказати, що очищення Євангелія мусило відбутися згідно з відомою пророчою притчею Ісуса про кукіль і пшеницю. Просто так склалося, що зробити це вдалося мені.

Власне, ідея відтворення оригінального Святого Письма визрівала ще з перших століть християнства. Але тоді не було засобів, завдяки яким можна було те здійснити. Це стало можливим лише тепер, з розвитком комп’ютерних технологій, появою Інтернету. І, схоже, навіть з точки зору неупередженої частини духовенства таке оновлення першоджерел віри – на часі. Принаймні, спілкуючись зі священиками, бачу щиру їхню зацікавленість у вивченні різних поглядів на історію християнства і постать його засновника. А один із них на Тернопіллі навіть зізнався, що сучасна теологія опинилась у глухому куті й потребує другого дихання. Як на мене, «Пшениця» може надати позитивний імпульс.

– Усе ж Вам інколи закидають, що твердженнями про «засмічення» першоджерел християнства Ви підриваєте авторитет Церкви, духовне здоров’я українців...

– Про яке духовне здоров’я ви кажете?! Адже впродовж останніх десяти років у ході так званої «розбудови Української держави» і «відродження релігійності» число самогубств в Україні зросло на 74 відсотки, а кількість абортів – на 82 відсотки. Оскільки позбавляти життя себе чи ненароджену дитину – один із найтяжчих гріхів у християнстві, то чи можна за такої статистики твердити, що українське суспільство не хворе? Насправді у нас занепад у сенсі віри в Бога такий, що далі вже нікуди. Якщо було б інакше – українська нація множилася й багатіла, люди раділи б життю, а не зводили порахунки з ним, – то я б, може, і не провадив своїх досліджень, не шукав коріння нашої нинішньої системної кризи і шляхів виходу з неї.

Стосовно ж авторитету ортодоксальних церков в Україні, то мушу сказати, що вони вже давно не мають належного впливу на паству «підвідомчої» їм території. Свідчення того – інспіровані з-за кордону так звані неохристиянські секти, що з’являються на наших теренах мов гриби після дощу. Якщо навіть з Африки до нас може приїхати «духовний вождь» і замалим не з благословення місцевих ієрархів за короткий час згуртувати навколо себе велику юрбу послідовників, то про що це звістує, як не про безпорадність традиційних церков у ділі спрямування масової свідомості до вищих цінностей?

ПАСУВАЛА Б ДИСКУСІЯ, А НЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ

– Що б Ви сказали про відзив о. Івана Козовика в «Новій Зорі» на інтерв’ю з Вами в «Галичині» за 20 грудня, коли вперше було заявлено про результати Вашої праці?

– У тім-то й річ, що то був відгук на інтерв’ю, а не на саму книгу, яка тоді була опублікована в Інтернеті, а вийшла друком на початку нинішнього року. В тій публікації чимало по-своєму правильних концептуальних речей. Але про книгу, по суті, там жодного слова. Натомість наскрізною думкою проходить твердження, що Ісус – один і той самий учора, нині й завтра, тож, мовляв, нічого міняти кут зору на Нього. Але хіба я грішу проти істини, стверджуючи на основі як власного аналізу, так і посилаючись на визнані у світі надійні джерела, що Ісус не був юдеєм, що в Нього галілейські родинні корені, тобто корені того народу, чиї представники свого часу переселилися до Палестини з Північного Причорномор’я, тобто з території сучасної України? Невже, пропагуючи Євангеліє без спотворень, я свідчу про якогось іншого Ісуса, а не Сина Божого?

Навпаки, прочитання «Пшениці...» лише поглиблює віру кожного українця-патріота, котрий сповідує по-арійськи сонячне вчення Ісуса Галілеянина. Мені було б цікаво ознайомитися з поглядами на це будь-кого з духовних осіб. І гадаю, «Галичина», котра першою почала писати на цю тему, надала б сторінки і для конструктивної критики «Пшениці...» з їхнього боку. Саме така дискусія пасувала б нашому суспільству, а не замовчування чи огульне заперечення. Але зрозуміло, уваги заслуговують лише думки тих, хто прочитав книгу.

– Як ставитеся до «Коду да Вінчі» Дена Брауна та його популярності?

– Нічого особливого, крім авторських фантазій, у цій книзі немає. А в її однойменній екранізації ще менше путнього. Питання в іншому: як міг звичайний детектив, та ще й посереднього ґатунку, стати світовим бестселером? Суто завдяки своїй надзвичайно актуальній темі, тобто через те, що його композиція, канва густо замішані на євангельських сюжетах та художніх домислах до них. Люди спрагли за чимось новим із цієї тематики, яке б хвилювало, а не викликало нудьгу... Безумовно, книга відіграє негативну роль, спотворюючи образ Сина Божого та історію Його життя на Землі. Але позитивний момент цієї провокації якраз у тому, що вона розбудила інтерес до Ісуса, до християнства в багатьох цілком збайдужілих. Безперечно, що чимало мислячих людей, ознайомившись із версіями письменника, візьмуться за самостійне вивчення Нового Заповіту, аби принаймні пересвідчитися, чи ті сентенції слушні. Це принесе немало користі.

СОНЯЧНЕ МАЄ БУТИ НАД БЛАКИТНИМ

– Які ще аргументи, крім тих, що у книзі, можете навести на користь індоєвропейських, тобто арійських, давньоукраїнських коренів християнства?

– Мабуть, найсвіжішим з них є відкриття в жовтні 2005 р. поблизу Мегіддо в Галілеї найдавнішого на сьогодні християнського храму. Оздоблена відповідною символікою мозаїчна підлога, написи на стінах з конкретними згадками Господа Ісуса Хреста, – все вказує на те, що це була громадська будівля, яку використовували для хрестиянського поклоніння. Але найцікавіше для нас, що чи не найбільше у цьому храмі зображень арійських свастик, трипільських орнаментів та іншої символіки, яка рясніє й на українських вишиванках та виробах з дерева, що їх ще й нині подекуди виготовляють народні умільці. Взагалі, в перші століття нашої ери слова «галілеяни» та «хрестияни» були синонімами.

– Що думаєте про нинішню державну символіку України?

– Назагал символи, якими послуговуються люди, надто ж ті, що їх використовують упродовж тисячоліть, справляють великий енергетичний вплив на життя спільнот. Тож легковажити їхнім значенням аж ніяк не можна. Якщо ж говорити про наш прапор, то розташування барв на ньому – синьої над жовтим, яке символізує пріоритет матерії над духом, є по суті антиприродним, диявольським, а тому руйнівним символом. Бачите, навіть та символіка, на яку молимося ще від зорі нашої новітньої незалежності, свідчить, що живемо в безбожній країні. Ходячи під таким прапором, ми дійсно матимемо лише той хаос і розпад, що маємо, й нічого кращого. Українцям не потрібна така держава з такою символікою і з охлократичним суспільним ладом. Сонячне має бути над блакитним – як на нашому прапорі, так і в повсякденні.

Євангеліє й звістує про уготовану Богом кращу долю для істинних послідовників Хреста, зміну їхнього життя на краще завдяки духовному і фізичному оновленню, пробудженню тих прихованих боголюдських можливостей, які й демонстрували Ісус та Його апостоли. Саме таким просвітленим, осяяним Святим Духом особистостям і належить утілити в життя одвічну українську мрію. Вірю в це, тож нехай так і буде.

P. S. Погляди Ігоря Каганця є доволі новими для українського суспільства. Можливо, й не всім вони припадають до душі. Тож ми запрошуємо небайдужих краян, як прихильників ідей автора «Пшениці без куколю», так і його опонентів, до конструктивної дискусії з цього приводу на сторінках «Галичини».

------------------------------------------
В тему:

Метафізичні основи Третього Гетьманату

Справдешнє Євангеліє?

Як придбати книгу «Пшениця без куколю» через Інтернет

Господнє послання депутатам ВР України

Добра Новина для Четвертого Переходу

Духовне відродження чи духовне виродження?

Євангеліє наполовину сфальсифіковане?

МИ, БРАХМАНИ І КШАТРІЇ, або практика Сонячної Революції

У Галілеї неподалік міста Мегідо віднайшли арійський хрестиянський храм

Арійський хрест

Про книгу «Пшениця без куколю»

Текст книги І. Каганця «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень»
В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи