28 квітня 1943 року - день заснування Дивізії СС Галичина. З виступу Голови Українського Центрального Комітету Володимира Кубійовича: «Формування галицько-української дивізії СС - це для нас не тільки відзнака, але й забов’язання щодо активного співробітництва з німецькими державними органами аж до переможного закінчення війни». Військову Управу Дивізії очолив колишній полковник Української Галицької Армії А.Бізанц. Найактивнішу участь у формування національного мілітарного підрозділу взяли В.Кубійович, його заступник К.Паньківський та митрополит Андрей Шептицький.
Український герб Тризуб майорів на дивізійному прапорі. Відзнакою став галицький лев.
Перший командир Дивізії - бригадефюрер СС Вальтер Шимман, а від 20 листопада 1943 року - бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг.
Дивізія увійшла до складу Waffen-SS в якості напівмеханізованої Grenadierdivision.
Рекрутування добровольців здійснювалося протягом травня-червня з поміж українців Львівщини, Тернопілля та Прикарпаття. Згодом долучилися волиняни та навіть полонені українці з числа колишніх червоноармійців. Станом на 18 червня 1943 року зголосилося 84.000 добровольців, 52.000 з яких пройшли медичну комісію, проте лишили 13.000. Після звільнення захворілих та тих, що мали бронь адміністративних закладів, чисельність склала 11.500 бійців. У листопаді додатково призвано ще близько 6.000. До вишкільних таборів вирушили 17.200 чоловік. Після наближення лінії фронту до Галичини кількість добровольців різко збільшилася - українці не бажали мати у себе комуністичних окупантів.
17 липня 1943 року колишні офіцери та підофіцери відправилися на перепідготовку: піхотинці - до Лешан, артилеристи - до Бенешова (Чехія), піхотні артилеристи - до Бреслау-Лісса (Сілезія). 18 липня транспорт попрямував також до Брно (Моравія) та на польський військовий полігон Тайделягер поблизу Дембиці, куди через 2 тижні прибули й рекрути з Брно у одностроях.
Станом на 20 вересня до складу Дивізії СС Галичина входило: 261 офіцер, 673 підофіцер, 11.967 стрільців. Загалом - 12.901 чоловік.
Після завершення рекрутської перепідготовки та прийняття присяги у Тайделягері найздібніших рядових відправили до підофіцерської школи. У травні 1944 року відібрані вирушили на курси до Чехії. Найкращих згодом почали вивчати на командирів рот. Майорські звання отримали командир дивізіону тяжкої артилерії артполку Микола Палієнко та командир 29 піхотного полку Євген Побігущий.
На початку лютого 1944 року у Тайделягері було сформовано бойову групу, котра трьома ешелонами вирушила до України та прийняла активну участь у бойових діях на північному заході Галичини та Холмщині. За місяць група повернулася до дивізії, яка до того часу передислокувалася до Нойгаммеру для остаточного формування та комплектування.
У травні 1944 року Дивізію відвідав Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер. Він закликав гартувати у боях військове братерство українських і німецьких воїнів.
До червня 1944 року Дивізія мала назву SS-Freiwilligen Division Galizien (СС-Добровольча Дивізія Галичина). На початку червня вона отримала номер 14 і назву 14. SS-Freiwilligen Grenadier-Division (galizische Nr.1) - (14 СС-Добровольча Гренадерська Дивізія (галицька №1)). Починаючи від 27 червня вона мала офіційну назву 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (galizische Nr.1) - 14 Гренадерська Дивізія СС (Галицька №1).
Штаб Дивізії СС Галичина: командир бригадефюрер Фрайтаг, начальник штабу майор Гайке, представник Бойової Управи сотник Паліїв.
3 піхотні полки: №29, командир майор Побігущий, №30, командир сотник Барвинський, №31, командир сотник Гончаренко. У кожному полку - 2 курені (після бою під Бродами - 3) та 13 і 14 сотні.
Артилерійський полк. Командир штандартенфюрер Баерсдорф. Складався з 3 дивізіонів легкої та одного (№4) - тяжкої артилерії.
Дивізіон зв’язку: сотня телефоністів (4 взводи), сотня радіозв’язку, відділення із службовими собаками.
Саперний курінь з 4 сотень. Третя сотня на велосипедах з одним тяжким взводом з 2 гранатометами і 2 тяжкими кулеметами. Четверта сотня мала мостову колону. На озброєнні були також вогнемети. Одна сотня складалася з 182 чоловік.
Курінь фузелерів. Командир штурмбанфюрер Брістот. Основна мета - розвідка. Складався з 3 легких та 1 моторизованої тяжкої сотні. Перша сотня мала 126 велосипедів. Тяжка складалася з 3 взводів, що мали на озброєнні 12 тяжких кулеметів, шість 80-мм та чотири 120-мм гранатомети. Після Бродів сотні перейшли на кінську тягу. У першій сотні тільки 1 взвод мав велосипеди, а тяжкі сотні отримали 50-мм протитанкові гармати і 37-мм зенитки.
Моторизований дивізіон зенітної артилерії. Складався з однієї 20-мм батареї (4 взводи по 3 гармати і 6 тяжких кулеметів, 200 чоловік), однієї 37-мм батареї (3 взводи по 3 гармати і 6 тяжких кулеметів, що мають на озброєнні 12 тяжких кулеметів, шість 80-мм і чотири 120-мм гранатомети; після Бродів перейшли на кінську тягу, у першій сотні лише 1 взвод мав велосипеди, тяжкі сотні отримали 50-мм протитанкові гармати і 37-мм зенітки, 200 чоловік), та однієї 88-мм батареї (чотири 88-мм і дві 20-мм гармати, 180 чоловік, командир гауптштурмфюрер Віртес).
Курінь постачання, кінний ескадрон, відділення польової жандармерії, музичний взвод, дві технічні сотні, польовий запасний батальон, учбово-запасний полк.
Найменшою тактичною одиницею Дивізії був курінь (батальон), що складався з 3 легких стрілецьких (піхотних) та однієї тяжкої сотні, пронумерованих 1-4, 5-8, 9-12, з яких тяжкі №№ 4, 8, 12. Сотня (рота) ділилася на 3 чоти (взвода) та один гранатометний рій (відділення). Кожна чота складалася з 3 роїв (1 підофіцер та 9 стрільців). Кожен рій мав кулемет LMG42, снайперську гвинтівку, один пристрій для гвинтівки для стріляння малими протитанковими гранатами та ракетницю. Ройовий мав на озброєнні автомат. У сотні нараховувалося 148 бійців плюс 33 коня.
У другому складі Дивізії після бою під Бродами гранатометного відділення не було, мало було кулеметів LMG42, натомість з’явилися LMG34 та чеські аналоги. Тяжка сотня мала 3 кулеметних взвода та відділення 80-мм гранатометів і нараховувала 230 стрільців. 13 сотня піхотної артилерії складалася з чотирьох чот: 3 по 2 гармати 75-мм та четверта тяжка з двома 150-мм гарматами. Транспортувалися тяжкі гармати гусеничними тягачами, а легкі - кіньми. До сотні входило 270 чоловік. У 14 сотні протитанкової оборони перебувало 2 легких та 2 тяжких (з 75-мм гарматами) чоти.
28 червня 1944 року за наказом командуючого групою «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя Дивізію було введено до складу 13 корпусу 4 танкової армії, котра тримала оборону 160-кілометрової ділянки фронту біля Бродів.
Дивізія СС Галичина зайняла другу лінію оборони фронта довжиною 36 кілометрів. 13 липня радянське командування силами 1 Українського фронту почало Львівсько-Сандомірську операцію з метою захоплення Галичини та виходу на лінію Вісла - Сян. В результаті тиску радянських військ маршала Конєва 13 корпус потрапив у оточення. Внаслідок жорстоких кривавих боїв 22 липня у Бродівському Котлі Дивізії у складі 800 бійців на чолі з Фрайтагом вдалося вийти з оточення. У селищі Середнє зібралося до 1.500 бійців (разом з технічною сотнею та запасним куренем, що до оточення не потрапили). Після нетривалого відпочинку дивізійники повернулися до Нойгаммеру. Там до них приєдналися ще 1.500 воїнів, які вийшли з-під Бродів, учбово-запасний полк у кількості 8.000 чоловік та 5 поліцейських батальонів.
За битву у Бродівському Котлі командира Дивізії бригадефюрера СС Фріца Фрейтага нагороджено Лицарським Хрестом. У своєму письмовому зверненні до особового складу 19 жовтня 1944 року він зазначає: "Я ношу цю відзнаку за всіх відважних і дисциплінованих українських і німецьких офіцерів, унтер-офіцерів та рядових моєї Дивізії, які в тих важких боях під Бродами високо захистили воїнську честь…".
За участь у битві під Бродами згідно нагородного листа, датованого 1 серпнем 1944 року, Залізним Хрестом ІІ класу нагороджені:
штаб Дивізії - 11 чоловік: начальники відділів IV, A, B, C, V та VI, шофери та зв'язківці;
29 полк - 17 чоловік, зокрема 5 українців: поручник Володимир Козак, капелан хорунжий отець Михайло Левинець, десятник Любомир Боднар, десятник Ярослав Кінаш, хорунжий Остап Чучкевич;
30 полк - 6 чоловік, зокрема 2 українця: десятник Ярослав Бобинський і стрілець Ярема лехнюк;
31 полк - 10 чоловік, зокрема 4 українця: десятник Олесь Гардецький, старший стрілець Осип Демкович, старший стрілець Мирон Пашницький, стрілець Юрій Кондур;
фузелерний батальон - 4 чоловіки, зокрема 3 українця: поручник Роман Бойцун, старший стрілець Микола Филипович, стрілець Василь Янко;
артилерійський полк - 11 чоловік, зокрема 5 українців: хорунжий Михайло Длябога, десятник Євген Дзундза, старший стрілець Марьян Гурневич, стрільці Роман Бучинський, Василь Палієнко;
підрозділ зв'язку - 5 чоловік, зокрема 2 українця: старший стрілець Володимир Марчук та стрілець Стефан Батько;
ремонтний підрозділ - 1 чоловік;
ветеринарний підрозділ - 4 чоловіки.
Загальну кількість нагороджених зараз визначити вкрай складно. Відомо декілька кавалерів ордену, чиї імена у наведеному переліку не вказані. Це старший стрілець Віклюк (командир 3 рою 31 полку), вістун Лев Яськевич, сотник Порфирій Силенко та підполковник Роман Долинський.
5 вересня 1944 року з'явився наказ про нове формування Дивізії. До 31 грудня вона мала бути готовою до бойових дій.
У цей момент політична ситуація навколо Дивізії СС Галичина змінилася. 17 жовтня 1944 року Генріх Гіммлер санкціонував зміну назви на 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (ukrainische Nr.1).
28 вересня командування СС видало наказ про передислокацію Дивізії до Словаччини для охорони від партизан району навколо міста Жиліна.
У Словаччині Дивізія СС Галичина, 18 Дивізія СС Horst Wessel і 29 італійська Дивізія СС утворили бойову групу Вайєрсдорф з метою знищення радянської партизанської Дивізії ім. Ковпака. У Словаччині Дивізія була добре зустрінута місцевим населенням, яке до комуністів ставилося переважно негативно. Бійці взяли під захист словацьких робітників, що їх тероризували червоні партизани.
26 січня Дивізію передислоковано до Югославії, де вона боролася проти комуністичних партизанів Тіто.
Пізніше вона опинилася в Австрії, де приймала участь в боях біля замку Гляйхенбер: битву було виграно, і два українця - поручники Володимир Козак і Остап Чучкевич - отримали Залізні Хрести І класу. 6 та 8 квітня О.Чучкевич очолював вдалі контратаки дивізійників, а 15 квітня підрозділ на чолі з В.Козаком зняв блокаду замку.
Перед цим, 12 березня 1945 року, німецький уряд в особі рейхсміністра Східних земель Альфреда Розенберга визнав Український Національний Комітет на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командуючим УНА 15 березня був призначений П.Шандрук, начальником штабу - генерал А.Валійський. 17 березня - день початку формування УНА.
До складу УНА мали увійти Дивізія СС Галичина, котра від 19 квітня отримала назву 1 Українська Дивізія УНА (1 УД УНА) плюс всі українські добровольчі формування, що входили до складу німецьких частин і мали назву Українське Визвольне Військо (УВВ), добровольці з військовополонених українців та цивільних робітників з Німеччини, батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді - під назвою 2 УД УНА.
7 квітня генерал Шандрук виїхав до 1 УД УНА, яка тримала фронт в районі Фельдбаха (Австрія), де представив штабу майбутнього командира Дивізії, а поки начальника штаба генерала Михайла Крата.
25 квітня частини Дивізії прийняли присягу на вірність Україні.
У повоєнні роки у Торонто засновано Головну Управу Братства колишніх вояків 1 УД УНА. 20 червня 1992 року філію Управи створено у Львові.
Дивізією СС Галичина досі лякають один одного прибічники легалізації наркотиків, знервовані українофоби, корумповані чиновники та проплачені з-за кордону захисники прав меншостей за рахунок дискримінації більшості.
Це добре. Значить боротьбу треба продовжувати.
Героям Слава!
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Дивізія СС Галичина
Категорія:
03031301a.jpg
Український герб Тризуб майорів на дивізійному прапорі. Відзнакою став галицький лев.
Перший командир Дивізії - бригадефюрер СС Вальтер Шимман, а від 20 листопада 1943 року - бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг.
Дивізія увійшла до складу Waffen-SS в якості напівмеханізованої Grenadierdivision.
Рекрутування добровольців здійснювалося протягом травня-червня з поміж українців Львівщини, Тернопілля та Прикарпаття. Згодом долучилися волиняни та навіть полонені українці з числа колишніх червоноармійців. Станом на 18 червня 1943 року зголосилося 84.000 добровольців, 52.000 з яких пройшли медичну комісію, проте лишили 13.000. Після звільнення захворілих та тих, що мали бронь адміністративних закладів, чисельність склала 11.500 бійців. У листопаді додатково призвано ще близько 6.000. До вишкільних таборів вирушили 17.200 чоловік. Після наближення лінії фронту до Галичини кількість добровольців різко збільшилася - українці не бажали мати у себе комуністичних окупантів.
17 липня 1943 року колишні офіцери та підофіцери відправилися на перепідготовку: піхотинці - до Лешан, артилеристи - до Бенешова (Чехія), піхотні артилеристи - до Бреслау-Лісса (Сілезія). 18 липня транспорт попрямував також до Брно (Моравія) та на польський військовий полігон Тайделягер поблизу Дембиці, куди через 2 тижні прибули й рекрути з Брно у одностроях.
Станом на 20 вересня до складу Дивізії СС Галичина входило: 261 офіцер, 673 підофіцер, 11.967 стрільців. Загалом - 12.901 чоловік.
Після завершення рекрутської перепідготовки та прийняття присяги у Тайделягері найздібніших рядових відправили до підофіцерської школи. У травні 1944 року відібрані вирушили на курси до Чехії. Найкращих згодом почали вивчати на командирів рот. Майорські звання отримали командир дивізіону тяжкої артилерії артполку Микола Палієнко та командир 29 піхотного полку Євген Побігущий.
На початку лютого 1944 року у Тайделягері було сформовано бойову групу, котра трьома ешелонами вирушила до України та прийняла активну участь у бойових діях на північному заході Галичини та Холмщині. За місяць група повернулася до дивізії, яка до того часу передислокувалася до Нойгаммеру для остаточного формування та комплектування.
У травні 1944 року Дивізію відвідав Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер. Він закликав гартувати у боях військове братерство українських і німецьких воїнів.
До червня 1944 року Дивізія мала назву SS-Freiwilligen Division Galizien (СС-Добровольча Дивізія Галичина). На початку червня вона отримала номер 14 і назву 14. SS-Freiwilligen Grenadier-Division (galizische Nr.1) - (14 СС-Добровольча Гренадерська Дивізія (галицька №1)). Починаючи від 27 червня вона мала офіційну назву 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (galizische Nr.1) - 14 Гренадерська Дивізія СС (Галицька №1).
Штаб Дивізії СС Галичина: командир бригадефюрер Фрайтаг, начальник штабу майор Гайке, представник Бойової Управи сотник Паліїв.
3 піхотні полки: №29, командир майор Побігущий, №30, командир сотник Барвинський, №31, командир сотник Гончаренко. У кожному полку - 2 курені (після бою під Бродами - 3) та 13 і 14 сотні.
Артилерійський полк. Командир штандартенфюрер Баерсдорф. Складався з 3 дивізіонів легкої та одного (№4) - тяжкої артилерії.
Дивізіон зв’язку: сотня телефоністів (4 взводи), сотня радіозв’язку, відділення із службовими собаками.
Саперний курінь з 4 сотень. Третя сотня на велосипедах з одним тяжким взводом з 2 гранатометами і 2 тяжкими кулеметами. Четверта сотня мала мостову колону. На озброєнні були також вогнемети. Одна сотня складалася з 182 чоловік.
Курінь фузелерів. Командир штурмбанфюрер Брістот. Основна мета - розвідка. Складався з 3 легких та 1 моторизованої тяжкої сотні. Перша сотня мала 126 велосипедів. Тяжка складалася з 3 взводів, що мали на озброєнні 12 тяжких кулеметів, шість 80-мм та чотири 120-мм гранатомети. Після Бродів сотні перейшли на кінську тягу. У першій сотні тільки 1 взвод мав велосипеди, а тяжкі сотні отримали 50-мм протитанкові гармати і 37-мм зенитки.
Моторизований дивізіон зенітної артилерії. Складався з однієї 20-мм батареї (4 взводи по 3 гармати і 6 тяжких кулеметів, 200 чоловік), однієї 37-мм батареї (3 взводи по 3 гармати і 6 тяжких кулеметів, що мають на озброєнні 12 тяжких кулеметів, шість 80-мм і чотири 120-мм гранатомети; після Бродів перейшли на кінську тягу, у першій сотні лише 1 взвод мав велосипеди, тяжкі сотні отримали 50-мм протитанкові гармати і 37-мм зенітки, 200 чоловік), та однієї 88-мм батареї (чотири 88-мм і дві 20-мм гармати, 180 чоловік, командир гауптштурмфюрер Віртес).
Курінь постачання, кінний ескадрон, відділення польової жандармерії, музичний взвод, дві технічні сотні, польовий запасний батальон, учбово-запасний полк.
Найменшою тактичною одиницею Дивізії був курінь (батальон), що складався з 3 легких стрілецьких (піхотних) та однієї тяжкої сотні, пронумерованих 1-4, 5-8, 9-12, з яких тяжкі №№ 4, 8, 12. Сотня (рота) ділилася на 3 чоти (взвода) та один гранатометний рій (відділення). Кожна чота складалася з 3 роїв (1 підофіцер та 9 стрільців). Кожен рій мав кулемет LMG42, снайперську гвинтівку, один пристрій для гвинтівки для стріляння малими протитанковими гранатами та ракетницю. Ройовий мав на озброєнні автомат. У сотні нараховувалося 148 бійців плюс 33 коня.
У другому складі Дивізії після бою під Бродами гранатометного відділення не було, мало було кулеметів LMG42, натомість з’явилися LMG34 та чеські аналоги. Тяжка сотня мала 3 кулеметних взвода та відділення 80-мм гранатометів і нараховувала 230 стрільців. 13 сотня піхотної артилерії складалася з чотирьох чот: 3 по 2 гармати 75-мм та четверта тяжка з двома 150-мм гарматами. Транспортувалися тяжкі гармати гусеничними тягачами, а легкі - кіньми. До сотні входило 270 чоловік. У 14 сотні протитанкової оборони перебувало 2 легких та 2 тяжких (з 75-мм гарматами) чоти.
28 червня 1944 року за наказом командуючого групою «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя Дивізію було введено до складу 13 корпусу 4 танкової армії, котра тримала оборону 160-кілометрової ділянки фронту біля Бродів.
Дивізія СС Галичина зайняла другу лінію оборони фронта довжиною 36 кілометрів. 13 липня радянське командування силами 1 Українського фронту почало Львівсько-Сандомірську операцію з метою захоплення Галичини та виходу на лінію Вісла - Сян. В результаті тиску радянських військ маршала Конєва 13 корпус потрапив у оточення. Внаслідок жорстоких кривавих боїв 22 липня у Бродівському Котлі Дивізії у складі 800 бійців на чолі з Фрайтагом вдалося вийти з оточення. У селищі Середнє зібралося до 1.500 бійців (разом з технічною сотнею та запасним куренем, що до оточення не потрапили). Після нетривалого відпочинку дивізійники повернулися до Нойгаммеру. Там до них приєдналися ще 1.500 воїнів, які вийшли з-під Бродів, учбово-запасний полк у кількості 8.000 чоловік та 5 поліцейських батальонів.
За битву у Бродівському Котлі командира Дивізії бригадефюрера СС Фріца Фрейтага нагороджено Лицарським Хрестом. У своєму письмовому зверненні до особового складу 19 жовтня 1944 року він зазначає: "Я ношу цю відзнаку за всіх відважних і дисциплінованих українських і німецьких офіцерів, унтер-офіцерів та рядових моєї Дивізії, які в тих важких боях під Бродами високо захистили воїнську честь…".
За участь у битві під Бродами згідно нагородного листа, датованого 1 серпнем 1944 року, Залізним Хрестом ІІ класу нагороджені:
штаб Дивізії - 11 чоловік: начальники відділів IV, A, B, C, V та VI, шофери та зв'язківці;
29 полк - 17 чоловік, зокрема 5 українців: поручник Володимир Козак, капелан хорунжий отець Михайло Левинець, десятник Любомир Боднар, десятник Ярослав Кінаш, хорунжий Остап Чучкевич;
30 полк - 6 чоловік, зокрема 2 українця: десятник Ярослав Бобинський і стрілець Ярема лехнюк;
31 полк - 10 чоловік, зокрема 4 українця: десятник Олесь Гардецький, старший стрілець Осип Демкович, старший стрілець Мирон Пашницький, стрілець Юрій Кондур;
фузелерний батальон - 4 чоловіки, зокрема 3 українця: поручник Роман Бойцун, старший стрілець Микола Филипович, стрілець Василь Янко;
артилерійський полк - 11 чоловік, зокрема 5 українців: хорунжий Михайло Длябога, десятник Євген Дзундза, старший стрілець Марьян Гурневич, стрільці Роман Бучинський, Василь Палієнко;
підрозділ зенітної артилерії - 2 чоловіки;
підрозділ протитанкової артилерії - 3 чоловіки, зокрема українець десятник Мирон Шундлюк;
інженерно-саперний батальон - 5 чоловік;
санітарні підрозділи - 17 чоловік;
підрозділи постачання - 5 чоловік;
підрозділ зв'язку - 5 чоловік, зокрема 2 українця: старший стрілець Володимир Марчук та стрілець Стефан Батько;
ремонтний підрозділ - 1 чоловік;
ветеринарний підрозділ - 4 чоловіки.
Загальну кількість нагороджених зараз визначити вкрай складно. Відомо декілька кавалерів ордену, чиї імена у наведеному переліку не вказані. Це старший стрілець Віклюк (командир 3 рою 31 полку), вістун Лев Яськевич, сотник Порфирій Силенко та підполковник Роман Долинський.
5 вересня 1944 року з'явився наказ про нове формування Дивізії. До 31 грудня вона мала бути готовою до бойових дій.
У цей момент політична ситуація навколо Дивізії СС Галичина змінилася. 17 жовтня 1944 року Генріх Гіммлер санкціонував зміну назви на 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (ukrainische Nr.1).
28 вересня командування СС видало наказ про передислокацію Дивізії до Словаччини для охорони від партизан району навколо міста Жиліна.
У Словаччині Дивізія СС Галичина, 18 Дивізія СС Horst Wessel і 29 італійська Дивізія СС утворили бойову групу Вайєрсдорф з метою знищення радянської партизанської Дивізії ім. Ковпака. У Словаччині Дивізія була добре зустрінута місцевим населенням, яке до комуністів ставилося переважно негативно. Бійці взяли під захист словацьких робітників, що їх тероризували червоні партизани.
26 січня Дивізію передислоковано до Югославії, де вона боролася проти комуністичних партизанів Тіто.
Пізніше вона опинилася в Австрії, де приймала участь в боях біля замку Гляйхенбер: битву було виграно, і два українця - поручники Володимир Козак і Остап Чучкевич - отримали Залізні Хрести І класу. 6 та 8 квітня О.Чучкевич очолював вдалі контратаки дивізійників, а 15 квітня підрозділ на чолі з В.Козаком зняв блокаду замку.
Перед цим, 12 березня 1945 року, німецький уряд в особі рейхсміністра Східних земель Альфреда Розенберга визнав Український Національний Комітет на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командуючим УНА 15 березня був призначений П.Шандрук, начальником штабу - генерал А.Валійський. 17 березня - день початку формування УНА.
До складу УНА мали увійти Дивізія СС Галичина, котра від 19 квітня отримала назву 1 Українська Дивізія УНА (1 УД УНА) плюс всі українські добровольчі формування, що входили до складу німецьких частин і мали назву Українське Визвольне Військо (УВВ), добровольці з військовополонених українців та цивільних робітників з Німеччини, батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді - під назвою 2 УД УНА.
7 квітня генерал Шандрук виїхав до 1 УД УНА, яка тримала фронт в районі Фельдбаха (Австрія), де представив штабу майбутнього командира Дивізії, а поки начальника штаба генерала Михайла Крата.
25 квітня частини Дивізії прийняли присягу на вірність Україні.
У повоєнні роки у Торонто засновано Головну Управу Братства колишніх вояків 1 УД УНА. 20 червня 1992 року філію Управи створено у Львові.
Дивізією СС Галичина досі лякають один одного прибічники легалізації наркотиків, знервовані українофоби, корумповані чиновники та проплачені з-за кордону захисники прав меншостей за рахунок дискримінації більшості.
Це добре. Значить боротьбу треба продовжувати.
Героям Слава!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта