Розпочав дійство відомий кобзар Тарас Компаніченко, заспівавши тужливу думу про «безродноє і бездольноє соколятко». Всі в залі засумували і мало не просльозилися.
Тарас Компаніченко
Врятував Сашко Власюк, більш відомий публіці як лірник Сашко, який грає на лірі в групі “Вій”, а тепер ще й відомий своїми казками. В червні він презентував два компакт-диски – “Химерні оповіді” і “Казки лірника Сашка дорослим і дітям”. Він витягнув із залу на сцену декого з глядачів, перетворивши їх на героїв своїх казок — такий собі народний театр.
Спочатку він розповів казку “Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід”, а після виступу “Божичів” – “Про цигана Романа, Мару-Поторочу і Москальське царство”. Якщо хто не знає, то в другій казочці розповідається про те, як циган разом з любими друзями керував державою, але так і не став державним діячем, бо його природа — бути циганом. Казочка закінчується висновком, що він може й був непоганим конярем чи то під Хоружівкою, чи то під Юзівкою, але цар з нього був до сраки.
Фольклорний ансамбль «Божичі»
“Божичі” представили дуже продуману і гарно збалансовану програму, можна сказати, Арійський стандарт. Окрім пісень в ній були елементи театралізованого дійства і навіть танці. Особливо вражала їхня традиційна техніка виконання пісень, дуже гарні сильні голоси, особливо жіночий вокал. Пісні у виконанні «Божичів» слухалися у стані якогось сакрального завороження, можливо тому, що у слухачів відбувалося пробудження родової пам’яті.
Ілля Фетисов (зліва) і Валерій Гладунець
Дівчата переважно співали без акомпанементу, але пізніше в руках Сусанни з’явився бубон, а у Іллі Фетисова – баян. Сумні пісні співалися весело (як це прийнято в українців), а веселі і жартівливі наснажували вибуховою енергією волі до життя, гідності і впевненості у невмирущості нашого роду.
Учасники ансамблю самостійно збирають старі українські пісні по селах і хуторах переважно Лівобережної України, відтворюють їх і потім подають в автентичному співі – так, як співали наші предки.
Цей концерт був одним зі спонсорських проектів “Божичів”. Протягом цієї осені вони також поширюватимуть свій новий – третій – альбом і проїдуть з концертним туром від Сум до Запоріжжя.
Потім знову виступав Тарас Компаніченко, але цього разу занадто довго – у великих дозах він просто втомлює. Можливо, тому що виконувані ним думи були дуже сумні, трагічні, а він сам був з таким обличчям, ніби ми прийшли на колективний похорон. Похорон не так козаків, як взагалі козацького духу. Можливо, він забув, що кобзарі головним чином надихали народ на боротьбу за вищі цілі, заряджали наступаючі козацькі полки незламною волею до перемоги.
Тарас Компаніченко, звичайно, робить велику справу, відроджуючи кобзарську традицію і нашу культурну спадщину, але в наш час загального духовного спустошення, песимізму і розчарування народ потребує таких пісень, які його підбадьорюють, надають сміливості та віри в перемогу.
Ілля Фетисов і Сусанна Карпенко — керівники ансамблю «Божичі»
В цілому ж концерт пройшов просто чудово. Такі заходи корисні ще й тим, що на них можна зустріти багатьох старих друзів, а також познайомитися з іншими активними українцями.
Цікаво, що серед глядачів було незвично багато красивих дівчат і хлопців, багато хто з яких прийшов в українських вишиванках. Висока концентрація істинних арійців — це ще одна важлива заслуга такого роду концертів. Краса надихає і зцілює.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Яке мистецтво приваблює істинних арійців
Світ:
06092502e.jpg
Тарас Компаніченко
Врятував Сашко Власюк, більш відомий публіці як лірник Сашко, який грає на лірі в групі “Вій”, а тепер ще й відомий своїми казками. В червні він презентував два компакт-диски – “Химерні оповіді” і “Казки лірника Сашка дорослим і дітям”. Він витягнув із залу на сцену декого з глядачів, перетворивши їх на героїв своїх казок — такий собі народний театр.
Спочатку він розповів казку “Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід”, а після виступу “Божичів” – “Про цигана Романа, Мару-Поторочу і Москальське царство”. Якщо хто не знає, то в другій казочці розповідається про те, як циган разом з любими друзями керував державою, але так і не став державним діячем, бо його природа — бути циганом. Казочка закінчується висновком, що він може й був непоганим конярем чи то під Хоружівкою, чи то під Юзівкою, але цар з нього був до сраки.
Фольклорний ансамбль «Божичі»
“Божичі” представили дуже продуману і гарно збалансовану програму, можна сказати, Арійський стандарт. Окрім пісень в ній були елементи театралізованого дійства і навіть танці. Особливо вражала їхня традиційна техніка виконання пісень, дуже гарні сильні голоси, особливо жіночий вокал. Пісні у виконанні «Божичів» слухалися у стані якогось сакрального завороження, можливо тому, що у слухачів відбувалося пробудження родової пам’яті.
Ілля Фетисов (зліва) і Валерій Гладунець
Дівчата переважно співали без акомпанементу, але пізніше в руках Сусанни з’явився бубон, а у Іллі Фетисова – баян. Сумні пісні співалися весело (як це прийнято в українців), а веселі і жартівливі наснажували вибуховою енергією волі до життя, гідності і впевненості у невмирущості нашого роду.
Учасники ансамблю самостійно збирають старі українські пісні по селах і хуторах переважно Лівобережної України, відтворюють їх і потім подають в автентичному співі – так, як співали наші предки.
Цей концерт був одним зі спонсорських проектів “Божичів”. Протягом цієї осені вони також поширюватимуть свій новий – третій – альбом і проїдуть з концертним туром від Сум до Запоріжжя.
Потім знову виступав Тарас Компаніченко, але цього разу занадто довго – у великих дозах він просто втомлює. Можливо, тому що виконувані ним думи були дуже сумні, трагічні, а він сам був з таким обличчям, ніби ми прийшли на колективний похорон. Похорон не так козаків, як взагалі козацького духу. Можливо, він забув, що кобзарі головним чином надихали народ на боротьбу за вищі цілі, заряджали наступаючі козацькі полки незламною волею до перемоги.
Тарас Компаніченко, звичайно, робить велику справу, відроджуючи кобзарську традицію і нашу культурну спадщину, але в наш час загального духовного спустошення, песимізму і розчарування народ потребує таких пісень, які його підбадьорюють, надають сміливості та віри в перемогу.
Ілля Фетисов і Сусанна Карпенко — керівники ансамблю «Божичі»
В цілому ж концерт пройшов просто чудово. Такі заходи корисні ще й тим, що на них можна зустріти багатьох старих друзів, а також познайомитися з іншими активними українцями.
Цікаво, що серед глядачів було незвично багато красивих дівчат і хлопців, багато хто з яких прийшов в українських вишиванках. Висока концентрація істинних арійців — це ще одна важлива заслуга такого роду концертів. Краса надихає і зцілює.
Хай Буде!
-------------------------------
В тему:
Згадай себе!
Гіперборійські традиції українців
Арійський стандарт
Марш титанів: історія Білої раси
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта