Для того, щоб окупант не почувався в гостях як вдома, був потрібен Генерал Шухевич.
Для того, щоб навести в країні елементарний порядок, був потрібен Генерал Піночет.
Для того, щоб вшанувати всіх полеглих у братовбивчій війні співвітчизників, незалежно від сторони барикад, був потрібен Генерал Франко.
Йдеться не про армійський фактор. Йдеться про наявність жорсткої волі. Волі до боротьби, волі до реалізації ефективних кроків, волі до національного примирення. Безвольне суспільство – це рак, проказа і сифіліс. Воля надає формі зміст. Тому боротьба за збереження української нації, слов’янського етносу та білої раси носить характер культурної контрреволюції діянь.
Не республіка, а нація є пріоритетом. Ця республіка антинаціональна. Етноцид і геноцид. Наповнювати її українським змістом - пуста витрата часу. Нема що наповнювати. Збережемо націю – збережемо історичну пам’ять, носієм якої є кров. Кров потребує збереження.
Війна за історію
Є два види ворога: відкритий і прихований. Відкритий ворог не так небезпечний, бо сутність свою українофобську не приховує. Прихований ворог – особливо небезпечний, бо ховає своє мерзотне українофобське нутро під виглядом „толерантності”. Прихований толерантний ворог отримав від спонсорів завдання приватизувати націоналізм, щоб скомпрометувати його бездіяльністю і неспроможністю. Для цього посилено переписується історія: якщо раніше націоналісти асоціювалися зі шмайсерами в руках комунікабельних рожевощоких мракобісів, то нині „справжній націоналіст” – непереконливого вигляду ліберальний інтелектуал, любитель Євросоюзу і науково-практичних конференцій з жалібними молебнями. Дійшло до того, що „справжніми націоналістами” почали називати себе пацифісти, ліберали, анархісти, троцькісти, хіппі та інші дегенерати. Вони - провокатори. Ліберал, який називає себе націоналістом – провокатор.
Націоналізм – це Україна для українців, це Крути, ОУН, УПА, Дивізія СС Галичина. Це воля, кров і війна за свободу. Ви можете уявити народжену на Майдані політичну націю (гранти, толерантність, Сорос і любі друзі) поруч з бійцями батальйону Нахтігаль? Провокація!!! :))).
Немає нічого більш огидного, ніж ліберальна тиранія, коли ублюдки мають статус недоторканих (толерантність до ублюдків – закон лібералізму), а патріоти автоматично стають чомусь ксенофобами :). Окупація – це терор проти патріотів в інтересах ублюдків.
Символом існуючого стану речей є пам’ятник Леніну-Бланку на Хрещатику, центральній вулиці столиці України.
Культурний фронт
В музичній галузі ця республіка породила Вєрку Сєрдючку та Яна Табачника. В літературі ця республіка породила Андруховича, Карпу, Жадана, Дереша і тому подібне. Дегенеративне мистецтво – це дуже погано. Дегенеративне мистецтво покликано виховувати і консервувати дегенератів. Дегенеративне мистецтво – квінтесенція лібералізму, бо цінність існування спільноти обумовлена якістю виробленого нею культурного продукту. Культурний контрреволюціонер – проти дегенеративного мистецтва. Купуючи твір дегенеративного мистецтва, ти сприяєш дегенератам. А сприяти дегенератам не можна. Сприяти треба нормальним. Це нормально. Таким чином дегенеративне мистецтво не просто квінтесенція лібералізму, а й апофеоз ненормальності. Недарма ця республіка породила Вєрку Сєрдючку, Яна Табачника, Андруховича, Карпу, Жадана, Дереша і тому подібне.
Національна еліта нічого спільного з дегенеративним мистецтвом немає. Кредит довіри до кращих представників еліти – Ніни Матвієнко, Андрія Середи, Олега Лужного, Ліни Костенко та інших – обумовлений їхньою непричетністю до модної зарази мистецького лібералізму.
P.S.
Бути нормальним – це бути немодним. Український народ зберіг власну тотожність завдяки вродженому реакційному мракобіссю. Всі ми розуміємо, що ліберальна окупація нищить наші культурні цінності, що недалекий той час, коли постане питання цензурування шевченкового „Кобзаря” (з такими текстами нас не приймуть у Євросоюз), а потім будуть вимагати нашого каяття з щомісячними відрахуваннями із зарплати за остаточне вирішення хазарського питання, Хмельниччину та феєрію Коліївщини.
Щоб цього не допустити, треба: а) називати речі своїми іменами; б) трансформувати слова в дії. Критерієм теорії є практика. Нічого нового.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Все краще - в минулому
Світ:
Ukrchildren.jpg
Для того, щоб окупант не почувався в гостях як вдома, був потрібен Генерал Шухевич.
Для того, щоб навести в країні елементарний порядок, був потрібен Генерал Піночет.
Для того, щоб вшанувати всіх полеглих у братовбивчій війні співвітчизників, незалежно від сторони барикад, був потрібен Генерал Франко.
Йдеться не про армійський фактор. Йдеться про наявність жорсткої волі. Волі до боротьби, волі до реалізації ефективних кроків, волі до національного примирення. Безвольне суспільство – це рак, проказа і сифіліс. Воля надає формі зміст. Тому боротьба за збереження української нації, слов’янського етносу та білої раси носить характер культурної контрреволюції діянь.
Не республіка, а нація є пріоритетом. Ця республіка антинаціональна. Етноцид і геноцид. Наповнювати її українським змістом - пуста витрата часу. Нема що наповнювати. Збережемо націю – збережемо історичну пам’ять, носієм якої є кров. Кров потребує збереження.
Війна за історію
Є два види ворога: відкритий і прихований. Відкритий ворог не так небезпечний, бо сутність свою українофобську не приховує. Прихований ворог – особливо небезпечний, бо ховає своє мерзотне українофобське нутро під виглядом „толерантності”. Прихований толерантний ворог отримав від спонсорів завдання приватизувати націоналізм, щоб скомпрометувати його бездіяльністю і неспроможністю. Для цього посилено переписується історія: якщо раніше націоналісти асоціювалися зі шмайсерами в руках комунікабельних рожевощоких мракобісів, то нині „справжній націоналіст” – непереконливого вигляду ліберальний інтелектуал, любитель Євросоюзу і науково-практичних конференцій з жалібними молебнями. Дійшло до того, що „справжніми націоналістами” почали називати себе пацифісти, ліберали, анархісти, троцькісти, хіппі та інші дегенерати. Вони - провокатори. Ліберал, який називає себе націоналістом – провокатор.
Націоналізм – це Україна для українців, це Крути, ОУН, УПА, Дивізія СС Галичина. Це воля, кров і війна за свободу. Ви можете уявити народжену на Майдані політичну націю (гранти, толерантність, Сорос і любі друзі) поруч з бійцями батальйону Нахтігаль? Провокація!!! :))).
Немає нічого більш огидного, ніж ліберальна тиранія, коли ублюдки мають статус недоторканих (толерантність до ублюдків – закон лібералізму), а патріоти автоматично стають чомусь ксенофобами :). Окупація – це терор проти патріотів в інтересах ублюдків.
Символом існуючого стану речей є пам’ятник Леніну-Бланку на Хрещатику, центральній вулиці столиці України.
Культурний фронт
В музичній галузі ця республіка породила Вєрку Сєрдючку та Яна Табачника. В літературі ця республіка породила Андруховича, Карпу, Жадана, Дереша і тому подібне. Дегенеративне мистецтво – це дуже погано. Дегенеративне мистецтво покликано виховувати і консервувати дегенератів. Дегенеративне мистецтво – квінтесенція лібералізму, бо цінність існування спільноти обумовлена якістю виробленого нею культурного продукту. Культурний контрреволюціонер – проти дегенеративного мистецтва. Купуючи твір дегенеративного мистецтва, ти сприяєш дегенератам. А сприяти дегенератам не можна. Сприяти треба нормальним. Це нормально. Таким чином дегенеративне мистецтво не просто квінтесенція лібералізму, а й апофеоз ненормальності. Недарма ця республіка породила Вєрку Сєрдючку, Яна Табачника, Андруховича, Карпу, Жадана, Дереша і тому подібне.
Національна еліта нічого спільного з дегенеративним мистецтвом немає. Кредит довіри до кращих представників еліти – Ніни Матвієнко, Андрія Середи, Олега Лужного, Ліни Костенко та інших – обумовлений їхньою непричетністю до модної зарази мистецького лібералізму.
P.S.
Бути нормальним – це бути немодним. Український народ зберіг власну тотожність завдяки вродженому реакційному мракобіссю. Всі ми розуміємо, що ліберальна окупація нищить наші культурні цінності, що недалекий той час, коли постане питання цензурування шевченкового „Кобзаря” (з такими текстами нас не приймуть у Євросоюз), а потім будуть вимагати нашого каяття з щомісячними відрахуваннями із зарплати за остаточне вирішення хазарського питання, Хмельниччину та феєрію Коліївщини.
Щоб цього не допустити, треба: а) називати речі своїми іменами; б) трансформувати слова в дії. Критерієм теорії є практика. Нічого нового.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта