Федерація безвиході

Сукупність того й іншого, екзотична безвихідь з Кацем і Жириновським в ролі санкціонованих Сурковим-Дудаєвим чорносотенців. Така РФ, де пафосна істерія компенсує розкрадання того, що не встигли вкрасти куршавелеві попередники, США та Китаю потрібна.

Розуміючи невідворотність неминучого, кремлівські мудреці (куратор Владислав Сурков-Дудаєв) взяли курс на самозбереження торгової марки «РФ» за будь-яку ціну. Тобто повзуча етнічна окупація та вже здійснена внаслідок перестройки економічно-культурна окупація ребрендінгу не передбачає. Вже нині проект РФ втратив слов’янське обличчя, - достатньо подивитися випуски новин ОРТ, РТР, ТВЦ або якесь ток-шоу з серіалом. РФ стала етнічним бастардом з домінуванням політичної нації в усіх сферах суспільного життя. Етнічне походження президента РФ Мєдвєдєва є більш ніж красномовним. А риба гниє з голови. У зв’язку з цим виникає питання, ким насправді є Путін і якою є стратегічна мета його призначення на президентську посаду (призначення такого рівня без санкції Білого Дому неможливі за визначенням).

Мутація РФ виразно проявляється в слов’янофобії, зокрема в українофобії, як національній ідеї республіки. Ненависть до Європи є логічним результатом євразійської доктрини з-під пера Алєксандра Гєльєвіча Дугіна, фінансованого, як відомо, китайськими товаришами. Китаю потрібна РФ не лише в якості території життєвого простору і джерела природних багатств – федерація потрібна Пекіну як механізм стратегічного домінування в масштабах півкулі. Стратегічна вісь Пекін-Москва є результатом спільних інтересів еліт. Все, що суперечить інтересам Пекіна, автоматично суперечить інтересам Москви. Відповідно кожен факт спротиву слов’янського населення щодо насильницької зміни етнічного складу тих чи інших регіонів, що супроводжується насильницькими діями мігрантів щодо слов’ян (Кондопога, Ставрополь), кваліфікується місцевим апаратом чиновників як «расизм». Витиснення слов’ян з місць компактного історичного проживання має відбуватися в атмосфері злагоди.

Паралельно США затишно почуваються в ролі офіційного ворога РФ №1 – поп-дуалізм для електорату цілком задовольняє обидві сторони з огляду на спільні алмазо-нафтові інтереси братів по крові з Кремля і Манхеттену – навіть характерну публіку з Брайтон-біч в Штатах називають «русскими». Екскурс в історію, як ніколи актуальний – США визнали СССР в 1933 році, в розпал Голодомору. Геноцид української нації був умовою дипломатичного визнання. Висновок очевидний – ненависть кремлівського кагалу, як і кагалу з Білого Дому, до українського народу, носить генетичний характер. Голодомор – це помста, пронесена крізь віки. Помста породжує помсту.

Символічно, що всі слов’янські народи, за термінологією Кремля – зрадники. Чому – зрозуміло. Адже сам Кремль не є слов’янським. Тому важко не погодитися з визначними російськими націоналістами, зокрема з п.Широпаєвим – РФ є ворогом слов’ян. Москва вже de facto є столицею Північного Кавказу з геометрично прогресуючими чайна-таунами, і процес цей невідворотний.

Саме з огляду на це роль Києва як містичного серця слов’янської цивілізації викликає в Москві регулярні припадки буйної шизофренії (експерти констатують надзвичайну велику концентрацію серед українофобів юродивих, епілептиків, косих, бомжів – згадайте масовки ПСПУ, Каурова, КПУ). Розуміння Кремлем неможливості заборонити історичний факт заснування Москви київським князем Юрієм Долгоруким породжує перманентну знервованість кремлівських чиновників, тільки-но мова заходить про Україну – у віце-прем’єра РФ Іванова навіть виникає на обличчі тік. Москва зобов’язана Києву самим фактом свого існування, і нікуди від цього не дітися.

Конфлікт Україна-РФ є продовженням конфлікту Київ-Хазарія. Місія звільнення братів-слов’ян від окупації є благородною. На даному історичному етапі посада Князя Святослава лишається вакантною.