Майже 20-річне напіввороже співіснування українських емігрантів обох хвиль в Канаді і США, а також оригінальний досвід європейської еміграції – це величезне надбання української нації. Той об’єднуючий фактор, що вони всі емігранти, може дати колосальний ефект взаєморозуміння, що приведе емігрантів до влади і мирним шляхом ізолює олігархів від влади, сконцентрувавши їхню енергію тільки на бізнесі і встановивши жорсткий контроль над ними через податки.
Приводом для написання цієї статті став факт свідомої чи не свідомої дезінформації емігрантів офіційними установами України, відповідальними за проведення виборів за її межами.
Як відомо з неоднократного роз’яснення газетою “Міст” і з результатів персональної зустрічі Консула України в Нью-Йорку п. Погорельцева з виборцями в приміщенні УККА два місяці тому, котрий підтвердив інформацію, що, згідно з Конституцією України, єдиною вимогою для участі в виборах громадян і безперечним їх правом , а також моральним обов’язком є представлення для реєстрації в консулят :
- паспорта громадянина України;
- письмової заяви про бажання взяти участь у виборах.
На спеціально поставлені тоді мною п. Погорєльцеву запитання стосовно участі у виборах громадян України, які не є на обліку в консуляті, а також громадян України, котрі прийняли громадянство інших країн, але не відмовлялися офіційно від громадянства України, тобто їх нема в списку позбавлених громадянства України особисто Президентом України, також була позитивна для емігрантів відповідь. Отже, виглядало, що хоча б в цьому питанні в українців все як в цивілізованих людей. Але не спішімо з висновками.
Моя сім’я (дружина і дві дорослі дочки) постійно з 1995 р. беремо участь в усіх виборах, причому один раз протягом 2-х років навіть були на тимчасовому обліку,
але потім ми вже були в списках консуляту і ніколи проблем не виникало.
Як не парадоксально, але проблеми почалися зараз, коли нібито торжествує демократія і ці проблеми створюються виключно президентськими структурами, тобто посольствами і консулятами. Важко собі уявити, що Президент Ющенко є ворогом емігрантів і боїться, що емігранти проголосують проти нього, тому що він не виконав те, що обіцяв зробити для них і тому був прийнятий антиконституційний закон про вибори в 2007 р., де чітко зафіксована вимога обов’язкового перебування емігрантів на консульському обліку.
Навпаки, відомо, що цей закон був ініційований і проголосований “слугами народу” з блоків Тимошенко і Януковича, Президент Ющенко зробив подання в Конституційний суд на предмет неконституційності цього закону, але як завжди українська Феміда мовчить навіть в прозорих ситуаціях. Як наслідок – появилися в емігрантській пресі офіційні повідомлення , що 30 листопада закривається реєстрація бажаючих голосувати, причому підкреслено, що право голосу мають тільки ті громадяни, що є на консульському обліку.
Стосовно нашої сім’ї ця новина проявилася дуже оригінально – дружина одержала (з України!) підтвердження, що вона є в списку емігрантів, які мають право голосу і це підтвердження негайно було переслано консулятом на нашу адресу в Нью-Йорку за місцем проживання нашої сім’ї. Коли ж 16 листопада я звернувся в консулят за поясненням такого парадоксу, мені ввічливо пояснили, що очевидно дружина є на консульському обліку, а ми троє – ні. Коли я відкрив секрет, що це абсурд, поскільки ніхто з нас роками не стоїть на консульському обліку і це просто-напросто довільне трактування Конституції і ворожого емігрантам неконституційного закону,чиновник признав, що така вимога є серйозним порушенням Конституції України і обмеження конституційних прав громадян, але вони керуються законом.
По-людськи чиновників з консуляту можна зрозуміти – вони роблять ставку на виграш або Януковича або Тимошенко і, працюючи в президентській структурі, махнули на діючого Президента рукою, щоб не втратити хлібне місце при приході до влади нового президента. Але ж Конституція України не тенісний м’ячик і вона є вищим від дебільних законів, прийнятих за бізнес-домовленостями ворожих Україні сил.
Притиснутий до стінки чиновник подзвонив кудись по телефону за вказівкою і йому наказали БЕЗПЛАТНО поставити всіх нас на тимчасовий консульський облік і дати нам можливість проголосувати. Здавалося б Конституція по відношенні до нас перемогла, але в результаті телефонної розмови в чиновника прорвалося випадково уточнююче питання: «Створивши такий прецедент, як же бути з тими 500 громадянами, яким ми відказали у виборчому праві поскільки вони не на консульському обліку?»
Відповіді я не чув, але легко здогадатися, що не тільки вони, а мільйони українських емігрантів не здійснять своє волевиявлення на виборах всіх рівнів навіть при діючому демократичному Президенті. Але якщо президентом стане або Янукович або Тимошенко, то ГУЛАГ для емігрантів-громадян України в плані конституційних прав виявиться курортом.
Ющенко дуже слабкий Президент, коли навіть в конституційно закріпленому за ним господарстві творяться такі речі. Але стає страшно, коли хтось з його опонентів стане президентом і це господарство новий президент конституційно оформить, перед тим підтасувавши під себе Конституцію України. Очевидно правильно мислить емігрант з Філадельфії пан Лунь, коли відкрив для себе істину, що “в Україні все вже розібрано: хтось сів на газ, хтось на нафту, хтось на родючу землю, а хтось хоче сісти на емігрантів”.
Звертаюсь до п. Луня, до всіх громадян України, що живуть в Україні, але в своїй незалежній державі є безправнішими емігрантами ніж їхні брати-емігранти за її межами – не дозволимо сісти на нас нікому. Нас мільйони і ми повинні диктувати закони через своїх обранців, а не підкорятися законам не нами вибраних законодавців.
Як громадянин України я перебрав всі можливі способи якось співпрацювати з Україною і знаю десятки патріотів України негромадян України із старої діаспори, які вложили в неї гроші і нерви – нічого не виходить і, очевидно, не вийде, доки на всіх рівнях влади в Україні не буде нами обраних наших представників-емігрантів, а це можливо тільки в одному, хоч і дуже примітивному і непопулярному в народі випадку: створенні ще одної партії - Партії Емігрантів.
Хоч згідно з Конституцією України це буде партія громадян-емігрантів України і її громадян, які почувають себе там емігрантами, але ніхто не зможе заборонити брати активну участь в діяльності партії формально негромадянам України, але реально найкращих її громадян, тобто старій українській еміграції.
Як президент громадської організації Всесвітній Український Бізнес-Економічний Фонд (ВУБЕФ), який був заснований ще при режимі Кучми і не був зареєстрований тоді тому, що класифікувався режимом як політична організація (і чиновники режиму були праві – найкраща політика це сильний дрібний бізнес і економіка, розвитку яких ми сподівалися дати сильний імпульс), я дійшов висновку, що не можна силами громадської організації захистити в неправовій державі якусь одну групу технічно-технологічних інтелектуалів і бізнесменів, що створюють нову потрібну для України продукцію як замінник імпортованої продукції,тобто потягнуть за собою економіку України.
Для мене також ясно, що найбільша громадська організація діаспори Світовий Конгрес Українців і інші серйозні громадські організації при всій повазі до них за їх велетенську роботу на благо України не досягнуть поставлених завдань при приході до влади Януковича чи Тимошенко і тим більше не захистять інтересів українських громадян-емігрантів. Але при їх моральній підтримці і статутні завдання ВУБЕФ і статутні завдання цих організацій легко вирішити при створеннні потужної Партії Емігрантів і приході до часткової влади в Україні у всіх гілках цієї влади, а в перспективі і повної влади в Україні, враховуючи величезний потенціал української еміграції.
Ми всі вважаємо, що діючий Президент є слабкий, але я особисто розумію його слабкість. Президент любої країни опирається на найбільшу на даний момент силу в цій країні, а цю силу представляє так звана еліта, причому завжди є кілька конкуруючих сил і відповідно кілька еліт. Слабкість діючого Президента пояснюється слабкістю, а точніше відсутністю еліти на яку він може опертися, тому його слабкість це не його вина, а вина народу, який не породив для нього справжню пропрезидентську еліту.
Народ на Майдані дав Ющенку владу, але цього замало для демократії , яку анонсував і чітко притримується Президент. Народ залишив його сам-на-сам з псевдоелітою, яку знову ж таки у всі органи влади вибрав цей же народ. Виконати дані на Майдані Президентом обіцянки демократичними методами не можливо було здійснити – потрібен був кривавий терор для псевдоеліти, а це гори нових трупів і режим гірший ніж радянський. Ющенко на це не пішов і правильно зробив, як би його не критикували гарячі голови і колишні його щирі прихильники.
Як не парадоксально і образливо це не звучить для громадян України включно з новітніми емігрантами, але це що в першому наближенні можна вважати українською елітою виявилося за кордоном і тільки в середовищі старої діаспори США і Канади (я маю на увазі Джуса, Сікорського, Балабана, Яцика, Городецького, Пріцака, Назаревича, Дужого, Бачинського, Палагнюка, Мазуркевича, Яримовича, Возняка і тисяч емігрантів нижчого рівня, але котрі зробили для України не менше). Це вони побудували в еміграції більш українську Україну,ніж на материнській території.
Новітні емігранти не стали українською елітою і ще не скоро нею стануть, а можливо не стануть ніколи, проте вони своїми очима бачили справжню українську еліту, намагалися з нею співпрацювати, були нею відверто проігноровані і також самі відверто ігнорують цю еліту, хоч відчувають свою неповноцінність. І майже 20-річне напіввороже співіснування українських емігрантів обох хвиль в Канаді і США, а також оригінальний досвід європейської еміграції, яка розвивалась самостійно – це величезне надбання української нації і той об’єднуючий фактор, що вони всі емігранти, в рамках Партії Емігрантів може дати колосальний ефект взаєморозуміння, що приведе емігрантів до влади і мирним шляхом ізолює олігархів від влади, сконцентрувавши їхню енергію тільки на бізнесі і встановивши жорсткий контроль над ними через податки.
Маючи досвід проживання в цивілізованих країнах така влада чітко буде знати, в якому напрямі вести Україну. Ситуації, коли Кучма розпачливо кричав: «Скажіть, що будувати і я побудую» однозначно не буде.
Першим кроком до цієї влади повинна стати потужна підтримка діючого Президента у виборах його на другий термін. При його програші можна втратити всі ці хиткі досягнення України, а можливо й саму незалежність держави. Визначилися основні претенденти на крісло Президента України – іменно на крісло, а не найвищу посаду, відповідальну за достойне місце держави в світовій спільноті.
Аналізуючи довгий список претендентів і порівнюючи його з діючим Президентом мені не зрозуміло, для чого ці вибори взагалі – і дитині ясно, що це вибори заради виборів і ця процедура є простим механічним виконанням положення діючої Конституції із завідомо відомим результатом, хоча претенденти на це місце навіть близько не порівнюються з надзвичайно слабким діючим Президентом.
Принаймні діючий Президент є непоганим символом незалежної України і має за своїми плечима деякий позитивний реальний імідж як реформатор держави, підтверджений протягом достатнього відрізку часу в різних ситуаціях і різних діючих режимах і просліджується певна логіка в його діяльності як зв’зкового між глибоким минулим в державотворенні України і чітке бачення її майбутнього. Якщо дивитися з цієї точки зору, то всі без виключення його конкуренти дрімучі примітивні люди, які рвуться до влади з ворожими для незалежності України намірами.
Ідею Ющенка про відокремлення бізнесу від влади і знищення корупції у виконавчих, законодавчих і судових гілках влади неможливо здійснити в умовах сьогоднішньої України, оскільки навіть народно-демократичі сили, в тому числі сам Ющенко, користуються послугами олігархів, тобто неможливо розділити те, що органічно зрослося. Співпраця ВУБЕФ з ніби то національними силами в Тернополі, де склалася унікальна ситуація тривладдя (президентська адміністрація, народна облрада Тягнибока і псевдоукраїнська виконавча влада Тимошенко) чітко продемонструвала вищесказане. Працюючи там по кількох проектах при повній підтримці президентської адміністрації, облради і діаспори (достатньо сказати, що я при допомозі старої діаспори зустрічався з радником Президента з енергетичних питань Соколовським стосовно проекту сучасної системи контролю кількості і якості газу в магістральних трубопроводах ГТС в західних стандартах і регулярно інформував його про стан справ) ні один проект не просунувся суттєво з 25 травня цього року.
І справа навіть не у відсутності достатніх коштів – відсутність професіоналізму влади – це одна причина і, як наслідок – страх взяти на себе відповідальність – друга причина. Так, внаслідок конфлікту президентської і виконавської структур по газових питаннях п. Соколовський нічого не вирішував, а відсилав мене до держкомпанії”Нафтогаз”, свідомо знаючи,що “професіонал” Тимошенко не зацікавлена в цьому проекті згідно з таємними домовленостями з Путіним. Таким чином, найдрібніше питання по цьому проекту зводилося до політичного рішення.
Зрозумівши приреченість наших потуг в найближчому майбутньому ВУБЕФ запросив Тягнибока у США (Випані) на організований там структурою “Нова хвиля” бізнес-форум, щоб обсудити всі ці питання. Натомість під час організації цієї поїдки і дискусій представник Тягнибока в США запропонував нам створити осередки підтримки партії Тягнибока в США, що ми і зробили протягом одного тижня, користуючись давно створеною структурою ВУБЕФ в кількох штатах, але висунули свою умову при зустрічі з представником Тягнибока, а також вислали цю умову в письмовому вигляд в офіс Тягнибока.
За нашою логікою і логікою програми партії Тягнибока ця умова повинна була різко підняти рейтинг цієї партії і дати позитивний ефект для господарських проектів у Тернополі і нову ідею організації виконавчої влади в Україні (в плані звільнення уряду від представників партій, замінивши їх незалежними професіоналами). Ми запропонували Тягнибоку включити в свою передвиборчу програму і озвучити проектний склад уряду України і його програму виходу з економічної кризи. Прем’єр-міністр і базові міністри цього уряду рекомендувалися з кадрів ВУБЕФ, що проживають в Україні, а друга половина уряду передбачалася з числа емігрантів України, що відповідають критерію національної еліти.
Родзинкою нашої пропозиції було те, що ні один член уряду ніколи не був в ніякій партії, крім прем’єр-міністра, що був колись вимушеним радянським комуністом (як керівник високого рангу), але має світлу голову, високий прфесіоналізм енергетика-атомника, унікальні організаторські здібності, шалену працездатність і є українським патріотом не на словах. На цьому форумі віртуальні Тягнибок-прези-дент і прем’єр-міністр повинні були зустрітися і познайомитися. Але після таких пропозицій представники Тягнибока в Україні і в США перестали відповідати на наші дзвінки.
Знаючі люди в Україні назвали прізвища олігархів, котрі підтримують Тягнибока і тільки посміялися над нашою пропозицією, що передбачала повний розрив відносин з цими олігархами у випадку проголошення нашої програми.
Шановний пане Тягнибок, ми розуміємо Вашу ситуацію і бажаємо виконати програму партії, але створені на базі ВУБЕФ осередки підтримки не будуть за Вас голосувати – ми будемо голосувати за Ющенка, а ці осередки будуть зародками майбутньої потужної Партії Емігрантів.
Одною із основних переваг цієї партії є фінансова незалежність її членів, а потенційна чисельність її 10-15 мільйонів реальних емігранів і така ж кількість їх родичів і найближчих в друзів в Україні.
Це означає, що фінансові можливості її необмежені і ця партія не тільки легко профінансує любі вибори, але здатна реалізувати найскладніші господарські проекти, наприклад викупити ГТС України і встновити європейську ціну 4 дол. на транспортацію російського газу територією України.
Але основною перевагою такої партії перед існуючими є те, що вона не буде залежна фінансово від олігархів і прихід її до влади дасть реальні шанси розірвати корупційні зв’язки у всіх гілках влади – і це є об’єктивна реальність.
Дійсно, найслабше місце як старої діаспори так і новітньої – це відсутність в їх середовищах не тільки представників великого бізнесу, але і дуже малий процент будь-яких бізнесменів, що підтверджується слабкими успіхами ВУБЕФ за час його існування. Але поскільки потенційні члени Партії Емігрантів це люди не бідні, а середнього і вище середнього рівня достатку і їх є десятки мільйонів – ця ахілесова п’ята емігрантів (практична відсутність бізнесменів) стає надзвичайно важливою перевагою при здобутті нею влади в Україні.
Ярослав ОЛАЧ,
президент Всесвітнього Українського Бізнес-Економічного Фонду (ВУБЕФ)
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Партія Емігрантів об’єднає українську діаспору і активно займеться державотворенням
Світ:
20091123094638.jpg
Як відомо з неоднократного роз’яснення газетою “Міст” і з результатів персональної зустрічі Консула України в Нью-Йорку п. Погорельцева з виборцями в приміщенні УККА два місяці тому, котрий підтвердив інформацію, що, згідно з Конституцією України, єдиною вимогою для участі в виборах громадян і безперечним їх правом , а також моральним обов’язком є представлення для реєстрації в консулят :
- паспорта громадянина України;
- письмової заяви про бажання взяти участь у виборах.
На спеціально поставлені тоді мною п. Погорєльцеву запитання стосовно участі у виборах громадян України, які не є на обліку в консуляті, а також громадян України, котрі прийняли громадянство інших країн, але не відмовлялися офіційно від громадянства України, тобто їх нема в списку позбавлених громадянства України особисто Президентом України, також була позитивна для емігрантів відповідь. Отже, виглядало, що хоча б в цьому питанні в українців все як в цивілізованих людей. Але не спішімо з висновками.
Моя сім’я (дружина і дві дорослі дочки) постійно з 1995 р. беремо участь в усіх виборах, причому один раз протягом 2-х років навіть були на тимчасовому обліку,
але потім ми вже були в списках консуляту і ніколи проблем не виникало.
Як не парадоксально, але проблеми почалися зараз, коли нібито торжествує демократія і ці проблеми створюються виключно президентськими структурами, тобто посольствами і консулятами. Важко собі уявити, що Президент Ющенко є ворогом емігрантів і боїться, що емігранти проголосують проти нього, тому що він не виконав те, що обіцяв зробити для них і тому був прийнятий антиконституційний закон про вибори в 2007 р., де чітко зафіксована вимога обов’язкового перебування емігрантів на консульському обліку.
Навпаки, відомо, що цей закон був ініційований і проголосований “слугами народу” з блоків Тимошенко і Януковича, Президент Ющенко зробив подання в Конституційний суд на предмет неконституційності цього закону, але як завжди українська Феміда мовчить навіть в прозорих ситуаціях. Як наслідок – появилися в емігрантській пресі офіційні повідомлення , що 30 листопада закривається реєстрація бажаючих голосувати, причому підкреслено, що право голосу мають тільки ті громадяни, що є на консульському обліку.
Стосовно нашої сім’ї ця новина проявилася дуже оригінально – дружина одержала (з України!) підтвердження, що вона є в списку емігрантів, які мають право голосу і це підтвердження негайно було переслано консулятом на нашу адресу в Нью-Йорку за місцем проживання нашої сім’ї. Коли ж 16 листопада я звернувся в консулят за поясненням такого парадоксу, мені ввічливо пояснили, що очевидно дружина є на консульському обліку, а ми троє – ні. Коли я відкрив секрет, що це абсурд, поскільки ніхто з нас роками не стоїть на консульському обліку і це просто-напросто довільне трактування Конституції і ворожого емігрантам неконституційного закону,чиновник признав, що така вимога є серйозним порушенням Конституції України і обмеження конституційних прав громадян, але вони керуються законом.
По-людськи чиновників з консуляту можна зрозуміти – вони роблять ставку на виграш або Януковича або Тимошенко і, працюючи в президентській структурі, махнули на діючого Президента рукою, щоб не втратити хлібне місце при приході до влади нового президента. Але ж Конституція України не тенісний м’ячик і вона є вищим від дебільних законів, прийнятих за бізнес-домовленостями ворожих Україні сил.
Притиснутий до стінки чиновник подзвонив кудись по телефону за вказівкою і йому наказали БЕЗПЛАТНО поставити всіх нас на тимчасовий консульський облік і дати нам можливість проголосувати. Здавалося б Конституція по відношенні до нас перемогла, але в результаті телефонної розмови в чиновника прорвалося випадково уточнююче питання: «Створивши такий прецедент, як же бути з тими 500 громадянами, яким ми відказали у виборчому праві поскільки вони не на консульському обліку?»
Відповіді я не чув, але легко здогадатися, що не тільки вони, а мільйони українських емігрантів не здійснять своє волевиявлення на виборах всіх рівнів навіть при діючому демократичному Президенті. Але якщо президентом стане або Янукович або Тимошенко, то ГУЛАГ для емігрантів-громадян України в плані конституційних прав виявиться курортом.
Ющенко дуже слабкий Президент, коли навіть в конституційно закріпленому за ним господарстві творяться такі речі. Але стає страшно, коли хтось з його опонентів стане президентом і це господарство новий президент конституційно оформить, перед тим підтасувавши під себе Конституцію України. Очевидно правильно мислить емігрант з Філадельфії пан Лунь, коли відкрив для себе істину, що “в Україні все вже розібрано: хтось сів на газ, хтось на нафту, хтось на родючу землю, а хтось хоче сісти на емігрантів”.
Звертаюсь до п. Луня, до всіх громадян України, що живуть в Україні, але в своїй незалежній державі є безправнішими емігрантами ніж їхні брати-емігранти за її межами – не дозволимо сісти на нас нікому. Нас мільйони і ми повинні диктувати закони через своїх обранців, а не підкорятися законам не нами вибраних законодавців.
Як громадянин України я перебрав всі можливі способи якось співпрацювати з Україною і знаю десятки патріотів України негромадян України із старої діаспори, які вложили в неї гроші і нерви – нічого не виходить і, очевидно, не вийде, доки на всіх рівнях влади в Україні не буде нами обраних наших представників-емігрантів, а це можливо тільки в одному, хоч і дуже примітивному і непопулярному в народі випадку: створенні ще одної партії - Партії Емігрантів.
Хоч згідно з Конституцією України це буде партія громадян-емігрантів України і її громадян, які почувають себе там емігрантами, але ніхто не зможе заборонити брати активну участь в діяльності партії формально негромадянам України, але реально найкращих її громадян, тобто старій українській еміграції.
Як президент громадської організації Всесвітній Український Бізнес-Економічний Фонд (ВУБЕФ), який був заснований ще при режимі Кучми і не був зареєстрований тоді тому, що класифікувався режимом як політична організація (і чиновники режиму були праві – найкраща політика це сильний дрібний бізнес і економіка, розвитку яких ми сподівалися дати сильний імпульс), я дійшов висновку, що не можна силами громадської організації захистити в неправовій державі якусь одну групу технічно-технологічних інтелектуалів і бізнесменів, що створюють нову потрібну для України продукцію як замінник імпортованої продукції,тобто потягнуть за собою економіку України.
Для мене також ясно, що найбільша громадська організація діаспори Світовий Конгрес Українців і інші серйозні громадські організації при всій повазі до них за їх велетенську роботу на благо України не досягнуть поставлених завдань при приході до влади Януковича чи Тимошенко і тим більше не захистять інтересів українських громадян-емігрантів. Але при їх моральній підтримці і статутні завдання ВУБЕФ і статутні завдання цих організацій легко вирішити при створеннні потужної Партії Емігрантів і приході до часткової влади в Україні у всіх гілках цієї влади, а в перспективі і повної влади в Україні, враховуючи величезний потенціал української еміграції.
Ми всі вважаємо, що діючий Президент є слабкий, але я особисто розумію його слабкість. Президент любої країни опирається на найбільшу на даний момент силу в цій країні, а цю силу представляє так звана еліта, причому завжди є кілька конкуруючих сил і відповідно кілька еліт. Слабкість діючого Президента пояснюється слабкістю, а точніше відсутністю еліти на яку він може опертися, тому його слабкість це не його вина, а вина народу, який не породив для нього справжню пропрезидентську еліту.
Народ на Майдані дав Ющенку владу, але цього замало для демократії , яку анонсував і чітко притримується Президент. Народ залишив його сам-на-сам з псевдоелітою, яку знову ж таки у всі органи влади вибрав цей же народ. Виконати дані на Майдані Президентом обіцянки демократичними методами не можливо було здійснити – потрібен був кривавий терор для псевдоеліти, а це гори нових трупів і режим гірший ніж радянський. Ющенко на це не пішов і правильно зробив, як би його не критикували гарячі голови і колишні його щирі прихильники.
Як не парадоксально і образливо це не звучить для громадян України включно з новітніми емігрантами, але це що в першому наближенні можна вважати українською елітою виявилося за кордоном і тільки в середовищі старої діаспори США і Канади (я маю на увазі Джуса, Сікорського, Балабана, Яцика, Городецького, Пріцака, Назаревича, Дужого, Бачинського, Палагнюка, Мазуркевича, Яримовича, Возняка і тисяч емігрантів нижчого рівня, але котрі зробили для України не менше). Це вони побудували в еміграції більш українську Україну,ніж на материнській території.
Новітні емігранти не стали українською елітою і ще не скоро нею стануть, а можливо не стануть ніколи, проте вони своїми очима бачили справжню українську еліту, намагалися з нею співпрацювати, були нею відверто проігноровані і також самі відверто ігнорують цю еліту, хоч відчувають свою неповноцінність. І майже 20-річне напіввороже співіснування українських емігрантів обох хвиль в Канаді і США, а також оригінальний досвід європейської еміграції, яка розвивалась самостійно – це величезне надбання української нації і той об’єднуючий фактор, що вони всі емігранти, в рамках Партії Емігрантів може дати колосальний ефект взаєморозуміння, що приведе емігрантів до влади і мирним шляхом ізолює олігархів від влади, сконцентрувавши їхню енергію тільки на бізнесі і встановивши жорсткий контроль над ними через податки.
Маючи досвід проживання в цивілізованих країнах така влада чітко буде знати, в якому напрямі вести Україну. Ситуації, коли Кучма розпачливо кричав: «Скажіть, що будувати і я побудую» однозначно не буде.
Першим кроком до цієї влади повинна стати потужна підтримка діючого Президента у виборах його на другий термін. При його програші можна втратити всі ці хиткі досягнення України, а можливо й саму незалежність держави. Визначилися основні претенденти на крісло Президента України – іменно на крісло, а не найвищу посаду, відповідальну за достойне місце держави в світовій спільноті.
Аналізуючи довгий список претендентів і порівнюючи його з діючим Президентом мені не зрозуміло, для чого ці вибори взагалі – і дитині ясно, що це вибори заради виборів і ця процедура є простим механічним виконанням положення діючої Конституції із завідомо відомим результатом, хоча претенденти на це місце навіть близько не порівнюються з надзвичайно слабким діючим Президентом.
Принаймні діючий Президент є непоганим символом незалежної України і має за своїми плечима деякий позитивний реальний імідж як реформатор держави, підтверджений протягом достатнього відрізку часу в різних ситуаціях і різних діючих режимах і просліджується певна логіка в його діяльності як зв’зкового між глибоким минулим в державотворенні України і чітке бачення її майбутнього. Якщо дивитися з цієї точки зору, то всі без виключення його конкуренти дрімучі примітивні люди, які рвуться до влади з ворожими для незалежності України намірами.
Ідею Ющенка про відокремлення бізнесу від влади і знищення корупції у виконавчих, законодавчих і судових гілках влади неможливо здійснити в умовах сьогоднішньої України, оскільки навіть народно-демократичі сили, в тому числі сам Ющенко, користуються послугами олігархів, тобто неможливо розділити те, що органічно зрослося. Співпраця ВУБЕФ з ніби то національними силами в Тернополі, де склалася унікальна ситуація тривладдя (президентська адміністрація, народна облрада Тягнибока і псевдоукраїнська виконавча влада Тимошенко) чітко продемонструвала вищесказане. Працюючи там по кількох проектах при повній підтримці президентської адміністрації, облради і діаспори (достатньо сказати, що я при допомозі старої діаспори зустрічався з радником Президента з енергетичних питань Соколовським стосовно проекту сучасної системи контролю кількості і якості газу в магістральних трубопроводах ГТС в західних стандартах і регулярно інформував його про стан справ) ні один проект не просунувся суттєво з 25 травня цього року.
І справа навіть не у відсутності достатніх коштів – відсутність професіоналізму влади – це одна причина і, як наслідок – страх взяти на себе відповідальність – друга причина. Так, внаслідок конфлікту президентської і виконавської структур по газових питаннях п. Соколовський нічого не вирішував, а відсилав мене до держкомпанії”Нафтогаз”, свідомо знаючи,що “професіонал” Тимошенко не зацікавлена в цьому проекті згідно з таємними домовленостями з Путіним. Таким чином, найдрібніше питання по цьому проекту зводилося до політичного рішення.
Зрозумівши приреченість наших потуг в найближчому майбутньому ВУБЕФ запросив Тягнибока у США (Випані) на організований там структурою “Нова хвиля” бізнес-форум, щоб обсудити всі ці питання. Натомість під час організації цієї поїдки і дискусій представник Тягнибока в США запропонував нам створити осередки підтримки партії Тягнибока в США, що ми і зробили протягом одного тижня, користуючись давно створеною структурою ВУБЕФ в кількох штатах, але висунули свою умову при зустрічі з представником Тягнибока, а також вислали цю умову в письмовому вигляд в офіс Тягнибока.
За нашою логікою і логікою програми партії Тягнибока ця умова повинна була різко підняти рейтинг цієї партії і дати позитивний ефект для господарських проектів у Тернополі і нову ідею організації виконавчої влади в Україні (в плані звільнення уряду від представників партій, замінивши їх незалежними професіоналами). Ми запропонували Тягнибоку включити в свою передвиборчу програму і озвучити проектний склад уряду України і його програму виходу з економічної кризи. Прем’єр-міністр і базові міністри цього уряду рекомендувалися з кадрів ВУБЕФ, що проживають в Україні, а друга половина уряду передбачалася з числа емігрантів України, що відповідають критерію національної еліти.
Родзинкою нашої пропозиції було те, що ні один член уряду ніколи не був в ніякій партії, крім прем’єр-міністра, що був колись вимушеним радянським комуністом (як керівник високого рангу), але має світлу голову, високий прфесіоналізм енергетика-атомника, унікальні організаторські здібності, шалену працездатність і є українським патріотом не на словах. На цьому форумі віртуальні Тягнибок-прези-дент і прем’єр-міністр повинні були зустрітися і познайомитися. Але після таких пропозицій представники Тягнибока в Україні і в США перестали відповідати на наші дзвінки.
Знаючі люди в Україні назвали прізвища олігархів, котрі підтримують Тягнибока і тільки посміялися над нашою пропозицією, що передбачала повний розрив відносин з цими олігархами у випадку проголошення нашої програми.
Шановний пане Тягнибок, ми розуміємо Вашу ситуацію і бажаємо виконати програму партії, але створені на базі ВУБЕФ осередки підтримки не будуть за Вас голосувати – ми будемо голосувати за Ющенка, а ці осередки будуть зародками майбутньої потужної Партії Емігрантів.
Одною із основних переваг цієї партії є фінансова незалежність її членів, а потенційна чисельність її 10-15 мільйонів реальних емігранів і така ж кількість їх родичів і найближчих в друзів в Україні.
Це означає, що фінансові можливості її необмежені і ця партія не тільки легко профінансує любі вибори, але здатна реалізувати найскладніші господарські проекти, наприклад викупити ГТС України і встновити європейську ціну 4 дол. на транспортацію російського газу територією України.
Але основною перевагою такої партії перед існуючими є те, що вона не буде залежна фінансово від олігархів і прихід її до влади дасть реальні шанси розірвати корупційні зв’язки у всіх гілках влади – і це є об’єктивна реальність.
Дійсно, найслабше місце як старої діаспори так і новітньої – це відсутність в їх середовищах не тільки представників великого бізнесу, але і дуже малий процент будь-яких бізнесменів, що підтверджується слабкими успіхами ВУБЕФ за час його існування. Але поскільки потенційні члени Партії Емігрантів це люди не бідні, а середнього і вище середнього рівня достатку і їх є десятки мільйонів – ця ахілесова п’ята емігрантів (практична відсутність бізнесменів) стає надзвичайно важливою перевагою при здобутті нею влади в Україні.
Ярослав ОЛАЧ,
президент Всесвітнього Українського Бізнес-Економічного Фонду (ВУБЕФ)
В тему:
Відновлення порядку. Українська ідея третього тисячоліття.
Український мир. Стратегія УНГ
Реформація: 25 пунктів (політична програма УНГ)
Нова угода снайперів
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта