Ми розглянемо тільки одну ворожу організацію, що планомірно і вперто руйнувала наш добробут, нашу країну, нашу промисловість і економіку. Ця організація носить назву – Міжнародний Валютний Фонд.
Зустрічається два лікаря:
- Я навчився лікувати зубний біль у сойок. – говорить один.
- І як це ти робиш ? - питає другий
- Дуже просто. Спочатку я переконую сойку,
що в неї болять зуби, а потім відрізаю їй голову.
(З грузинського гумору)
Пам’ятаю, скільки надій, сподівань, скільки очікувань було у нас, українців, у 1991 році, з яким ентузіазмом ми сприйняли звістку про здобуття Україною незалежності: «От тепер ми заживемо. Не треба тепер платити податки у загальносоюзний «общак», не треба вивозити за дарма продукцію кудись, бог знає куди. Все, тепер господарюватимемо самі і самі багатітимемо, і держава наша квітнутиме день від дня все більше».
Та не так сталося як гадалося. За дев’ятнадцять років незалежності Україна не здобула нічогісінько, а народ як животів так і животіє понині у бідності. Економічного дива так і не сталося.
І постають неприємні, важкі запитання, на які відповідати нам.
Чому одна з найбагатіших країн Європи, що має безліч сировинних ресурсів, розвинуту промисловість і транспортну мережу (і не треба брехати, що це не так), майже невичерпні інтелектуальні і трудові ресурси опинилася у числі країн третього світу майже без надії на покращення свого економічного стану?
Як сталося, що ми не можемо забезпечити гідної старості нашим ветеранам і пенсіонерам, що поклали все своє життя на побудову нашої економічної могутності і захист Вітчизни від ворогів, хай би на якому боці вони не воювали?
Як сталося, що ми не можемо дати гідну освіту нашим дітям?
Як ми докотилися до того, що часто-густо наші доньки, сестри, подруги, а подекуди і жінки, мусять торгувати своїм тілом аби прогодувати себе і сім’ю, бо чоловіки заробити не спроможні?
Як сталося, що на заводах, які були гордістю країни, хазяйнують іноземці – усілякі там китайці, корейці, москалі, жиди… і випускають там нашими руками свою продукцію, яку нам же і продають?
Як сталося, що ми з усіма своїми заводами, чорноземами, працьовитими людьми опинилися на межі втрати економічної незалежності і от-от цю межу перетнемо? А за втратою економічної незалежності чорною хмарою насувається втрата незалежності політичної.
Ми не станемо тут шукати винних, бо винні ми самі. Протягом майже двох десятиліть ми садили собі на шию один уряд «професіоналів» за другим, одного волоцюгу-президента за другим і, кінець кінцем, достукалися до того, що нами править зонівський «бугор» з усіма випливаючими наслідками. І загнали нас наші «професіонали» у вигрібну яму, а ми й не зчулися як.
Ми не станемо тут обговорювати всі механізми нищення економіки України, які використовували внутрішні і зовнішні вороги нашої Батьківщини. Ми розглянемо тільки одну ворожу організацію, що планомірно і вперто руйнувала наш добробут, нашу країну, нашу промисловість і економіку. Ця організація носить назву – Міжнародний Валютний Фонд.
Вже не перший уряд України кричить про необхідність тісної співпраці з цією глобалістичною організацією. Нам кричать про те, що тільки МВФ здатний оздоровити ситуацію в Україні, його кредити «нададуть нового імпульсу українській економіці» (Сергій Тігіпко). Хочеться спитати: «А в якому напрямі полетить Україна від такого «імпульсу»? Чи не до чергової купи гною під назвою «економічна і фінансова криза»?»
Найцікавіше, що колишні опозиціонери, які стали зараз при владі, кричали, за минулого уряду, цілком протилежне: «Україна набралася від МВФ вже стільки кредитів, що віддавати їх доведеться не тільки нашим дітям, а й нашим онукам!!!» або «якщо перерахувати борг України перед МВФ, то на кожного українця прийдеться по 5000$» (Азаров, Колесніченко і багато ще хто з комуністів і регіоналів). Нині ж, коли вони продерлися до влади, у цих живжиків чомусь не спостерігається нахилів до подібних арифметичних вправ і футурологічних досліджень. Вони з тією ж маніакальною впертістю, що і їхні попередники, торочать, наче мантру читають: «Нам потрібні кредити МВФ, ми повинні покращити інвестиційний клімат».
Що ж воно за гіпнотизер такий, цей МВФ, що так майстерно гіпнотизує і отупляє, вже не перший рік, наших можновладців і, головне, чим же він їх так причаровує і зачаровує.
Міжнародний валютний фонд, МВФ (англійською International Monetary Foundation) — спеціальне агентство Організації Об’єднаних Націй (ООН), засноване 39-ма «ведучими» державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН.
Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США. МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року.
МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. Саме тому США займають домінуючі позиції в МВФ.
Головні функції МВФ:
- сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці
- розширення світової торгівлі
- кредитування
- стабілізація грошових обмінних курсів
Офіційні цілі МВФ:
1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;
2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;
3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;
4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;
5. тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».
Отже, як бачимо, МВФ – це одна з головних опор і один з головних інструментів «високорозвинених» (читай імперіалістичних) держав у справі захисту їхніх економік від будь яких потрясінь, а також… для впливу і тиску на економіки інших держав. Так-так, з інструменту взаємної підтримки і розвитку, з часом МФВ перетворився в інструмент безкровної експансії економічно розвинених держав на світовому ринку.
Ось тільки деякі результати «допомоги» Фонду.
Слідуючи «рецептам» МВФ Руанда і Сомалі зруйнували свої традиційні моделі господарювання, що призвело до катастрофічних наслідків для їхніх економік і кинуло ці країни у вогнище громадянської війни, які продовжуються понад десятиліття.
Еквадор і Перу після проведення «шокової терапії» рекомендованої МВФ також опинилися на межі розвалу і тільки щасливий збіг обставин врятував їх від громадянських війн.
Будучи головним чинником в системі фінансово-економічного поневолення держав глобальною фінансовою олігархією, МВФ відіграв ключову роль в історії збанкрутіння багатьох держав.
Принцип поневолення завжди однаковий. Спочатку уряд і народ, обраної для чергової агресії країни, переконують, що економіка їх батьківщини смертельно хвора, або потребує, для здійснення «економічного прориву», допомоги експертів МВФ, ті випрацьовують чергову «стабілізаційну» програму, а насправді, програму розвалу і захоплення «хворої» економіки.
Ця програма, власне, незмінна для всіх. Але кожну жертву переконують у повній автентичності і пристосованості програми саме до її ситуації.
Фонд пропонує завжди одне й те саме: урізання державних і соціальних розходів, масова приватизація, жорстка монетарна політика і введення вільного обмінного курсу національної валюти і найголовніше, відмова держави від протекціонізму і державних субсидій, що відкриває іноземним корпораціям вільний доступ на внутрішні ринки жертви при повній гарантії не проникнення її продукції на ринки агресорів.
Пропонуючи цю програму фінансово-економічних заходів в обмін на відкриття кредитної лінії, МВФ здійснює тиск на уряди з тою метою, щоб змусити їх прийняти його програму.
А що ж в результаті? А от що: девальвація національної валюти, знищення соціальної інфраструктури, різке падіння доходів населення, параліч промисловості і величезний зовнішній борг. Але головний результат діяльності фонду – це проникнення транснаціональних компаній на внутрішній ринок країни-жертви, перерозподіл національної власності на їхню користь і повне політичне підкорення країни-банкрута, через не підйомний вантаж зовнішнього боргу.
У нас все це проходить простіше. Наша антиукраїнська бидлоеліта, попросту, приймає участь у перерозподілі розкраденого національного майна, дикій приватизації, а кредити МВФ мало того, що руйнують нашу економіку, вони ще й відіграють роль хабара нашим «високопрофесійним правителям». Хіба специ з МВФ не знають, що левова частка, наданих ними грошей, осяде в кишенях білякоритних чиновників і нечистих на руку політиків? Знають і, все ж надають і надають кредити.
А це збільшує і збільшує зовнішній борг, який віддаватимемо ми – трудящі України, і наші діти, і наші онуки, і, боюся, що й наші правнуки.
Та повернемось до нашого горезвісного завойовника, чи то пак благодійника. Під час кризи 1997 – 1998 років у Південно-Східній Азії МВФ напряму керував кризисними процесами в інтересах «великих держав». Індонезія в 1997 році мала відмінні економічні показники. Золото-валютний запас складав аж 20млрд. доларів, а також чималий зовнішньоторговий профіцит у 900 млн. доларів (це дуже немало для такої невеликої країни як Індонезія). Рівень інфляції мізерний. Аж тут, налякані кризою урядовці Індонезії мали нещастя попросити у МВФ допомоги. І все, капець країні. Сподіваючись отримати стабілізаційний кредит, уряд, діючи в суворій відповідності з рекомендаціями МВФ та його поплічника Всесвітнього банку, скасували валютний коридор для рупії. І одразу грянув дефолт, а кредит МВФ (23 млрд дол.), у цій ситуації, тільки посилив його руйнівну силу. Коротше, добив Індонезію.
А тепер, що нас чекає в разі сліпого слідування «рецептам» і «рекомендаціям» всесвітнього вбивці країн – МВФ.
Перед нами приклад Мексики – класичний приклад поневолення країни і її народу «благодійниками» з МВФ і США.
Ще у 80-х роках минулого століття Мексика була найрозвинутішою країною Латинської Америки. Але тут уряд вирішив, з благими намірами, звісно, ще більше поліпшити стан економіки і створити латиноамериканське диво. За порадою звернулись, звісно, до спеціалістів з США, а до кого ж іще. Ті ж, у свою чергу, порадили звернутися по фінансову допомогу до МВФ. Результат відомий – завдяки, нав’язаним країні, ліберальним реформам Мексику вразила страшна, катастрофічна за наслідками, криза 1994 року. Начебто для порятунку мексиканської економіки, США і МВФ надали їй величезний кредит у 53 млрд. доларів і цим остаточно затягнули зашморг на шиї країни. Зовнішній борг став не підйомним для задушеної у дружніх обіймах Мексики.
Настав час розплачуватися політичною і економічною незалежністю. Від неї почали вимагати поглиблення неоліберальних реформ, надання надзвичайних пільг американським корпораціям і вступу до Північноамериканської зони вільної торгівлі з пільговим режимом підприємництва, побудови «макіладорас» - екстериторіальних підприємств, які не сплачують податків, користуються трудом робітників, сплачуючи їм копійки, діяльність профспілок заборонена, тобто захисту від свавілля олігархів створити неможливо.
У 2001 році була остаточно розвалена економіка Аргентини. І тут МВФ доклав свою всюдисущу лапу. Подробиці цієї афери докладно викладені на сторінках багатьох засобів масової інформації, тому ми зупинимося лише на одному аспекті - змові уряду Аргентини з МВФ з метою нищення власної країни. Цю змову викрив Англо-американський журналіст Грег Паласт. Одразу після дефолту він добув і оприлюднив таємні статті угоди аргентинського уряду з міжнародними організаціями, зокрема з МВФ.
Їх суть полягає в тому, що заради співпраці з МВФ і отримання відповідних займів уряд Аргентини погодився на приватизацію СТРАТЕГІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ ІНФРАСТРУКТУРИ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ! Продаж цих об’єктів було визнано рівнозначним втраті суверенітету країни. Уряд, також взяв на себе зобов’язання провести безпрецедентне скорочення соціальних програм і виплат, значно зменшити витрати на медицину і освіту, прирікаючи свій народ на голод і жебрацтво.
А тепер поглянемо на що погодилися наші уряди і особливо нинішній уряд «відповідальних професіоналів» на вимогу МВФ:
- підвищення пенсійного віку;
- зменшення витрат на освіту через згортання шкільної реформи і закриття 3000 (!!!) сільських шкіл;
- відмова від державної програми медичного страхування;
- масова приватизація стратегічних підприємств (частка держвласності у промисловості в Україні найнижча у світі);
- відмова від регулювання обмінного курсу валют, що призвело, за оцінками експертів, до заниження курсу гривні у двічі, це потягло за собою невиправдане підвищення в цілому;
- підвищення цін на енергоносії для населення, а це знову вулканічне зростання цін у дуже недалекому майбутньому;
- підвищення цін на житлово-комунальні послуги;
- підвищення податків на середній і малий бізнес;
- скорочення армії.
А тепер питання: до чого це веде? Яким чином наші суперурядовці збираються забезпечити зростання добробуту населення вже сьогодні? Як і чим вони збираються забезпечувати і захищати державний суверенітет України?
«Великі економісти», на кшталт Тігіпка і Азарова, обіцяють нам золоті гори, але вже зараз, крім обвального зростання цін, ми бачимо повальне згортання діяльності підприємців всіх рівнів, через завищені ставки податків і незаконне здирання штрафів і податків «наперед». Таким чином нестримно зменшується поле оподаткування.
Де ж ці «генії економісти» збираються брати гроші в наступному році. Народне прислів’я каже: «З одної вівці шерсть двічі не стрижуть». Та й де ж вони тепер збираються ту «вівцю» брати?
Чи може пан Тігіпко винайшов «філософський камінь» і вже завтра завалить нас золотом, а не брехливими обіцянками? А може пан Азаров винайшов спосіб зробити так, щоб, обідраний до нитки, підприємець зміг виробляти гроші як потова залоза піт або жовчний міхур жовч? То хай поділяться винаходами з нами…
А розплачуватись з пенсіонерами за «правильне» голосування треба. Покривати дефіцит по-ідіотськи складеного бюджету треба. Закупати розтринькане ними ж самими золото до ЗВР треба. Накрасти ще грошей з державної скарбниці треба. Збільшити собі зарплатню і кошти на утримання холуїв треба. Розплатитися з олігархами за підтримку на виборах треба.
Тож і потрібні їм на все це нові транші від МВФ. А те, що країна через це потрапить на боргову шибеницю, їм байдуже. Не вони ж зі своєї кишені розплачуватимуться, а ми з вами. Тим більше, що свої награбовані «срібники» (нічогенькі такі срібники) вони заховали від народного суду у банках того самого МВФ.
Як же нам, українцям, рятувати себе і державу?
Відповідь тільки одна. Обрати національний уряд зі справжніх синів України, а не з професійних розкрадачів, червоних директорів, радянських чинуш, пристосуванців, різнокольорових політичних повій та іншого наброду. Бо тільки національно свідома людина може бути справжнім патріотом Батьківщини, а отже, і єдиним, дійсно відповідальним перед СВОЇМ народом і СВОЄЮ країною, державним діячем.
Відкинути геть отруту начебто легких грошей від МВФ, бо вони розбещують народ і уряд, а не мобілізують їх для подолання негараздів в країні.
Негайно відмовитись від дебільної, не ефективної політики «покращення інвестиційного клімату», яка обертається насправді розпродажем з закритих торгів народного майна.
Рішуче перекрити доступ на внутрішній ринок неякісної іноземної продукції, або продукції, що складає конкуренцію нашій. Натомість стимулювати всіма доступними способами нашого виробника – малого, середнього, великого. Зробити виробництво прибутковішим ніж перекупництво…
Тільки зароблені власним трудом здобутки мають вагу і цінність, а не подачки «доброзичливців», які в кінцевому підсумку ведуть до ярма.
Тільки політика жорсткого протекціонізму, тільки збільшення частки держсектору в економіці до 50-60% через націоналізацію стратегічних підприємств, а не їх приватизація злочинно безвідповідальними ділками, тільки всебічна підтримка державою тих українських підприємців, які беруться за розвиток експортних галузей виробництва.
Тільки збереження, розвиток і створення нових, високотехнологічних галузей промисловості. Зробити все, щоб наш підприємець сміливо вступав в конкурентну боротьбу на світових ринках, бо відчував би підтримку рідної держави. Бо він і тільки він є нині головним годувальником країни.
Це єдиний вірний шлях, яким пройшли всі високорозвинені країни світу. Це єдиний вірний шлях, яким мусить йти Україна, якщо бажає бути дійсно сильною, заможною, щасливою країною.
Хай це важкий шлях, але це шлях до світла, бо тільки на цьому шляху нас чекає добробут, впевненість у майбутньому, і слава, і сила, і воля.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
МВФ – благодійник чи загарбник?
Світ:
Ми розглянемо тільки одну ворожу організацію, що планомірно і вперто руйнувала наш добробут, нашу країну, нашу промисловість і економіку. Ця організація носить назву – Міжнародний Валютний Фонд.
Зустрічається два лікаря:
- Я навчився лікувати зубний біль у сойок. – говорить один.
- І як це ти робиш ? - питає другий
- Дуже просто. Спочатку я переконую сойку,
що в неї болять зуби, а потім відрізаю їй голову.
(З грузинського гумору)
Пам’ятаю, скільки надій, сподівань, скільки очікувань було у нас, українців, у 1991 році, з яким ентузіазмом ми сприйняли звістку про здобуття Україною незалежності: «От тепер ми заживемо. Не треба тепер платити податки у загальносоюзний «общак», не треба вивозити за дарма продукцію кудись, бог знає куди. Все, тепер господарюватимемо самі і самі багатітимемо, і держава наша квітнутиме день від дня все більше».
Та не так сталося як гадалося. За дев’ятнадцять років незалежності Україна не здобула нічогісінько, а народ як животів так і животіє понині у бідності. Економічного дива так і не сталося.
І постають неприємні, важкі запитання, на які відповідати нам.
Чому одна з найбагатіших країн Європи, що має безліч сировинних ресурсів, розвинуту промисловість і транспортну мережу (і не треба брехати, що це не так), майже невичерпні інтелектуальні і трудові ресурси опинилася у числі країн третього світу майже без надії на покращення свого економічного стану?
Як сталося, що ми не можемо забезпечити гідної старості нашим ветеранам і пенсіонерам, що поклали все своє життя на побудову нашої економічної могутності і захист Вітчизни від ворогів, хай би на якому боці вони не воювали?
Як сталося, що ми не можемо дати гідну освіту нашим дітям?
Як ми докотилися до того, що часто-густо наші доньки, сестри, подруги, а подекуди і жінки, мусять торгувати своїм тілом аби прогодувати себе і сім’ю, бо чоловіки заробити не спроможні?
Як сталося, що на заводах, які були гордістю країни, хазяйнують іноземці – усілякі там китайці, корейці, москалі, жиди… і випускають там нашими руками свою продукцію, яку нам же і продають?
Як сталося, що ми з усіма своїми заводами, чорноземами, працьовитими людьми опинилися на межі втрати економічної незалежності і от-от цю межу перетнемо? А за втратою економічної незалежності чорною хмарою насувається втрата незалежності політичної.
Ми не станемо тут шукати винних, бо винні ми самі. Протягом майже двох десятиліть ми садили собі на шию один уряд «професіоналів» за другим, одного волоцюгу-президента за другим і, кінець кінцем, достукалися до того, що нами править зонівський «бугор» з усіма випливаючими наслідками. І загнали нас наші «професіонали» у вигрібну яму, а ми й не зчулися як.
Ми не станемо тут обговорювати всі механізми нищення економіки України, які використовували внутрішні і зовнішні вороги нашої Батьківщини. Ми розглянемо тільки одну ворожу організацію, що планомірно і вперто руйнувала наш добробут, нашу країну, нашу промисловість і економіку. Ця організація носить назву – Міжнародний Валютний Фонд.
Вже не перший уряд України кричить про необхідність тісної співпраці з цією глобалістичною організацією. Нам кричать про те, що тільки МВФ здатний оздоровити ситуацію в Україні, його кредити «нададуть нового імпульсу українській економіці» (Сергій Тігіпко). Хочеться спитати: «А в якому напрямі полетить Україна від такого «імпульсу»? Чи не до чергової купи гною під назвою «економічна і фінансова криза»?»
Найцікавіше, що колишні опозиціонери, які стали зараз при владі, кричали, за минулого уряду, цілком протилежне: «Україна набралася від МВФ вже стільки кредитів, що віддавати їх доведеться не тільки нашим дітям, а й нашим онукам!!!» або «якщо перерахувати борг України перед МВФ, то на кожного українця прийдеться по 5000$» (Азаров, Колесніченко і багато ще хто з комуністів і регіоналів). Нині ж, коли вони продерлися до влади, у цих живжиків чомусь не спостерігається нахилів до подібних арифметичних вправ і футурологічних досліджень. Вони з тією ж маніакальною впертістю, що і їхні попередники, торочать, наче мантру читають: «Нам потрібні кредити МВФ, ми повинні покращити інвестиційний клімат».
Що ж воно за гіпнотизер такий, цей МВФ, що так майстерно гіпнотизує і отупляє, вже не перший рік, наших можновладців і, головне, чим же він їх так причаровує і зачаровує.
Міжнародний валютний фонд, МВФ (англійською International Monetary Foundation) — спеціальне агентство Організації Об’єднаних Націй (ООН), засноване 39-ма «ведучими» державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН.
Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США. МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року.
МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. Саме тому США займають домінуючі позиції в МВФ.
Головні функції МВФ:
- сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці
- розширення світової торгівлі
- кредитування
- стабілізація грошових обмінних курсів
Офіційні цілі МВФ:
1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;
2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;
3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;
4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;
5. тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».
Отже, як бачимо, МВФ – це одна з головних опор і один з головних інструментів «високорозвинених» (читай імперіалістичних) держав у справі захисту їхніх економік від будь яких потрясінь, а також… для впливу і тиску на економіки інших держав. Так-так, з інструменту взаємної підтримки і розвитку, з часом МФВ перетворився в інструмент безкровної експансії економічно розвинених держав на світовому ринку.
Ось тільки деякі результати «допомоги» Фонду.
Слідуючи «рецептам» МВФ Руанда і Сомалі зруйнували свої традиційні моделі господарювання, що призвело до катастрофічних наслідків для їхніх економік і кинуло ці країни у вогнище громадянської війни, які продовжуються понад десятиліття.
Еквадор і Перу після проведення «шокової терапії» рекомендованої МВФ також опинилися на межі розвалу і тільки щасливий збіг обставин врятував їх від громадянських війн.
Будучи головним чинником в системі фінансово-економічного поневолення держав глобальною фінансовою олігархією, МВФ відіграв ключову роль в історії збанкрутіння багатьох держав.
Принцип поневолення завжди однаковий. Спочатку уряд і народ, обраної для чергової агресії країни, переконують, що економіка їх батьківщини смертельно хвора, або потребує, для здійснення «економічного прориву», допомоги експертів МВФ, ті випрацьовують чергову «стабілізаційну» програму, а насправді, програму розвалу і захоплення «хворої» економіки.
Ця програма, власне, незмінна для всіх. Але кожну жертву переконують у повній автентичності і пристосованості програми саме до її ситуації.
Фонд пропонує завжди одне й те саме: урізання державних і соціальних розходів, масова приватизація, жорстка монетарна політика і введення вільного обмінного курсу національної валюти і найголовніше, відмова держави від протекціонізму і державних субсидій, що відкриває іноземним корпораціям вільний доступ на внутрішні ринки жертви при повній гарантії не проникнення її продукції на ринки агресорів.
Пропонуючи цю програму фінансово-економічних заходів в обмін на відкриття кредитної лінії, МВФ здійснює тиск на уряди з тою метою, щоб змусити їх прийняти його програму.
А що ж в результаті? А от що: девальвація національної валюти, знищення соціальної інфраструктури, різке падіння доходів населення, параліч промисловості і величезний зовнішній борг. Але головний результат діяльності фонду – це проникнення транснаціональних компаній на внутрішній ринок країни-жертви, перерозподіл національної власності на їхню користь і повне політичне підкорення країни-банкрута, через не підйомний вантаж зовнішнього боргу.
У нас все це проходить простіше. Наша антиукраїнська бидлоеліта, попросту, приймає участь у перерозподілі розкраденого національного майна, дикій приватизації, а кредити МВФ мало того, що руйнують нашу економіку, вони ще й відіграють роль хабара нашим «високопрофесійним правителям». Хіба специ з МВФ не знають, що левова частка, наданих ними грошей, осяде в кишенях білякоритних чиновників і нечистих на руку політиків? Знають і, все ж надають і надають кредити.
А це збільшує і збільшує зовнішній борг, який віддаватимемо ми – трудящі України, і наші діти, і наші онуки, і, боюся, що й наші правнуки.
Та повернемось до нашого горезвісного завойовника, чи то пак благодійника. Під час кризи 1997 – 1998 років у Південно-Східній Азії МВФ напряму керував кризисними процесами в інтересах «великих держав». Індонезія в 1997 році мала відмінні економічні показники. Золото-валютний запас складав аж 20млрд. доларів, а також чималий зовнішньоторговий профіцит у 900 млн. доларів (це дуже немало для такої невеликої країни як Індонезія). Рівень інфляції мізерний. Аж тут, налякані кризою урядовці Індонезії мали нещастя попросити у МВФ допомоги. І все, капець країні. Сподіваючись отримати стабілізаційний кредит, уряд, діючи в суворій відповідності з рекомендаціями МВФ та його поплічника Всесвітнього банку, скасували валютний коридор для рупії. І одразу грянув дефолт, а кредит МВФ (23 млрд дол.), у цій ситуації, тільки посилив його руйнівну силу. Коротше, добив Індонезію.
А тепер, що нас чекає в разі сліпого слідування «рецептам» і «рекомендаціям» всесвітнього вбивці країн – МВФ.
Перед нами приклад Мексики – класичний приклад поневолення країни і її народу «благодійниками» з МВФ і США.
Ще у 80-х роках минулого століття Мексика була найрозвинутішою країною Латинської Америки. Але тут уряд вирішив, з благими намірами, звісно, ще більше поліпшити стан економіки і створити латиноамериканське диво. За порадою звернулись, звісно, до спеціалістів з США, а до кого ж іще. Ті ж, у свою чергу, порадили звернутися по фінансову допомогу до МВФ. Результат відомий – завдяки, нав’язаним країні, ліберальним реформам Мексику вразила страшна, катастрофічна за наслідками, криза 1994 року. Начебто для порятунку мексиканської економіки, США і МВФ надали їй величезний кредит у 53 млрд. доларів і цим остаточно затягнули зашморг на шиї країни. Зовнішній борг став не підйомним для задушеної у дружніх обіймах Мексики.
Настав час розплачуватися політичною і економічною незалежністю. Від неї почали вимагати поглиблення неоліберальних реформ, надання надзвичайних пільг американським корпораціям і вступу до Північноамериканської зони вільної торгівлі з пільговим режимом підприємництва, побудови «макіладорас» - екстериторіальних підприємств, які не сплачують податків, користуються трудом робітників, сплачуючи їм копійки, діяльність профспілок заборонена, тобто захисту від свавілля олігархів створити неможливо.
У 2001 році була остаточно розвалена економіка Аргентини. І тут МВФ доклав свою всюдисущу лапу. Подробиці цієї афери докладно викладені на сторінках багатьох засобів масової інформації, тому ми зупинимося лише на одному аспекті - змові уряду Аргентини з МВФ з метою нищення власної країни. Цю змову викрив Англо-американський журналіст Грег Паласт. Одразу після дефолту він добув і оприлюднив таємні статті угоди аргентинського уряду з міжнародними організаціями, зокрема з МВФ.
Їх суть полягає в тому, що заради співпраці з МВФ і отримання відповідних займів уряд Аргентини погодився на приватизацію СТРАТЕГІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ ІНФРАСТРУКТУРИ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ! Продаж цих об’єктів було визнано рівнозначним втраті суверенітету країни. Уряд, також взяв на себе зобов’язання провести безпрецедентне скорочення соціальних програм і виплат, значно зменшити витрати на медицину і освіту, прирікаючи свій народ на голод і жебрацтво.
А тепер поглянемо на що погодилися наші уряди і особливо нинішній уряд «відповідальних професіоналів» на вимогу МВФ:
- підвищення пенсійного віку;
- зменшення витрат на освіту через згортання шкільної реформи і закриття 3000 (!!!) сільських шкіл;
- відмова від державної програми медичного страхування;
- масова приватизація стратегічних підприємств (частка держвласності у промисловості в Україні найнижча у світі);
- відмова від регулювання обмінного курсу валют, що призвело, за оцінками експертів, до заниження курсу гривні у двічі, це потягло за собою невиправдане підвищення в цілому;
- підвищення цін на енергоносії для населення, а це знову вулканічне зростання цін у дуже недалекому майбутньому;
- підвищення цін на житлово-комунальні послуги;
- підвищення податків на середній і малий бізнес;
- скорочення армії.
А тепер питання: до чого це веде? Яким чином наші суперурядовці збираються забезпечити зростання добробуту населення вже сьогодні? Як і чим вони збираються забезпечувати і захищати державний суверенітет України?
«Великі економісти», на кшталт Тігіпка і Азарова, обіцяють нам золоті гори, але вже зараз, крім обвального зростання цін, ми бачимо повальне згортання діяльності підприємців всіх рівнів, через завищені ставки податків і незаконне здирання штрафів і податків «наперед». Таким чином нестримно зменшується поле оподаткування.
Де ж ці «генії економісти» збираються брати гроші в наступному році. Народне прислів’я каже: «З одної вівці шерсть двічі не стрижуть». Та й де ж вони тепер збираються ту «вівцю» брати?
Чи може пан Тігіпко винайшов «філософський камінь» і вже завтра завалить нас золотом, а не брехливими обіцянками? А може пан Азаров винайшов спосіб зробити так, щоб, обідраний до нитки, підприємець зміг виробляти гроші як потова залоза піт або жовчний міхур жовч? То хай поділяться винаходами з нами…
А розплачуватись з пенсіонерами за «правильне» голосування треба. Покривати дефіцит по-ідіотськи складеного бюджету треба. Закупати розтринькане ними ж самими золото до ЗВР треба. Накрасти ще грошей з державної скарбниці треба. Збільшити собі зарплатню і кошти на утримання холуїв треба. Розплатитися з олігархами за підтримку на виборах треба.
Тож і потрібні їм на все це нові транші від МВФ. А те, що країна через це потрапить на боргову шибеницю, їм байдуже. Не вони ж зі своєї кишені розплачуватимуться, а ми з вами. Тим більше, що свої награбовані «срібники» (нічогенькі такі срібники) вони заховали від народного суду у банках того самого МВФ.
Як же нам, українцям, рятувати себе і державу?
Відповідь тільки одна. Обрати національний уряд зі справжніх синів України, а не з професійних розкрадачів, червоних директорів, радянських чинуш, пристосуванців, різнокольорових політичних повій та іншого наброду. Бо тільки національно свідома людина може бути справжнім патріотом Батьківщини, а отже, і єдиним, дійсно відповідальним перед СВОЇМ народом і СВОЄЮ країною, державним діячем.
Відкинути геть отруту начебто легких грошей від МВФ, бо вони розбещують народ і уряд, а не мобілізують їх для подолання негараздів в країні.
Негайно відмовитись від дебільної, не ефективної політики «покращення інвестиційного клімату», яка обертається насправді розпродажем з закритих торгів народного майна.
Рішуче перекрити доступ на внутрішній ринок неякісної іноземної продукції, або продукції, що складає конкуренцію нашій. Натомість стимулювати всіма доступними способами нашого виробника – малого, середнього, великого. Зробити виробництво прибутковішим ніж перекупництво…
Тільки зароблені власним трудом здобутки мають вагу і цінність, а не подачки «доброзичливців», які в кінцевому підсумку ведуть до ярма.
Тільки політика жорсткого протекціонізму, тільки збільшення частки держсектору в економіці до 50-60% через націоналізацію стратегічних підприємств, а не їх приватизація злочинно безвідповідальними ділками, тільки всебічна підтримка державою тих українських підприємців, які беруться за розвиток експортних галузей виробництва.
Тільки збереження, розвиток і створення нових, високотехнологічних галузей промисловості. Зробити все, щоб наш підприємець сміливо вступав в конкурентну боротьбу на світових ринках, бо відчував би підтримку рідної держави. Бо він і тільки він є нині головним годувальником країни.
Це єдиний вірний шлях, яким пройшли всі високорозвинені країни світу. Це єдиний вірний шлях, яким мусить йти Україна, якщо бажає бути дійсно сильною, заможною, щасливою країною.
Хай це важкий шлях, але це шлях до світла, бо тільки на цьому шляху нас чекає добробут, впевненість у майбутньому, і слава, і сила, і воля.
Хай буде!
Слава Україні!
В тему:
Ліберальна ідея не спрацювала. Що далі?
Держава-гвинтокрил. Інформаційна стратегія Третього Гетьманату
Свята простота
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта