На наших очах світ дуже швидко і кардинально змінюється. Те, що раніше відбувалося протягом тисячоліть, в ХХ столітті перейшло на десятиліття. Нині зміни в суспільстві «варяться» вже впродовж лише років, місяців і навіть днів. При цьому політологи абсолютно прогавили нове явище сьогодення - революцію без лідера.
В політології, геополітиці і футурології здавалося б назавжди непорушним мало залишатися канонізоване твердження про те, що будь-яка революція може відбутися лише за умови того, що суспільство висуває зі своїх струнких рядів для її здійснення лідера.
В минулому все так і відбувалося. Спартак, Вашингтон, Хмельницький, Бандера, Лєнін, Гітлер, Маоцзедун, Ганді, Піночет. Всіх і не перерахуєш. Але цих абсолютно різних людей об’єднувало одне: вони була безперечними лідерами кардинальних революційних суспільних змін у своїх країнах.
Нинішні революції в Північній Африці, Близькому Сході, а за ними і в інших регіонах і державах, включаючи незабаром і Україну, вивели на світову арену абсолютно нове суспільне явище, ще не усвідомлену людством геостратегічну проблему – революції без лідера і персонального їх символу.
Я вже неодноразово писав про те, що в Україні другої Помаранчевої революції не буде. Все відбуватиметься набагато трагічніше. І не лише тому, що у нашої нації почуття ейфорії і надій на свободу і щасливе та заможне життя дуже швидко змінилося на дуже глибоке, важке і липке почуття ненависті.
Проблема тут, на мою думку, не стільки в цьому. Вона полягає в тому, що лідер нації завжди відіграє в суспільстві стабілізуючу роль. Справжній лідер, а не за посадою. Це має бути людина, моральні якості якої, все її життя відповідає якимось найвищим духовним стандартам. Без такого лідера стихійність революції зростає незрівнянно.
Здається б, що суспільний розвиток у нашій країні за останні 20 років спеціально зробив так, щоб нація абсолютно зневірилася в будь-якому навіть потенційному лідері, як символі і стабілізуючому началі революції.
Абсолютно ніякий Ющенко, просто фантастичні, найкоректніше кажучи, Янукович, Азаров, Бродський, Табачник ніби задля доведення ситуації до повного абсурду опинилися на самій горі суспільства.
Навіщо нам гумористи Петросян і Жванецький, коли націю щоденно розважають своїми висловлюваннями і діями керівники держави. Саме через цих людей в суспільстві глибоко вкоренилася думка, що на саму гору хвиля виносить лише повний непотріб. А тут ще побоїща у Верховній Раді, що взагалі знаходяться за межею не лише розумного, але й добра і зла.
Здавалося б ситуація в Україні в цьому сенсі хоча і гірша, ніж в Тунісі і Єгипті, там ніхто стільцями в парламенті голови депутатам ніколи не трощив, але матиме подібні наслідки. Так, і в Тунісі, і в Єгипті всі можливі лідери були скомпрометовані як бандити, злодії, корупціонери, невігласи і дурні. Однак у нас ситуація стратегічно набагато гірша, ніж в Тунісі, Єгипті, Туреччині чи навіть Лівії.
Проблема полягає в тому, що в перелічених країнах, та і практично в усіх інших з однотипною ситуацією, як показує історія і сьогодення, роль стабілізатора у суспільстві бере на себе армія, а точніше її дуже освічена, культурна, з європейським вихованням і менталітетом верхівка. Всі армійські керівники цих держав закінчили французький Сен-Сір чи американський Вест-Пойнт, знають декілька мов, розуміються на мистецтві, читають в оригіналі твори європейської класики. Вони розуміють, що в нових умовах лише армія здатна взяти на себе роль рятувальника нації. У нас таких людей в силових структурах взагалі немає. В цьому і полягає трагізм української ситуації.
В наш час роль організатора революцій взяли на себе соціальні мережі Інтернету, блоги, твіттери і таке інше. В Україні Інтернетом регулярно користується до 10 млн. осіб. А це вже набагато більше за критичну масу для реалізації будь-якого суспільного проекту. Це найбільш «просунуті» люди нашого суспільства. За власною сутністю, інтелектуальним рівнем вони вже є революціонерами, тому що ніхто інший, крім них, не розуміє і не знає абсолютну прогнилість згори донизу нинішнього режиму в Україні, його вже не стратегічну, але й тактичну безперспективність.
Очевидно, що антиукраїнські сили в Україні, алогічні і абсурдні у нас за самим визначенням і власною сутністю, здатні мобілізувати до своїх лав лише абсолютні покидьки суспільства. Точно на такі ж верстви «трудящих» вимушена в нашій державі спиратися і Росія в особі ФСБ, УПЦ Московського патріархату і такого іншого. Розумна і чесна людина, незважаючи на її етнічну належність, ніколи не продасть неньку Україну, свій народ, свою землю. В цьому і знаходиться великий оптимізм нашої справи.
Сучасне життя вже породило нове явище суспільного життя – революцію без лідера. Але що робити далі без нього ще не придумало.
Вибрані статті Петра Масляка на порталі
«Народний Оглядач»:
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Революції без лідера як нове явище світоустрою
Світ:
В минулому все так і відбувалося. Спартак, Вашингтон, Хмельницький, Бандера, Лєнін, Гітлер, Маоцзедун, Ганді, Піночет. Всіх і не перерахуєш. Але цих абсолютно різних людей об’єднувало одне: вони була безперечними лідерами кардинальних революційних суспільних змін у своїх країнах.
Нинішні революції в Північній Африці, Близькому Сході, а за ними і в інших регіонах і державах, включаючи незабаром і Україну, вивели на світову арену абсолютно нове суспільне явище, ще не усвідомлену людством геостратегічну проблему – революції без лідера і персонального їх символу.
Я вже неодноразово писав про те, що в Україні другої Помаранчевої революції не буде. Все відбуватиметься набагато трагічніше. І не лише тому, що у нашої нації почуття ейфорії і надій на свободу і щасливе та заможне життя дуже швидко змінилося на дуже глибоке, важке і липке почуття ненависті.
Проблема тут, на мою думку, не стільки в цьому. Вона полягає в тому, що лідер нації завжди відіграє в суспільстві стабілізуючу роль. Справжній лідер, а не за посадою. Це має бути людина, моральні якості якої, все її життя відповідає якимось найвищим духовним стандартам. Без такого лідера стихійність революції зростає незрівнянно.
Здається б, що суспільний розвиток у нашій країні за останні 20 років спеціально зробив так, щоб нація абсолютно зневірилася в будь-якому навіть потенційному лідері, як символі і стабілізуючому началі революції.
Абсолютно ніякий Ющенко, просто фантастичні, найкоректніше кажучи, Янукович, Азаров, Бродський, Табачник ніби задля доведення ситуації до повного абсурду опинилися на самій горі суспільства.
Навіщо нам гумористи Петросян і Жванецький, коли націю щоденно розважають своїми висловлюваннями і діями керівники держави. Саме через цих людей в суспільстві глибоко вкоренилася думка, що на саму гору хвиля виносить лише повний непотріб. А тут ще побоїща у Верховній Раді, що взагалі знаходяться за межею не лише розумного, але й добра і зла.
Здавалося б ситуація в Україні в цьому сенсі хоча і гірша, ніж в Тунісі і Єгипті, там ніхто стільцями в парламенті голови депутатам ніколи не трощив, але матиме подібні наслідки. Так, і в Тунісі, і в Єгипті всі можливі лідери були скомпрометовані як бандити, злодії, корупціонери, невігласи і дурні. Однак у нас ситуація стратегічно набагато гірша, ніж в Тунісі, Єгипті, Туреччині чи навіть Лівії.
Проблема полягає в тому, що в перелічених країнах, та і практично в усіх інших з однотипною ситуацією, як показує історія і сьогодення, роль стабілізатора у суспільстві бере на себе армія, а точніше її дуже освічена, культурна, з європейським вихованням і менталітетом верхівка. Всі армійські керівники цих держав закінчили французький Сен-Сір чи американський Вест-Пойнт, знають декілька мов, розуміються на мистецтві, читають в оригіналі твори європейської класики. Вони розуміють, що в нових умовах лише армія здатна взяти на себе роль рятувальника нації. У нас таких людей в силових структурах взагалі немає. В цьому і полягає трагізм української ситуації.
В наш час роль організатора революцій взяли на себе соціальні мережі Інтернету, блоги, твіттери і таке інше. В Україні Інтернетом регулярно користується до 10 млн. осіб. А це вже набагато більше за критичну масу для реалізації будь-якого суспільного проекту. Це найбільш «просунуті» люди нашого суспільства. За власною сутністю, інтелектуальним рівнем вони вже є революціонерами, тому що ніхто інший, крім них, не розуміє і не знає абсолютну прогнилість згори донизу нинішнього режиму в Україні, його вже не стратегічну, але й тактичну безперспективність.
Очевидно, що антиукраїнські сили в Україні, алогічні і абсурдні у нас за самим визначенням і власною сутністю, здатні мобілізувати до своїх лав лише абсолютні покидьки суспільства. Точно на такі ж верстви «трудящих» вимушена в нашій державі спиратися і Росія в особі ФСБ, УПЦ Московського патріархату і такого іншого. Розумна і чесна людина, незважаючи на її етнічну належність, ніколи не продасть неньку Україну, свій народ, свою землю. В цьому і знаходиться великий оптимізм нашої справи.
Сучасне життя вже породило нове явище суспільного життя – революцію без лідера. Але що робити далі без нього ще не придумало.
Вибрані статті Петра Масляка на порталі
«Народний Оглядач»:
Системна криза влади в Україні
Чому відбуваються революції: Туніс та інші…
Анафема Україні (відповідь українця прем’єр-міністру Росії Путіну)
Маразм застою в Україні
Куди йде Україна: геостратегічний прогноз футуролога
Яку нову країну ми будуємо?
Від рецесії до депресії
Очищення згори або очищення знизу: геостратегічний прогноз
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта